Анапест

Ана́пе́ст (грец. ἀνάπαιστος, букв. — відбите назад) — віршовий розмір із трискладової стопою із наголосом на останньому складі.

В античному віршуванні — трискладова стопа на чотири мори, перші дві стопи з яких короткі, а третя — довга. Використовували для написання маршів, а пізніше — у драматичних творах.

Перші спроби ввести в систему віршування анапест, адаптувавши його до традицій слов’янської поезії, датовано 17 ст. у праці «Граматика» М. Смотрицького. З першої половини 19 ст. у силабо-тонічному віршуванні анапест — трискладова стопа з наголосом на останньому складі. У вірші, написаному анапестом, наголоси падають на 3, 6, 9, 12 склади.

В українській поезії вперше цей віршовий розмір з’явився 1840 у збірці «Вітка» М. Костомарова. Анапест притаманний поезії М. Вороного, І. Драча, Лесі Українки, М. Рильського та ін. Найменш популярною лишається форма одностопного та шестистопного анапесту, а найпродуктивнішою — чотиристопного:

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?..

(Леся Українка. Contra spem spero // Зібрання творів : у 12 т. Київ : Наукова думка, 1975. Т. 1. С. 56).

Література

  1. Чернец Л. В., Хализев В. Е., Эсалнек А. Я. и др. Введение в литературоведение. Москва : Высшая школа, 2004. 680 с.
  2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. Київ : ВЦ «Академія», 2007. С. 39−40.
  3. Білоус П. В. Вступ до літературознавства. Теорія літератури. Психологія літературної творчості. Житомир : Рута, 2009. 336 с.
  4. Горболіс Л. М. Теорія літератури і методологічний дискурс : у 2 ч. Суми : Мрія-1, 2014.

Автор ВУЕ

Н. М. Гаєвська


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Гаєвська Н. М. Анапест // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анапест (дата звернення: 19.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
28.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ