Атрибуція (психологія)

Атрибу́ція (від лат. attributio — припис, властивість) — приписування соціальним об’єктам (людині, групі, спільноті) причин і мотивів поведінки, особистісних якостей і характеристик на основі аналізу їхніх дій та вчинків.

Засновником теорії атрибуції є Ф. Гайдер (1896–1988, Австрія, США).

Каузальною атрибуцією називають прагнення людини пояснити все, що відбувається з нею та навколо неї.

Потреба атрибуції обумовлена тим, що отриманої в процесі спостереження інформації недостатньо для адекватної взаємодії з соціальним оточенням, а тому вона потребує «добудування» та уточнення.

Атрибуція не зводиться лише до пізнання причин поведінки соціального об’єкта — вона також включає приписування йому різних психологічних характеристик. Тим вона набуває значення основного механізму соціального сприйняття.

Атрибуція не обмежується лише характеристиками особистості, а й поширюється на інші соціальні об’єкти, що дозволяє включати їх до єдиної смислової системи. У вітчизняній соціальній психології феномен атрибуції як перцептивний механізм численних соціальних процесів почали досліджувати з кінця 1970-х. У зарубіжній соціальній психології атрибуція є основою для вивчення та пояснення значного діапазону соціально-психологічних феноменів.

Література

1. Татенко В. О. Соціально-психологічні механізми впливу людини на людину. Соціальна психологія. 2003. № 1.
2. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. Київ : «Академвидав», 2005. 446 с.
3. Москаленко В. В. Соціальна психологія. Київ : Центр учбової літератури, 2008. 688 с.
4. Aronson E. Social Psychology. New York, 2012.
5. Heider F. The Psychology of Interpersonal Relations. Hillsday, 2013.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Атрибуція (психологія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атрибуція (психологія) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.11.2020