Андрійчик, Григорій Ісайович

Андрі́йчик, Григо́рій Іса́йович (Андрейчиков, Андрійчук; 1892, с. Забор’є, тепер Могилівської обл., Білорусь — 05.05.1941, м. Москва, тепер РФ) — бандурист, співак (баритон), педагог, музичний майстер, один із фундаторів Першої Київської капели кобзарів.

Андрійчик, Григорій Ісайович

Народження 1892
Місце народження Забор’є
Смерть 05.05.1941
Місце смерті Москва
Alma mater Державний вищий музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка
Напрями діяльності музичне мистецтво


Життєпис

Працював столяром на заводі «Транссигнал» у м. Києві (1913–1924). Професійну музичну освіту здобув на диригентському відділі Державного вищого музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, де навчався з 1922.

У 1919–1935 (з перервою) перебував у складі Київської капели бандуристів (1919−1924 — Перша Київська капела кобзарів, з 1924 — Перша Українська художня капела кобзарів, від 1935 — Всеукраїнська державна зразкова капела бандуристів).

Роботу в капелі поєднував із керівництвом самодіяльними кобзарськими колективами м. Києва (1932–1936). Вів педагогічну діяльність: працював у Державному музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка (м. Київ) на посаді викладача, «лектора кобзарської класи» (1929–1930); викладав гру на бандурі у вечірній музичній школі м. Києва (1935–1937). У вересні−листопаді 1938 керував гуртком бандуристів Горлівського будинку культури.

Останні роки життя мешкав у м. Москві, де працював в Ансамблі пісні й танцю Всесоюзної центральної ради профспілок на посаді співака-бандуриста й викладача гри на бандурі (жовтень 1939 — квітень 1941).

Творча діяльність

Г. Андрійчик — один із фундаторів та активний учасник Першої Київської капели кобзарів (засн. 1918) під керівництвом В. Ємця.

1924–1926, а також 1930 та 1931 обіймав посаду Голови правління Першої Української художньої капели кобзарів. У квітні 1928 разом з О. Дзюбенком, І. Борцем, Ю. Барташевським, Б. Данилевським вийшов зі складу капели через незгоду з «внутрішньоорганізаційною лінією» керівництва.

З травня 1928 А. перебував у складі ансамблю кобзарів, улітку 1930 із сольними концертами виступав у містах Москві та Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург, РФ).

1930 митець повернувся до Першої Української художньої капели кобзарів.

У сольному репертуарі Андрійчика: думи «Про Олексія Поповича», «Буря на Чорному морі»; гумористичні пісні «Про Гриця мудрого», «Як кум до куми залицявся», «Ой, гоп, чики, чики». Здебільшого в концертах капели бандурист виступав у складі дуетів — з О. Дзюбенком, Ф. Панченком, Ю. Барташевським, М. Полотаєм. Разом із бандуристами М. Грисенком та І. Борцем виконував народну пісню «Приїхали три козаки».

Андрійчик — прихильник київського способу гри на бандурі, вважав його більш перспективним, таким, що відкриває ширші можливості для хроматизації інструмента, та доступнішим для опанування. У власних конструкціях бандур запровадив елементи хроматизації, багато працював над удосконаленням інструментів. Створив понад 10 бандур, які вирізнялися добрим звучанням і гарним дизайном (одна з них зберігається у фондах Музею театрального, музичного та кіномистецтва України).

Література

  1. Ященко Л. Державна заслужена капела бандуристів Української РСР. Київ : Музична Україна, 1970. 83 с.
  2. Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні. Львів : Край, 2000. 195 c.
  3. Ємець В. Гетьман Скоропадський та перша капела кобзарів // Народна творчість та етнографія. 2001. № 4. С. 55–66.

Автор ВУЕ

Т. В. Сітенко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сітенко Т. В. Андрійчик, Григорій Ісайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрійчик, Григорій Ісайович (дата звернення: 20.04.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
26.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ