Анамнез


Ана́мнез (від грец. ἀνάμνησις — спомин, нагадування) — основний суб’єктивний метод дослідження пацієнта, який полягає в отриманні інформації про нього, виникнення і перебіг захворювання. Дані одержують під час валеологічного, психологічного, медичного обстеження людини шляхом розпитування. Збір анамнезу передує об’єктивному дослідженню.

Уміло зібраний анамнез дає змогу встановити контакт із пацієнтом, що важливо для подальшого встановлення діагнозу і прогнозу, правильного тлумачення даних об’єктивних досліджень, а також вибору оптимальних методів лікування та профілактики.

Історична довідка

Перші відомості про важливу роль розпитування хворого для розпізнання хвороби пов’язані з іменами Гіппократа, Галена, Авіценни.

У клінічну практику впроваджували анамнез фундатори Київської терапевтичної школи В. Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, М. Губергріц (Україна).

Методика

Анамнез збирають із розповіді самого хворого або осіб, що оточують його (гетероанамнез — лат. heteroanamnesis), а також під час вивчення документації.

Родичів і близьких опитують, збираючи анамнез малолітніх пацієнтів, людей у тяжкому чи непритомному стані, психічно хворих, глухонімих.

Лікар збирає анамнез за традиційною схемою. Потім, встановлюючи діагноз і прогноз, призначаючи лікувально-профілактичні заходи, зіставляє анамнез із даними клінічного обстеження пацієнта.

Структура

Анамнез складається з п’яти послідовних частин:

1) паспортна частина;

2) скарги хворого;

3) анамнез хвороби;

4) загальний анамнез;

5) анамнез життя.

Паспортна частина (лат. pars officialis) — особові дані. З’ясовують: прізвище, ім’я, по батькові, вік, стать, сімейний стан, адресу, контактний телефон, дату госпіталізації, особливості (швидка медична допомога, самозвернення), освіту, професію, місце роботи, посаду, в разі інвалідності — причину, дату встановлення, групу. В осіб пенсійного віку — дату виходу на пенсію, причину.

Ці дані мають певне діагностичне значення. Вік може свідчити про ймовірність чи неймовірність певної хвороби. Професійна діяльність пацієнта може бути пов’язаною з впливом шкідливих виробничих чинників на здоров’я пацієнта.

Скарги хворого (лат. molestiae aegroti) фіксують на день курації. Перелічують та деталізують скарги, характерні для хвороби, ускладнень, фонових і супутніх захворювань.

Анамнез хвороби (лат. anamnesis morbi) — відомості про виникнення та перебіг: із якого часу пацієнт вважає себе хворим, як починалося захворювання (раптово, поступово); із чим пов’язує його виникнення; як перебігало до моменту звернення до лікарні; чи звертався за медичною допомогою, яке лікування проводилося та його ефективність.

Загальний анамнез (лат. anamnesis communis) — суб’єктивна характеристика пацієнта функціонального стану найважливіших органів і систем його організму, серед яких — не враховані до основного патологічного процесу.

Анамнез життя (лат. anamnesis vitae) — значна частина анамнезу, потрібна для вивчення фізичного, психічного і соціального розвитку обстежуваного.

Значення

Анамнез — невід’ємна частина кожного лікарського дослідження, яка дає змогу скласти уявлення про локалізацію і характер патологічного процесу.

Остаточний діагноз встановлюється лише після використання всіх основних методів дослідження: суб’єктивних (розпитування хворого) та об’єктивних (огляд загальний та місцевий, пальпація, перкусія та аускультація).

Література

  1. Щуліпенко І. М. Пропедевтика внутрішньої медицини: загальна діагностика і семіотика. Київ : Медицина, 2008. С. 123–138.
  2. Передерій В. Г., Ткач С. М. Основи внутрішньої медицини : в 3 т. Вінниця : Основи внутрішньої медицини, 2008–2010.
  3. Черних В. П. Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів : українсько-латинсько-російсько-англійський. Вінниця : Нова Книга, 2014. 824 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Г. І. Мантак Г. І. Анамнез // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Анамнез (дата звернення: 17.06.2019).