Анаколуф

Анаколу́ф (грец. ἀναϰόλουϑος — непослідовний) — стилістична фігура, в основі якої лежить граматична неузгодженість членів речення, порушення синтаксичних зв’язків.

Виділяють два основні різновиди анаколуфа. Перший — анаколуф як наслідок об’єднання в межах одного речення двох різних синтаксичних моделей, що призводить, зокрема, до неузгодження відмінкових форм: «Першим із них [факторів] — це єсть економічне відродження усіх кутків» (М. Куліш; пор. «Першим із них є...» і «Перший з них — це...»). Особливо це помітно тоді, коли структуру речення ускладнено вставною конструкцією, відокремленим зворотом, підрядним реченням і відбувається синтаксичний розрив між початком і кінцем речення. До такого анаколуфа також належить об’єднання компонентів двох різних парних сполучників:

І почала [Мишва] хазяйнувати, — Не стільки їсти, як псувати. (Л. Глібов; пор. «не стільки..., скільки» і «не так..., як»).

Другий тип — анаколуф як наслідок поєднання у реченні словоформ на власне граматичних і логічних принципах: «Ой дитино, який же ти морочливий!» (Марко Вовчок), «Пило воду та два соколи, Напившися, говорили» (фолькл.). Найчастіше анаколуф використовують для посилення експресії художньої мови: для надання особливого колориту в ліриці, своєрідності мовлення персонажа або для створення комічного ефекту.

Література

  1. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. Київ : Вища школа, 1985. 360 с.
  2. Домбровський В. Г. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика. Дрогобич : Відродження, 2008. 450 с.
  3. Словник-довідник літературознавчих термінів / Упоряд.: О. В. Бобир, В. Й. Буденний, О. Б. Мамчич та ін. Чернігів : Десна Поліграф, 2016. 132 с.

Автор ВУЕ

О. О. Тараненко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Тараненко О. О. Анаколуф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анаколуф (дата звернення: 25.02.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ