Антокольський, Марк Матвійович

Антокольський, Марк Матвійович

Антоко́льський, Марк Матві́йович (рос. Антокольский, Марк Матвеевич; справжнє ім’я та по батькові — Мордух Матисович; 02.11.1843, м. Вільно, тепер м. Вільнюс, Литва — 09.07.1902, м. Франкфурт-на-Майні, за ін. даними м. Бад-Гомбург, Німеччина, похований у м. Санкт-Петербурзі, тепер Російська Федерація) — скульптор, академік (з 1871), професор (1880), дійсний член (з 1893) Петербурзької академії мистецтв, член-кореспондент Паризької академії красних мистецтв, почесний член Віденської, Берлінської, Лондонської та ін. академій.

Антокольський, Марк Матвійович

Справжнє ім’я Мордух
Справжнє прізвище Матисович
Рік народження 1843
Місце народження Вільнюс, Литва
Рік смерті 1902
Місце смерті Бад-Гомбург, Німеччина
Місце поховання Санкт-Петербурзі, Росія
Напрями діяльності мистецтво образотворче, скульптура


Відзнаки

Медалі Почесна медаль Всесвітньої виставки в м. Парижі (1878, 1900)
Почесні звання Кавалер (з 1878), командор (з 1900) ордена Почесного легіону



Життєпис

Народився в незаможній родині. Після навчання в майстерні різьбяра по дереву в м. Вільно стараннями дружини губернатора, покровительки мистецтв А. Назимової, прийнятий до Петербурзької академії мистецтв вільнослухачем скульптурного класу, де навчався 1862–1868 (педагоги М. Піменов та І. Реймерс). Перші нагороди — Малу срібну медаль (1964), стипендію (1865) та Золоту медаль (1868) отримав за горельєфи («Єврей-кравець», дерево, 1864; «Єврей-скупий», дерево та кістка, 1865).

Творчий шлях поділяється на російський та зарубіжний етапи. Відразу по завершенні навчання Антокольський виїхав за кордон. Упродовж життя мешкав переважно у м. Римі (з 1872) та м. Парижі (з 1876), проте продовжував співпрацювати з російськими митцями та вельможними замовниками.

Творчість

Реалістична манера сформувалася під впливом учасників «Бунту 14» (виступу прихильників реалістичного живопису проти академічного напряму в мистецтві) та майстрів-передвижників І. Крамського, І. Рєпіна, А. Куїнджі, І. Шишкіна, В. Сєрова та ін., з якими М. Антокольський товаришував в Академії та експонував свої роботи на першій пересувній виставці. Особливу роль у становленні особистості митця відіграли В. Стасов, П. Третьяков, С. Дягілєв, І. Тургенєв, М. Мусоргський.

Скульптор віддавав перевагу бронзі та мармуру, в ранній період — гіпсу та дереву, інколи із додаванням, наприклад, кістки. Нерідко повторював одну роботу в різних матеріалах.

У творчості Антокольського співіснували кілька сюжетних ліній: портретна, меморіальна, літературна, релігійна, побутова. Були й твори єврейської тематики: «Суперечка про талмуд» (гіпс, 1868); «Напад інквізиції на євреїв, що таємно справляли Пасху» (гіпс, 1863–1869); «Натан Мудрий» (мармур, 1873) та ін.

В основі ранніх творів Антокольського — переважно побутові сюжети з реальними прототипами, що інколи робило їх занадто натуралістичними («Хлопчик, що краде яблука», гіпс, 1866).

Найвищої майстерності досяг у жанрі скульптурного портрета. Було відтворено образи В. Стасова (мармур, 1872), С. Боткіна (мармур, 1874), С. Полякова (бронза, 1877), М. Гінцбурга (бронза, 1878), І. Тургенєва (гіпс, 1880), О. Половцова (мармур, 1880-і), Р. Полякової (бронза, 1884) та ін.

Відомий завдяки портретам історичних постатей. До цього жанру Антокольський звертався протягом життя, втіленню кожного образу передувало скрупульозне вивчення документів. Автор портретів Сократа (мармур, 1878), Б. Спінози (мармур, 1882), Єрмака (бронза, 1891), зображень монархів: Івана Грозного (гіпс, 1870–1871; мармур 1875), імператриці Катерини ІІ (пам’ятник відкрито 1902), Олександра ІІ (мармур, 1896), Олександра ІІІ (мармур, 1899), імператриці Олександри Федорівни (бісквіт, 1896).

Найулюбленішим для Антокольського був образ Петра І, що мав успіх у численних замовників та перетворився на пам’ятник-символ у містах Таганрозі, Архангельську; трохи зменшений варіант скульптури прикрашає алею Нижнього парку Петергофа. Скульптор багато разів варіював статую в бронзі та мармурі; бронзові та гіпсові підготовчі ескізи зберігаються в кількох музеях.

Релігійні сюжети не переважали у творчості Антокольського, проте стали основою кількох глибоких, багатошарових психологічних композицій. Складнощі та суперечності духовного світу людини розкрито в образах Христа («Христос перед судом народу», мармур, 1876), християнської мучениці («Не від миру сього», мармур, 1887–1888), Іоанна Хрестителя («Голова Іоанна Хрестителя», мармур, 1877–1878).

Ліризмом позначено інтерпретації літературних персонажів: «Русалка» (мармур, 1900), «Офелія» (мармур, 1882), «Ундина» (мармур, 1881) та надгробки, зокрема М. Оболенської (1876), княгині З. Юсупової, в яких Антокольський поєднує реалістичну манеру з романтичним настроєм.

Скульптор брав участь у конкурсі на пам’ятник О. С. Пушкіну (1875), створив монумент лікарю К. Гроту (відкритий у Санкт-Петербурзі в 1906).

Реквієм століттю, маніфест реалізму з присмаком трагізму вбачають у роботі «Мефістофель» (мармур, 1883). Антокольський хотів назвати скульптуру «19 століття», втіливши власне бачення Росії зазначеного періоду та підкреслював відсутність зв’язку з твором Й. В. Гете.

Українська складова

Серед творів Антокольського — присвячені Київській Русі майоліковий горельєф «Ярослав Мудрий» (1872–1891), в основі композиції якого — відтворення фоліанту «Руської правди», та один із найвідоміших творів скульптора — «Нестор Літописець» (мармур, 1889, табронза, 1890).

Нагороди

Почесна медаль Всесвітньої виставки в м. Парижі (1878, 1900). Кавалер (з 1878), командор (з 1900) ордена Почесного легіону.

Додатково

Скульптор протягом життя вивчав історію єврейського народу та досконало знав ідиш. Сповідував юдаїзм і був похований на єврейському кладовищі під надгробком, прикрашеним юдейськими символами.

Література

  1. Стасов В. Антокольский Марк Матвеевич. Его жизнь, творения, письма и статьи. Санкт-Петербург, Москва : Товарищество М. О. Вольф, 1905. 1046 с.
  2. Овчинникова М., Фадеева Л. Марк Матвеевич Антокольский. Москва : Государственное издательство изобразительного искусства, 1959. 40 с.
  3. Шалимова В. М. М. Антокольский. Москва : Издательство Академии художеств СССР, 1970. 80 с.
  4. Кузнецова Э. М. Антокольский. Жизнь и творчество. Москва : Искусство, 1986. 89 с.
  5. Марк Антокольский. Выставка произведений к 150-летию со дня рождения. Каталог / Авт. вступ. ст. и кат.: О. Кривдина; науч. ред.: Л. Шапошникова. Санкт-Петербург : ГРМ, 1994. 88 с.
  6. Кривдина О. А. Марк Матвеевич Антокольский. От России — для России. Санкт-Петербург : Сударыня, 2008. 475 с.
  7. Любовь Головина. Марк Антокольский: «Я сделал все, что мог» // Третьяковская галерея. 2013. № 3 (40). URL: https://www.tg-m.ru/articles/3-2013-40/mark-antokolskii-ya-sdelal-vse-chto-mog

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Романенкова Ю. В. Антокольський, Марк Матвійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антокольський, Марк Матвійович (дата звернення: 1.10.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ