Антиконкурентна практика

Антиконкуре́нтна пра́ктика (від анти… і конкуренція) ― порушення підприємствами, корпораціями правил конкуренції.

Історична довідка

Термін «антиконкурентна практика» з’явився з ухваленням нормативних актів, що регулюють правила конкуренції на ринку. Першим законодавчим актом, що нейтралізував негативні наслідки економічної діяльності великих корпорацій на конкурентному ринку, був закон про боротьбу з трестами (так званий закон Шермана, або антитрестівське законодавство), прийнятий 1890 у США. Він регулював обмеження об’єднання підприємств. Цей закон доповнено в 1914 забороною встановлювати монопольні ціни на товари.

У 1936, 1950, 1955, 1976 у США ухвалено нове законодавство, що обмежувало конкуренцію. Схожі закони з’явилися у Великій Британії (1948, 1956, 1965), Франції (1945, 1986), Японії (1947, 1953).

Характеристика

У країнах з розвинутою економікою ринковою діють закони, що регулюють конкурентні відносини на ринку. Їх порушення виявляється через поведінку виробників і продавців. Антиконкурентна практика спрямована на здобуття панівного становища на ринку, обмежує доступ до нього інших виробників чи продавців, створює диктат цін.

Антиконкурентна практика передбачає:

  • демпінг, коли товаровиробник тимчасово встановлює ціну нижче собівартості;
  • обмеження договорів, коли продавця зобов’язують укладати угоди лише з обмеженим колом постачальників або з одним постачальником;
  • фіксацію цін, коли підприємства домовляються між собою про однакові ціни на однакові товари;
  • відмову від угоди (груповий бойкот), коли два або кілька підприємств за змовою відмовляються укладати угоду з виробником;
  • розподіл території, коли підприємства за домовленістю не реалізують однакові товари на тій самій території;
  • граничні ціни, коли встановлено ціни на рівні монополістичних, що запобігає виходу на ринок інших продавців;
  • пов’язування товарів, які абсолютно різні за споживчими якостями, але їх продають разом;
  • ціну реалізації, коли постачальник встановлює однакову ціну на свій товар усім продавцям;
  • релігійний аспект або доктрину групи меншості, коли підприємства можуть торгувати лише з певною громадою релігійною або групою людей.

Об’єднання підприємств є одним із інструментів антиконкурентної практики, тому в країнах з ринковою економікою державні органи здійснюють перевірки доцільності об’єднання компаній.

Антиконкурентна практика негативно впливає на економіку країни й спричиняє соціальну напругу.

Література

  1. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія : в 2 ч. Київ : Ніка-Центр; Ельга, 2002.
  2. Кіндзерський Ю. В., Паламарчук Г. М. Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні // Економіка України. 2006. № 8. С. 19–29.
  3. Шевченко Л. С., Гриценко О. А., Марченко О. С. та ін. Економічна теорія. Харків : Право, 2016. 268 с.
  4. Чорнуха О. С. Ґенеза кримінально-правового забезпечення охорони добросовісної конкуренції в Україні // Вісник Кримінологічної асоціації України. 2017. № 2 (16). С. 239–249.
  5. Гладкий В. В. Дифузія антиконкурентної та корупційної практики // Білянський О. І., Гудзенко С. Г., Федорчук Д. Е. Конкуренція та конкурентна політика очима професіоналів та молоді. Київ : Видавництво Антимонопольного комітету України, 2018. С. 93–107.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Антиконкурентна практика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антиконкурентна практика (дата звернення: 1.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ