Андський складчастий пояс

А́ндський скла́дчастий по́яс — активна тектонічна структура, що простягається вздовж західного узбережжя Південної Америки. Пояс складений дислокованими осадовими формаціями, потужність яких становить кілька кілометрів, серед яких трапляються вулканічні (ефузивні) утворення. Товща осадових порід прорвана численними інтрузіями, серед яких — великі батоліти в Перу та Чилі. Андський складчастий пояс розглядають як типову активну континентальну окраїну. Паралельно до нього в Тихому океані витягнутий Перуансько-Чилійський глибоководний жолоб (завглибшки 6–8 км).

Геологічна історія та механізми орогенезу в Андському складчастому поясі подані неоднаково в різних тектонічних концепціях. Перші басейни, у яких відбувалося накопичення потужної товщі осадових відкладів, сформувалися в палеозої (див. Палеозойська ера). Складчасті структури Центральних Анд утворилися внаслідок герцинської складчастості. Відомі офіоліти Анд.

У мезозої вздовж західної окраїни виник евгеосинклінальний прогин, де накопичувалися карбонатні й теригенні відклади. Край герцинської складчастої споруди зазнав тектонічних опускань, через що у передгірських прогинах накопичилася потужна товща моласових відкладів. В епоху Альпійської складчастості утворилася складчаста споруда західної частини Анд — найбільша, найвища й тектонічно найактивніша зона Андського складчастого поясу.

Згідно з тектонікою літосферних плит, Андський складчастий пояс сформувався внаслідок довготривалих процесів у зоні субдукції на межі двох літосферних плит із земною корою океанічного (з боку Тихого океану) і материкового типів (з боку Південноамериканської докембрійської платформи).

Перша фаза орогенезу (середня юра — рання крейда) характеризувалася процесами розтягнення земної кори, потужним інтрузивним магматизмом та утворенням континентальної окраїни.

Друга фаза (середина крейдового періоду) пов’язана, ймовірно, із розігріванням океанічної земної кори через зміну плинів в астеносфері Землі, а також з її зануренням під плиту з материковою земною корою.

Третя фаза (еоценміоцен) пов’язана з процесом субдукції океанічної плити Наска під материкову плиту під невеликим кутом. Осадові товщі були зім’яті в складки, утворилися великі насуви.

Кінець міоцену характеризується інтенсивним вулканізмом і загальним підйомом Андського складчастого поясу, унаслідок чого утворилися сучасні Анди. Характерними є активні тектонічні рухи (до 8 см/рік), з якими пов’язані сильні землетруси, а також вулканічні виверження.

В інтрузивних, порфірових і метасоматичних утвореннях Анд розташовані багаті родовища міді, свинцю, цинку, олова, золота, срібла, літію.

Література

  1. Stern C. R., Skewes M. A. Miocene to Present Magmatic Evolution at the Northern End of the Andean Southern Volcanic Zone, Central Chile //Andean Geology. 1995. № 22 (2). P. 261–272.
  2. Фурман В. Моделювання геодинамічних та енергетичних перетворень в активних зонах взаємодії кори та мантії Землі // Вісник Львівського університету. Серія: Геологічна. 2013. № 27. С. 18–32.
  3. Sepúlveda S., Giambiagi L., Moreiras S. et al. Geodynamic Processes in the Andes of Central Chile and Argentina. London : The Geological Society, 2015. 458 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Андський складчастий пояс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андський складчастий пояс (дата звернення: 5.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ