Антонович, Володимир Боніфатійович

Антонович, Володимир Боніфатійович.jpg

Антоно́вич, Володи́мир Боніфа́тійович (18.01.1834, містечко Махнівка, тепер с. Махнівка Козятинського району Вінницької області, Україна — 21.03.1908, м. Київ, тепер Україна) — історик, археограф, археолог, етнограф, громадський і політичний діяч, член-кореспондент Санкт-Петербурзької АН (з 1901).

Антонович, Володимир Боніфатійович

Рік народження 18 .01 1834
Місце народження містечко Махнівка, тепер с. Махнівка Козятинського району Вінницької області
Рік смерті 21 .03 1908
Місце смерті Київ
Місце поховання Байкове кладовище, Київ
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Місце діяльності Київ
Напрями діяльності історія, археологія, етнографія, громадська та політична діяльність


Життєпис

Народився у сім’ї гувернерів. Початкову освіту здобув удома під керівництвом матері. Навчався в Рішельєвському ліцеї в м. Одесі (1844–1848), Другій Одеській гімназії (1848–1850). Закінчив медичний (1855) та історико-філологічний (1860) факультети Київського університету Св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

У 1861 — викладач латинської мови в Першій Київській гімназії, у 1862–1865 викладав історію у Київському кадетському корпусі. З 1863 — чиновник у канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора. У 1864–1880 — головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у м. Києві (див. Київська археографічна комісія).

1870 захистив магістерську дисертацію «Останні часи козаччини на правому боці Дніпра (за актами з 1679 до 1716 р.)», а 1878 — докторську дисертацію «Нарис історії Великого князівства Литовського до смерті в[еликого] к[нязя] Ольгерда». Обидва захисти відбулися в Київському університеті Св. Володимира.

З 1870 — доцент, з 1878 — ординарний професор, у 1880–1883 — декан історико-філологічного факультету цього ж університету.

Один із зачинателів і голова (1881–1887) Історичного товариства Нестора-літописця.

Наукова діяльність

Автор численних праць з історії України, зокрема студій з історії Давньої Русі, Великого князівства Литовського, козацтва, гайдамаччини та ін.

З Антоновичем пов’язано запровадження традиції документалізму в українській історіографії. Під його керівництвом написано серію монографічних студій з історії окремих давньоруських земель, які започаткували систематичну розробку регіональної історії України. За його редакцією зібрано й видано 9 томів «Архіву Південно-Західної Росії», який містив понад 2200 документів з історії України. Разом із М. Драгомановим видав збірку «Історичні пісні малоруського народу» (т. 1–2; 1874–1875).

Один із фундаторів руху польських українофілів (див. Хлопоманство) і Київської громади.

Наукові погляди Антоновича спиралися на позитивістські засади конструювання історії із вкрапленнями ідей пізньопросвітницького раціоналізму та ідеалів романтизму. Прихильник типологічного методу й антропологічних практик, які вживав для виокремлення архетипічних рис, що, на його думку, були властиві українцям, полякам і росіянам.

Сформував власну історичну школу, серед його учнів — Д. Багалій, М. Грушевський, О. Грушевський, М. Дашкевич, М. Довнар-Запольський, І. Каманін, О. Левицький, І. Линниченко, В. Ляскоронський та ін.

Нагороди

Кавалер ордена Святого Станіслава 2 ступеня (1870), Святої Анни 2 ступеня (1874), Святого Володимира 3 ступеня (1882).

Праці

  1. Содержание Актов о козаках 1500–1648 год // Архив ЮЗР. К., 1863. Ч. 3, т. 1.
  2. Исследование о гайдамачестве. (Извлечено из 3 тома 3 части «Архива Юго-Западной России»). К., 1876.
  3. История Литовской Руси: Лекции профессора Университета Св. Владимира В.Б. Антоновича 1881–1882. К.,1882.
  4. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. К., 1885. Т. 1.
  5. Польсько-українські відносини XVII ст. в сучасній польській призмі (З нагоди повісти Г. Сєнкевича «Огнем і мечем»). Львів, 1904.
  6. Твори. К., 1932. Т. 1; Про козацькі часи на Україні. К., 1991.
  7. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. К., 1995.
  8. Лекції з джерелознавства. Острог; Нью-Йорк, 2003.
  9. Коротка історія козаччини. К., 2004; Чари на Україні. Репр. вид. 1905. К., 2013.

Література

  1. Доманицький В. Володимир Антонович (З нагоди 45-літнього ювілею наукової і громадської діяльности). Київ, 1906.
  2. Матушевський Ф. В. Б. Антонович при світлі автобіографії та даних історії. Київ, 1909.
  3. Гермайзе О. В. Б. Антонович в українській історіографії // Україна. 1928. № 5.
  4. Кордуба М. Володимир Антонович // Літературно-науковий вістник. 1928. Т. 96, № 6.
  5. Михальченко С. И. Киевская школа в российской историографии (В. Б. Антонович, М. В. Довнар-Запольский и их ученики). Москва; Брянск, 1997.
  6. Син України: Володимир Боніфатійович Антонович. Київ, 1997. Т. 1–2.
  7. Ульяновський В., Короткий В. Володимир Антонович: образ на тлі епохи. Київ, 1997.
  8. Кіян О. Володимир Антонович: історик й організатор «Київської історичної школи». Київ, 2005.
  9. Короткий В. А. Міхал Чайковський і Володимир Антонович: «Українська школа» польської романтичної літератури і становлення українофільства. Вінниця, 2015.

Автор ВУЕ

О. В. Ясь


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Ясь О. В. Антонович, Володимир Боніфатійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антонович, Володимир Боніфатійович (дата звернення: 3.04.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
23.03.2020

Покликання на статтю