Ар'єс, Філіпп

Філіпп Ар'єс.jpg

Ар’є́с, Філі́пп (фр. Ariès, Philippe; 21.07.1914, м. Блуа, тепер регіон Центр, Франція — 08.02.1984, м. Тулуза, тепер регіон Окситанія, Франція) — історик-медієвіст, есеїст, журналіст, представник «Анналів» школи, дослідник історії ментальностей, історичної антропології. Автор праць з історії повсякденності, сім’ї, дитинства. Заклав основи філософії танатології: описав культурні моделі сприйняття смерті.

Ар'єс, Філіпп

(Ariès, Philippe)

Рік народження 21 .07 1914
Місце народження Блуа
Рік смерті 08 .02 1984
Місце смерті Тулуза
Alma mater Паризький університет, Париж
Місце діяльності Науково-дослідний інститут фруктів і цитрусових, Вища школа соціальних наук, Париж
Напрями діяльності історія, журналістика

Життєпис

Народився у сім’ї інженера-електрика. Батьки були католиками, прихильниками монархізму й традиційних сімейних цінностей. З 1920 разом із родиною Ар’єс мешкав у м. Парижі. Однак сім’я зберігала прив’язаність до своїх коренів, підтримуючи зв’язки з батьківщиною батьків і родичами у департамені Жиронда (батько походив з місцевості Комменж, тепер у регіоні Окситанія, у 18 столітті його батьки виїхали до острова Мартиніки, тепер заморський департамент Франції; мати з острова Мартиніки). Роялістські симпатії сім’ї в подальшому вплинули на формування політичних переконань Ар’єса (прихильник ультраправої організації «Аксьйон франсез», проте з часом дистанціювався від неї як від надто авторитарної). Співпрацював з монархічною тижневою газетою «Насьйон франсез» («La Nation française»; 1955–1966). Водночас комунікував із представниками лівих поглядів (найближче з М. Фуко, якого вважав найвидатнішим філософом доби). Сам Ар’єс вважав себе «правим анархістом».

Навчався в католицьких колежах (спочатку в колежі домініканців, згодом у колежі єзуїтів), потім у ліцеї Жансон де Сайї (усі — у м. Парижі).

Навчався протягом одного року в Гренобльському університеті, а згодом — у Паризькому університеті, де 1936 здобув ступінь ліценціата з історії та географії, захистивши диплом на тему «Комісари-слідчі в Паризькому Шатле у 16 столітті». Двічі (1939 і 1941) не зміг скласти іспити на ступінь агреже з історії.

Працював 1941–1942 методистом у Школі кадрів у м. Шапель-ан-Серваль (тепер регіон О-де-Франс), директором Центру документації Інституту колоніальних фруктів і цитрусових (1943–1978; з 1975 — Науково-дослідний інститут фруктів і цитрусових).

Для написання історичних праць відводив вільний від основної роботи час (тому називав себе істориком-любителем).

1975 став активним організатором міжнародних семінарів із історичної антропології. Був послідовником відомого напряму французької історіографії («Нової історичної школи»).

1978 Ар’єс обраний директором Вищої школи соціальних наук (м. Париж). 1983 переїхав до м. Тулузи.

Творчість

За життя Ар’єса його роботи були більше відомі в англомовному середовищі (перекладалися англійською від 1960-х), ніж у самій Франції. Лише 1978 отримав запізніле академічне визнання. Гучний резонанс викликали в 1960–1970-х новаторські дослідження Ар’єса, який обрав об’єктами для вивчення дитину й дитинство і нетрадиційне для дослідження явище — проблему смерті в індивідуальній та колективній свідомості.

Опублікування в м. Парижі його історичного дослідження «Дитина і сімейне життя при Старому режимі» (1960) принесло популярність Ар’єсу. Ця праця вважається першим досвідом французької культурної антропології.

Автор праць, присвячених дитинству та ставленню до дитини в 16–18 ст., розглянув дитинство як особливе соціокультурне явище, розкрив різні історичні епохи, визначив методологічні основи виховання дітей в сім’ї в конкретні періоди розвитку суспільних відносин. Ар’єс вивчав не так соціокультурну еволюцію дитинства, як еволюцію уявлень про дитинство та його сприйняття дорослими. Він обґрунтував тезу про те, що дитинство — це соціальний конструкт, який змінюється від епохи до епохи (тобто, воно пов’язується не з біологічним станом незрілості, а з певним соціальним статусом, з колом прав і обов’язків, набором доступних для дитини видів і форм діяльності). Вважав ставлення до дитини та виховання однією з основних характеристик будь-якої культури.

Найвідоміша праця — «Людина перед обличчям смерті» (1977), де Ар’єс подав історію сприйняття смерті в західноєвропейській традиції. Хронологічний діапазон дослідження — від раннього середньовіччя до другої половини 20 століття. Ар’єс виділив п’ять типів ставлення до факту людської конечності: «смерть приручена», «смерть своя», «смерть далека і близька», «смерть твоя», «смерть перекручена». Акт фізичної смерті розглядав як оприсутнений в умовах конкретного суспільства свідомісний світоглядний зріз, що уможливлює з’ясування ставлення суспільства до життєвих цінностей, а через призму останнього — пізнати характер цивілізації.

Праці

  • Les Traditions sociales dans les pays de France. Paris : Éditions de la Nouvelle France, 1943. 197 p.
  • Histoire des populations françaises et de leurs attitudes devant la vie depuis le XVIIIe. Paris : Self, 1948. 569 p.
  • Attitudes devant la vie et devant la mort du XVIIe au XIXe, quelques aspects de leurs variations // Population. 1949. № 3. P. 463–470.
  • Le Temps de l’histoire. Monaco : Éditions du Rocher, 1954. 328 p.
  • L’Enfant et la vie familiale sous l’Ancien Régime. Paris : Plon, 1960. 503 p.
  • Essais sur l’histoire de la mort en Occident: du Moyen Âge à nos jours. Paris : Seuil, 1975. 226 p.
  • L’Homme devant la mort. Paris : Seuil, 1977. 642 p.
  • Un historien du dimanche (en collaboration avec Michel Winock). Paris : Seuil, 1980. 222 p.
  • Images de l’homme devant la mort. Paris : Seuil, 1982. 276 p.
  • Le présent quotidien, 1955—1966 (Recueil de textes parus dans La Nation française entre 1955 et 1966). Paris : Seuil, 1997. 552 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Человек перед лицом смерти. Москва : Прогресс–Академия, 1992. 528 с.
  • Ребенок и семейная жизнь при Старом порядке. Екатеринбург : Издательство Уральского Университета, 1999. 416 с.
  • Время Истории. Москва : ОГИ, 2011. 304 с.

Література

  1. Бессмертный Ю. Л. Ариес Ф. Ребенок и семья при старом порядке. Дети и общество в средние века. Обзор // Идеология феодального общества в Западной Европе: проблемы культуры и социально-культурных представлений средневековья в современной зарубежной историографии. Москва : Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1980. С. 273–280.
  2. Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Ф ранцузька історіографія XX століття. Львів : Класика, 2001. 170 с.
  3. Hutton P. H. Philippe Ariès and the Politics of French Cultural History. Amherst; Boston : University of Massachusetts Press, 2004. 244 p.
  4. Gros G. Philippe Ariès. Un traditionaliste non-conformiste, de l'Action française à l'Ecole des hautes études en sciences sociales. Villeneuve d'Ascq : Presses Universitaires du Septentrion, 2008. 346 p.
  5. Роже Шартье. Дружество к истории // Арьес Ф. Время Истории / Пер. с фр. Москва : ОГИ, 2011. С. 256–281.
  6. Вся история наполнена детством: Наследие Ф. Арьеса и новые подходы к истории детства : в 4 ч. / Сост. В. Г. Безрогов, М. В. Тендрякова. Москва : Российский государственный гуманитарный университет, 2012. Ч. 1. 472 с.
  7. Федяєва В. Дитинство: підходи до вивчення в наукових розвідках французького історика Ф. Арієса (1914–1984) // Історико-педагогічний альманах. 2012. № 1 C. 73–76.
  8. Evans R. J. In Defence of History. London : Granta Books, 2018. 371 p.
  9. Більчук Н. Л., Більчук А. В. Осягнення феномена смерті як екзистенційна ідентичність особистості // Гуманітарний часопис. 2019 № 1. С. 66–78.

Автор ВУЕ

А. М. Киридон


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Ар'єс, Філіпп // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ар'єс, Філіпп (дата звернення: 3.04.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.03.2020

Покликання на статтю