Ангіологія

Спрощена схема кровоносної системи людини, вид спереду

Ангіоло́гія (від ангіо... та грец. λόγος — слово, вчення) — наука про судинну систему, до якої належать кровоносна та лімфатична системи разом із серцем, пов’язані морфологічно та функціонально.

Розрізняють анатомічну ангіологію (розділ нормальної анатомії, що вивчає закономірності будови і функціонування судин), та клінічну ангіологію (розділ клінічної медицини, що вивчає захворювання і патологічні стани судин, методи їх діагностики, профілактики та лікування). Уперше термін запропонував грецький лікар Гален із Пергама, який назвав так операцію з видалення частини кровоносної судини.

Виділення ангіології в окремий розділ медицини зумовлене поширеністю судинних захворювань, що є причиною загибелі або інвалідності значної кількості людей як в мирний, так і у воєнний час. Лікарям Стародавнього Єгипту, Риму та Греції були відомі ознаки артеріальних, венозних кровотеч, методи зупинки їх, а також захворювання варикозне розширення вен (див. Варикоз). У 3–4 ст. н. е. описано операцію з приводу аневризми, яка майже в незмінному вигляді збереглася до 1930–1940-х. У працях лікарів Середньовіччя А. Везалія (Нідерланди) і А. Паре (Франція) багато уваги приділено питанням тимчасової абопостійної зупинки кровотечі з великих судин.

Інтенсивний розвиток ангіології припадає на 18–19 ст. Накопичуються знання про анатомію і фізіологію судин різного калібру і топографії, описуються раніше невідомі ураження їх (У. Купер (Великобританія), Г. Дюпюїтрен (Франція); А. Вінівартер (Німеччина); М. Пирогов (Росія), М. Рейно (Франція), пропонуються різні, переважно фізіотерапевтичні, методи лікування. З’являються перші класифікації уражень судин і спроби наукового обґрунтування деяких хірургічних втручаннь на судинах: перев’язування з урахуванням колатерального кровообігу, видалення аневризм тощо (І. Буяльський, 1823; М. Пирогов, 1832).

У середині 19 ст. впровадження в медицину методів асептики і антисептики, наркозу і рентгенології піднесло хірургію, зокрема ангіологію, на новий рівень хірургічного лікування судинних захворювань.

1902 А. Каррель (Франція) опублікував роботу, присвячену судинному шву, що започаткувало розвиток сучасної судинної реконструктивної хірургії.

1928 Р. дос Сантос (Португалія), П. Ламас (США) з успіхом застосували в клініці вдосконалену методику внутрішньоартеріального введення контрастних речовин для уточнення характеру ураження периферичних артерій. Це започаткувало розвиток ангіографії, яка тепер є основним діагностичним методом в ангіології.

Література

  1. Синельников Р. Д., Синельников Я. Р. Атлас анатомии человека : в 4 т. 2-е изд. Москва : Медицина, 1996.
  2. Матешук-Вацеба Л. Р. Нормальна анатомія. Львів : Поклик сумління, 1997. 414 с.
  3. Нетлюх М. А. Українсько-латинський анатомічний словник. 2-ге вид., випр. Львів : Стрім, 2000. 216 с.
  4. Свиридов O. I. Анатомія людини. Київ : Вища школа, 2000. 400 с.
  5. Анатомия человека : в 2 т. / Под ред. М. Р. Сапина. 5-е изд., перераб. и доп. Москва : Медицина, 2001.
  6. Остоверхов Г. Е., Бомаш Ю. М., Лубоцкий Д. Н. Оперативная хирургия и топографическая анатомия. 5-е изд. Москва : Медицинское информационное агентство, 2015. 736 с.
  7. Півторак В. І., Проніна О. М., Вовк Ю. М. та ін. Оперативна хірургія і топографічна анатомія голови та шиї / За ред.: В. І. Півторака, О. М. Проніної. Вінниця : Нова книга, 2016. 312 с.

Автор ВУЕ

З. З. Масна


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Масна З. З. Ангіологія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ангіологія (дата звернення: 22.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.01.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ