Анкетіль, Жак

Анкетіль, Жак.jpg

Анкеті́ль, Жак (фр. Anquetil, Jacques; 08.01.1934, с. Монт-Сент-Еньян, тепер департамент Приморська Сена, регіон Нормандія, Франція — 18.11.1987, м. Руан, похований у с. Канкампуа, тепер регіон Нормандія, Франція) — спортсмен, велогонщик.


Анкетіль, Жак

(Anquetil, Jacques)

Рік народження 08 .01 1934
Місце народження Монт-Сент-Еньян
Рік смерті 18 .11 1987
Місце смерті Руан
Місце поховання Невілль-Шант-д’Вуазель
Напрями діяльності спорт, велоспорт


Відзнаки

Ордени Кавалер ордена Почесного легіону (1966)
Премії А. Дойча Академії спорту (1957, 1963)


Життєпис і спортивна кар’єра

Анкетіль походив з родини муляра. Навчався у технічному колежі у м. Соттевілль, розташованому за 15 км від його села, до якого він діставався велосипедом. Відтоді захопився велоспортом, займався в аматорському клубі м. Соттевілль. По закінченні навчання в колежі деякий час працював за фахом слюсарем-фрезерувальником.

1952 став чемпіоном Франції у шосейних велоперегонах серед аматорів і бронзовим призером Літніх Олімпійських ігор 1952 у м. Гельсінкі у командних змаганнях.

Уперше взяв участь у велоперегонах «Тур де Франс» 1957 (виграв їх). Згодом став першим, хто вигравав ці велоперегони 5 разів (1957, 1961–1964). Спеціалізувався на велоперегонах із роздільним стартом, 9 разів вигравав Гран-прі націй (1953–1958, 1961, 1965, 1966). Будував свої перемоги на багатоденних велоперегонах, спираючись на свої якості роздільника, а також на тактику, контролюючи своїх супротивників на гірських етапах. Це дозволило йому стати першим, хто перемагав у всіх 3 великих турах («Тур де Франс», «Джиро д’Італія», «Вуельта»). Крім нього, це зробили лише Ф. Джимонді (Італія), Е. Меркс і Б. Іно (обидва — Бельгія) та А. Контадор (Іспанія). Окрім 5 перемог на «Тур де Франс», Анкетіль двічі здобував перемоги на «Джиро д’Італія» (1960 і 1964) і одного разу — на «Вуельті» (1963); загалом на цих трьох турах він виграв 23 етапи. 1961 на «Тур де Франс» він від першого до останнього етапу був лідером генеральної класифікації.

Перемагав також на інших багатоденних велоперегонах: «Париж — Ніцца» (1957, 1961, 1963, 1965, 1966), «Критеріум Дофіне Лібере» (1963, 1965). Вигравав кілька класичних одноденних перегонів: «Гент — Вевельгем» (1964), «Бордо — Париж» (1965), «Льєж — Бастонь — Льєж» (1966) тощо. У 1964 йому вдалося, вигравши «Крітеріум Дофіне Лібере», вже наступного дня стартувати у перегонах «Бордо — Париж» і здобути перемогу. Загалом здобув 184 перемоги.

1956 встановив світовий рекорд у перегонах — 46,159 км за годину. 1967 покращив свій результат — 47,493 км за годину, але новий рекорд не було зараховано через відмову Анкетіля пройти допінг-контроль. Перший відкрито говорив про вживання допінгу велосипедистами.

Завершив спортивну кар’єру 1970. Згодом працював кореспондентом газети «Екіп», консультантом на радіо й телебаченні («Ероп-1», «Антенн-2» та ін.), директором перегонів «Париж — Ніцца», Середземноморського туру, спортивним директором збірної команди Франції. Працював також на власній фермі у с. Невілль-Шант-д’Вуазель, що раніше належала Гі де Мопассану.

Автор біографічної книжки «Спалюючи етапи» (1966).

Нагороди

Кавалер ордена Почесного легіону (1966), отримав почесні звання «Слава спорту», «Чемпіон чемпіонів», які присуджує газета «Екіп», «Міжнародний спортсмен року» від Бі-Бі-Сі (1963). Премія А. Дойча Академії спорту (1957, 1963), трофей Е. Жантіля за досягнення у велоспорті за рік (1953, 1960, 1963).

Додатково

Освоювати основи їзди на велосипеді Анкетіль почав у віці 4 років (отримав у подарунок).

У 1960-х гостре спортивне суперництво Анкетіля з іншим французьким велогонщиком Р. Пулідором (1936–2019) розділило вболівальників на два табори. У цьому протистоянні популярнішим був «вічний другий» Р. Пулідор, простий селянин з провінції Лімузен. На відміну від нього, за словами письменника П. Фурнеля, «метр Жак» був справжнім суперменом, митцем, «Моцартом велосипеда». Ним захоплювалися, але вершини популярності він зміг досягти лише 1965. По завершенню спортивної кар’єри колишні супротивники стали друзями.

За книгою П. Фурнеля «Анкетіль, зовсім один» (2012) була поставлена театральна вистава у паризькому театрі «Студіо Еберто» (2016), вона була показана на Авіньйонському фестивалі (2017).

Імена Анкетіля і Пулідора у французькій мові стали прозивними на означення переможця і «вічного другого».

Цитати

«З Жаком Анкетілем ми потрапляємо у лабіринт гіпотез. Цей нормандець — не людина, це ієрогліф : ми не читаємо його наміри, ми їх розшифровуємо» «Avec Jacques Anquetil on pénètre dans le labirinthe des hypothèses. Ce Normand n’est pas un homme, c’est un hiéroglyphe : on ne lit ses intentions, on les déchiffre»

 (П. Шані, журналіст газети «Екіп». Цит. за кн.: Le Tour en tout lettres. Anthologie. Paris : ADPF publications, 2003. P. 31).


Твори

En brulant les etapes. Paris : Calmann-Lévy, 1966. 215 p.

Праці

  • Cyclisme: compétitions, loisirs. Paris : R. Laffont, 1975. 194 p. (у співавт.)
  • Р о с. п е р е к л. — Велосипедный спорт. Москва : Физкультура и спорт, 1979. 96 с. (у співавт.)

Література

  1. Laget S. La saga du Tour de France. Paris : Gallimard, 1997. 176 р.
  2. Fournel P. Anquetil tout seul. Paris : Seuil, 2012. 160 р.
  3. Jacques Anquetil, «Mozart du Vélo» // France Bleu. 2013. URL: https://www.francebleu.fr/jacques-anquetil-mozart-du-velo
  4. Taelman R. Les 100 plus grand sportifs de tous les temps. Waterloo : Jourdan, 2015. 315 р.
  5. Рédron F., Meynadier R. Jacques Anquetil, l’histoire d’un geant. Paris : Chene, 2017. 208 p.

Автор ВУЕ

C. В. Глухова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Анкетіль, Жак // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анкетіль, Жак (дата звернення: 3.04.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.03.2020

Покликання на статтю