Аналізатори (фізіологія)

Аналіза́тори, сенсорні системи — складні анатомо-фізіологічні структури, що відповідають за сприйняття та аналіз зовнішніх подразнень.

Історична довідка

Поняття запроваджено І. Павловим (1909). У сучасній фізіології людини і тварин його ототожнюють із сенсорними системами і використовують замість терміна «органи чуття».

Характеристика

Діяльність аналізаторів ґрунтується на взаємодії нервових процесів збудження та гальмування. Всі аналізатори мають три складники: рецептори, що сприймають сенсорні стимули; нерви, утворені аксонами чутливих нейронів, якими інформація передається до ЦНС; зони ЦНС і кори великих півкуль головного мозку, де ці сигнали обробляються. Кожна сенсорна система налаштована на сприйняття певних сигналів як від зовнішніх, так і від внутрішніх подразників (сенсорних стимулів). Кожному аналізаторові (зоровому, слуховому, смаковому, нюховому тощо) відповідає певний орган чуття. Початковою ланкою аналізаторів є сенсорні рецептори, розташовані в органах чуття. Здебільшого це закінчення дендритів чутливих нейронів, наприклад, розташовані в шкірі відповідають за аналіз тактильних подразників. У складніших системах з чутливими нейронами пов’язані спеціальні клітини, на які діє сенсорний стимул (наприклад, у зоровому аналізаторі). Рецептори і чутливі нейрони виконують функцію перетворення сенсорних стимулів у електричні нервові імпульси, які сприймає ЦНС. Імпульси передаються аксону чутливого нейрона до нервових центрів спинного й головного мозку. Кінцевим відділом аналізатора є відповідна зона кори великих півкуль. Кожен аналізатор має поріг чутливості до сенсорних стимулів — мінімальна сила подразника, за якої виникає збудження. Пороги чутливості різних видів тварин відрізняються. Наприклад, нюховий аналізатор людини, на відміну від собак, не здатний вловлювати незначні концентрації летких речовин. Слуховий аналізатор людини не сприймає низькочастотні чи високочастотні звуки, які добре чують свійські коти. Кожній людині властивий індивідуальний поріг чутливості, який можна змінити постійними тренуваннями. Ця особливість пов’язана зі здатністю аналізаторів виробляти пристосування: за тривалої чи постійної дії певного подразника чутливість рецепторів знижується — відбувається звикання. Наприклад, людину, яка увійшла з темноти засліплює яскраве освітлення або сонячне світло в першу мить, проте, за деякий час очі звикають і зір відновлюється. Роботу аналізаторів досліджують за допомогою сучасних електрофізіологічних методів.

Значення

Завдяки злагодженій роботі всіх аналізаторів організм людини і тварини отримує достовірну інформацію про довкілля. Це дозволяє вчасно і правильно реагувати на відповідні сенсорні сигнали.

Література

  1. Сапин М. Р., Никитюк Д. Б., Ревазов В. С. Анатомия человека : в 2 т. 5-е изд., перераб. и доп. Москва : Медицина, 2001.
  2. Ґанонґ Вільям Ф. Фізіологія людини / Пер. з англ. Львів : БаК, 2002. 784 с.
  3. Смирнов В. М., Будылина С. М. Физиология сенсорных систем и высшая нервная деятельность. 4-е изд. Москва : Издательский центр «Академия», 2009. 336 с.
  4. Коляденко Г. І. Анатомія людини. 7-ме вид. Київ : Либідь, 2018. 382 с.

Автор ВУЕ

Я. О. Межжеріна


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Межжеріна Я. О. Аналізатори (фізіологія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аналізатори (фізіологія) (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
22.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ