Ангіома
Ангіо́ма (від грец. ἀγγεῖον — судина і ὄγϰωμα — пухлина) — судинна неоплазія, основою якої є кровоносні або лімфатичні судини. Ангіома — доброякісна ендотеліальна пухлина, точну причину появи якої не з’ясовано. Складно також встановити їхню поширеність, оскільки утворені у внутрішніх органах ангіоми можуть перебігати безсимптомно й діагностуватися за наявності ознак порушення функції ураженого органу. До 80 % пацієнтів — діти. Найбільш поширена в новонароджених (приблизно в 4 %), переважно в дівчат (3:1–5:1). Найчастіше ангіома виникає на поверхні шкіри верхньої частини тулуба, на голові та шиї. Зазвичай діагностується під час огляду вже при народженні, іноді в перші 2 місяці. Ангіоми трапляються в шкірі, підшкірній клітковині, м’язах, кістках, внутрішніх органах.
До судинних пухлин належать:
- гемангіоми новонароджених;
- вроджені гемангіоми (швидко регресуючі та нерегресуючі);
- капошиформні гемангіоендотеліоми;
- капошиформні лімфатичні аномалії;
- пучкові ангіоми;
- кутанеовісцеральний ангіоматозіз тромбоцитопенією;
- ангіосаркома;
- саркома Капоші;
- піогенні гранульоми.
Гемангіома — різновид ангіоми, наповнений кров’ю. Ризик виникнення гемангіоми більший у дітей з екстремально низькою масою тіла від матерів старшого віку, у разі багатоплідної вагітності та патології плаценти. Переважно це поодинокі утворення. Множинні ураження спостерігають майже у 20 % випадків, можуть траплятися з позашкірними ураженнями (зокрема печінки, шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, головного мозку тощо).
Особливістю гемангіоми є передбачуваний цикл розвитку, що включає фази проліферації, плато та інволюції. Гемангіома в дітей має вигляд плями, плоского або вузлуватого утворення будь-якої форми, без чітких країв, розмірами від 1 мм до 15 см. Колір — від рожевого до багряного та синюватого. Відповідно до судин і складників цих доброякісних пухлин виділяють артеріальну, капілярну, венозну, кавернозну та змішану форми.
Зміст
Етіологія і патогенез
Ендотеліальні клітини-попередники є клітинними джерелами гемангіоми. Окремі дослідники припускають, що ними є популяція резидентних ангіобластів, отриманих на ранніх стадіях судинного розвитку.
У медичній практиці виокремлюють такі маркери гемангіоми:
- судинний фактор ендотеліального росту А (VEGF-A), GLUT-1 (специфічний маркер ендотеліальних клітин гемангіоми), ІІІ-йодтироніндийодиназу, Fcγ-RIIb, мерозин, LewisY антиген, CD 32, індолеаміндеоксигеназу (IDO);
- інсуліновий фактор росту 2 (IGF-2), тип ІІ 17-гідроксистероїддегідрогеназу (17HSDβ2);
- тканинний фактор проведення інгібітор 2 (TFPI-2).
У новонароджених із гемангіомою виявлено підвищений рівень естрадіолу.
Проангіогенне середовище в проліферативну фазу створюється за наявності таких факторів:
- основний фактор росту фібробластів;
- судинний фактор ендотеліального росту;
- матриксні металопротеїнази.
Протягом стадії інволюції ендотеліальні клітини підлягають апоптозу. Це збігається зі збільшенням експресії таких інгібіторів ангіогенезу, як-от інтерферон-β і тканинний інгібітор металопротеїназ.
Діагностика
Ангіому діагностують за допомогою ретельного вивчення анамнезу, базуючись на даних огляду, результатах ультразвукового дослідження з доплерографією, комп’ютерної томографії, томографії магнітно-резонансної, рентген-контрастної або магнітно-резонансної ангіографії. Гемангіоми протягом перших років життя часто регресують, але відомі випадки й посиленого їхнього росту.
Клінічно гемангіома — це м’якотканинне, безболісне новоутворення, яке світлішає під час натискання. Диференційну діагностику слід проводити між ангіоматозними формами факоматозів (синдром Штурге — Вебера зі множинними гемангіомами) та злоякісними судинними новоутвореннями (капошіформна гемангіоендотеліома, капошіформна лімфатична аномалія та ангіома з феноменом Казабаха — Мерріта з виявами тромбоцитопенії і мікроангіопатійної гемолітичної анемії, ангіосаркома, саркома Капоші).
Асоційовані структурні аномалії
До асоційованих структурних аномалій належать PHACES-синдром (мальформації задньої черепної западини, гемангіоми, артеріальні аномалії, вади серця, аномалії органів зору, стернальні дефекти), діастематомієлія, ліпоменінгоцеле. Аноректальні та статево-сечові аномалії можуть поєднуватися з гемангіомами тазу та промежини інколи як частина PELVIS синдрому (тазова гемангіома, зовнішні генітальні мальформації, ліпоменінгоцеле, міхурово-ниркові вади, неперфорований анус, шкірні зміни).
Лікування
Лікування — консервативне та хірургічне видалення, радіотерапія; емболізація судин пухлини. Вибір методу залежить від розмірів ангіоми, локалізації та ризику розриву судин. Консервативне лікування включає системну фармакотерапію (пропранолол, кортикостероїди, рекомбінантний альфа-інтерферон, цитостатики) та місцеве лікування (компресійний вплив, місцеве лікування β-адреноблокаторами, склеротерапія, кріотерапія, лазерна абляція).
Серед можливих ускладнень — кровотечі, виразки, інфікування, порушення функції важливих органів (зору, дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, центральної нервової системи), деформації та косметичні проблеми, залізодефіцитна анемія. У разі великих гемангіом може спостерігатися гіпотиреоїдизм.
Література
- Purі P., Höllwarth M. Pedіatrіc Surgery Dіagnosіs and Management. Berlin : Springer, 2009. P. 659–664.
- Coran A., Adzick S., Krummel T. et al. Pediatric Surgery : in 2 vol. 7th ed. Philadelphia : Elsevier, 2012. Vol. 1. Р. 1613–1620.
- Schwartz W. M. The 5-Mіnute Pedіatrіc Consult. 6th ed. Philadelphia : Lippincott Williams & Wilkins, 2012. P. 394–395.
- Holcomb ІІІ G. W., Murphy P. J., Ostlie D. J. et al. Ashcraft’s Pedіatrіc Surgery. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2014. P. 1007–1014.
- Ziegler M. M., Azizkhan R. G., Weber T. R. et al. Operative Pediatric Surgery. 2nd ed. New York : McGraw-Hill Education, 2014. P. 963–978.
- Painter S. L., Hildebrand G. D. Review of Topical Beta Blockers as Treatment for Infantile Hemangiomas // Survey of Ophthalmology. 2016. Vol. 61. Is. 1. Р. 51–58.
- Weibel L., Barysch M. Topical Timolol for Infantile Hemangiomas: Evidence for Efficacy and Degree of Systemic Absorbtion // Pediatric Dermatology. 2016. Vol. 33. Is. 2. Р. 184–190.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вівчарук В. П., Клименко В. А., Криворотько Д. М., Пащенко Ю. В. Ангіома // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ангіома (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.01.2020