Аракчеєв, Олексій Андрійович
Аракче́єв, Олексі́й Андрі́йович (рос. Аракчеев, Алексей Андреевич; 23.09.1769, с. Гарусово, тепер Тверської обл., Російська Федерація — 24.04.1834, с. Грузино, тепер Тверської обл., Російська Федерація) — державний і військовий діяч, генерал від артилерії (з 1807), член Державної ради (з 1810), сенатор (з 1808), граф (з 1799).
|
Аракчеєв, Олексій Андрійович (Аракчеев, Алексей Андреевич) | |
|---|---|
| Народження | 23.09.1769 |
| Місце народження | Гарусово |
| Смерть | 24.04.1834 |
| Місце смерті | Грузино |
| Alma mater | Шляхетний артилерійський та інженерний корпус |
| Місце діяльності | Російська імперія |
| Напрями діяльності | державна діяльність, військова справа |
Життєпис
Походив із родини незаможного поміщика.
Закінчив Шляхетний артилерійський та інженерний корпус (1787). З 1787 — викладач математики й артилерійської справи в корпусі. Одночасно обіймав посаду старшого ад’ютанта директора корпусу П. Меліссіно і викладача в родині М. Салтикова, за рекомендацією якого 1792 призначений командиром роти, а пізніше — інспектором гатчинської артилерії.
З 1794 керував господарським облаштуванням гатчинських військ. З 1796 — міський комендант м. Санкт-Петербурга. У 1797–1798 — командир лейб-гвардії Преображенського полку, у 1797–1799 — генерал-квартирмейстер усієї армії (з перервою у 1798). У 1799 — інспектор усієї артилерії. Двічі (1798 та 1799) звільнявся у відставку.
У травні 1803 поновлений на посаді інспектора артилерії. У 1807 призначений перебувати при імператорі з правом видавати укази від його імені за артилерійською частиною.
У 1808–1810 військовий міністр і генерал-інспектор всієї піхоти й артилерії. Під час перебування Аракчеєва на цій посаді суттєво покращилося комплектування та навчання стройового складу, було створено рекрутські депо, запроваджено дивізійну організацію армії.
У 1809 у зв’язку із конфліктом із М. Сперанським вийшов у відставку. У 1810–1812 та 1816–1826 — голова Департаменту військових справ Державної ради. Під час Російсько-французької війни 1812 у складі Імперської квартири керував комплектуванням військ і поновленням артилерійських парків, організацією ополчення. У бойових діях участі не брав, у зв’язку з чим відмовився від чину генерал-фельдмаршала (1814).
З 1815 фактично керував Державною радою, Комітетом міністрів, Власною його імператорської величності канцелярією, став єдиним доповідачем імператорові по справах більшості міністерств та відомств. У цей період О. Аракчеєв обіймав високе становище в державному апараті, однак залишався лише виконавцем рішень імператора Олександра І.
З 1819 — головний начальник над військовими поселеннями, у 1821–1826 — начальник Окремого корпусу військових поселень.
У 1826 звільнений у відставку у зв’язку хворобою, виїхав до м. Карлсбада (тепер м. Карлові Вари).
Після повернення (за розпорядженням Миколи І) мешкав у маєтку в с. Грузиному. Упродовж останніх років займався облаштуванням господарства: відкрив шпиталь та селянський кредитний банк у своєму маєтку. Поряд із тим, суворо регламентував деякі сторони селянського життя.
Після смерті О. Аракчеєва маєток і капітал (1,5 млн руб.) передано Новгородському кадетському корпусу, який отримав назву Аракчеєвського. Дві бібліотеки О. Аракчеєва (в с. Грузиному та м. Санкт-Петербурзі) нараховували бл. 15 тис. томів (головним чином іноземними мовами), понад 100 книг було заборонено цензурою. Після смерті діяча значна частина його архіву та бібліотеки загинули.
Діяльність
Розпочав докорінні реформи в артилерії, запозичивши основні ідеї з особливостей організації гатчинських військових частин: виділення артилерії у самостійні підрозділи, введення нових статутів і штатів та ін.
За безпосередньої участі Аракчеєва створено Артилерійський комітет (1808) і розпочався випуск «Арилерійського журналу» (1808), проведено значні зміни на військових заводах та арсеналах. Аракчеєв — прибічник запровадження нової техніки.
Після створення військових поселень, запровадження яких О. Аракчеєв спочатку заперечував (він уважав можливим виникнення в них заворушень), очолив процес їхньої організації.
За дорученням імператора у 1818 брав участь у розробці проекту звільнення селян.
У дорадянській історіографії, значною мірою під впливом негативного ставлення більшості сучасників до особи О. А. Аракчеєва та організації військових поселень, сформувалася негативна оцінка цієї постаті. Вона зберігалася і в радянську добу. У історіографії 21 ст. у зв’язку з дослідженням історії військових поселень ця оцінка певною мірою корегується.
Література
- Отто Н. К. Черты из жизни графа А. А. Аракчеева // Древняя и новая Россия. 1875. № 1. С. 95–102; № 3. С. 293–301; № 4. С. 376–393; № 6. С. 165–182; № 10. С. 162–185.
- Герасимова Ю. И. Архив А. А. Аракчеева // Записки Отдела рукописей Государственной библиотеки им. В. И. Ленина. 1980. Вып. 41. С. 56–80.
- Ячменихин К. М. Алексей Андреевич Аракчеев // Вопросы истории. 1991. № 12. С. 37–50.
- Федоров В. А. М. М. Сперанский и А. А. Аракчеев. Москва : Высшая Школа, 1997. 254 с.
- Ячменихин К. М. Граф А. А. Аракчеев и Николай І // Вестник Московского университета. Серия 8: История. 2003. № 1. С.25–39.
- Ячменихин К. М. «Аракчеевщина»: историографические мифы // Консерватизм в России и мире : в 3 ч. Воронеж : Воронежский государственный университет, 2004. Ч. 1. С. 117–128.
- Томсинов В. А. Аракчеев. Москва : Вече, 2014. 414 с.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.07.2021
