Аттикізм

Аттикі́зм (аттицизм; грец. ἀττιϰισμός, від грец. Ἀττιϰός — той, що походить з Аттики) — літературно-стилістичний напрям у давньогрецькому й почасти римському письменстві.

Розвинувся як заперечення азіанізму, філоорієнталізму (зацікавлення культурою Близького Сходу), обстоював культ класиків, збереження архаїчних мовних норм, вимагав артикуляційної простоти, мовного пуризму, засуджував захоплення тропами, фігурами стилістичними. Сформувався на аттичному діалекті. Поступившись азіанізму в писемному мовленні, аттикізм зберіг свої позиції в усному, послідовно обстоював простоту й лаконізм висловлювання.

Першими його теоретиками вважають риторів Діонісія Галікарнаського (1 ст. до н. е.) і Цецилія Калактийського (1 ст. до н. е.). На їхню думку, зразковим є стиль творів історика Фукідіда, ораторів Лізія (нар. 458 до н. е. — ?), Ісократа, Демосфена. Цей стиль наслідували Юлій Цезар, Марк Туллій Цицерон.

Аттикізм створив риторичні зразки, що стали основою елліністичного красномовства. Інтелектуальний агон між аттикізмом та азіанізмом виражав протистояння аполлонійства та діонісійства (див. Аполлонічне і діонісійське). Іноді ці напрями поєднувалися, наприклад, у софістиці ритора Публія Елія Аристида (117–181) або в «Метаморфозах» Апулея, однак їхнє протистояння постійно давалося взнаки в історії культури (класицизм і бароко, реалізм і романтизм тощо).

Література

Лосев А. Ф. История античной эстетики : в 8 т. Москва : АСТ ; Харьков : Фолио, 2000. Т. 5. 959 с.
Ковалів Ю. І. Аттикізм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. Київ : Видавничий центр «Академія», 2007. Т. 1. 608 с.
Звонська Л. Л. Мовний феномен аттикізму і койне Нового Завіту // Труди Київської Духовної Академії. 2016. № 16 (188). С. 41–49.
Макович Х. Я., Вербицька Л. О., Капітан Н. О. Словник термінів і понять з риторики. Львів : [б. в.], 2016. 140 с.