Амбівалентність соціальна

Амбівале́нтність соціа́льна (грец. amphi — префікс, який означає двоїстість, подвійну функцію та valentia — сила, міць) — стан свідомості та поведінки соціального суб’єкта (індивіда, групи), що характеризується двоїстим ціннісним, нормативним, інструментальним ставленням до соціального оточення, соціальних явищ, подій, фактів і процесів.

В амбівалентності соціальній відображається внутрішня суперечність соціальної реальності, її здатність набувати та виявляти сутнісно протилежні характеристики (властивості, мотиви, відношення, сенси, значення тощо).

У буденній свідомості амбівалентність соціальна фіксується через розрізнення «позитивних» і «негативних» сторін, тенденцій соціальної реальності.

Історична довідка

Факти амбівалентності соціальної виявляли класики соціології.

Е. Дюркгейм помічав амбівалентні характеристики соціальної реальності (нормальну ненормальність), коли визнавав наявність у суспільстві злочинності — «ненормального» явища, яке, на його думку, було необхідним і корисним для нормальної еволюції моралі та права, оскільки готувало суспільні зміни.

Р. Мертон використовував це поняття, характеризуючи конфлікти соціальних ролей, ціннісних і нормативних структур суспільства як джерела психічної «двоїстості». На його думку, в соціологічно змодельованому процесі взаємодії від людини нерідко очікується поведінка, ставлення чи цінності, які насправді невластиві її характеру і /або несумісні з її переконаннями. Р. Мертон зазначав, зокрема, що учені у своїй повсякденній професійній діяльності постійно змушені чинити вибір між полярними імперативами поведінки, наслідком чого стає емоційне напруження.

У концепціях символічного інтеракціонізму, соціального обміну, «соціальній драматургії», етнометодології амбівалентність соціальна тлумачиться як змістова двозначність, котрої а́кторам варто уникати чи позбуватися — через сприймання «узагальненого іншого», типізацію жестів, значень, створення спільних «правил гри», контекстів, суміщення систем релевантностей, уніфікацію досвіду тощо.

Українські соціологи Є. Головаха і Н. Паніна у праці «Социальное безумие: история, теория и современная практика» (1994) витлумачили амбівалентність (двоїстість) як специфічну соціопатію в умовах посттоталітарного розвитку. На думку авторів, специфіка амбівалентності соціальної виявляється в таких аспектах:

  • співіснування у масовій та індивідуальній свідомості ідеологічно та морально взаємовиключних ціннісно-нормативних систем як узгоджених елементів загального ставлення до соціальної дійсності (попри антагонізм, який мав би деформувати психіку);
  • притаманність суперечливих систем цінностей фактично кожній з великих соціальних груп;
  • суперечливе сполучення демократичних цінностей-цілей соціальних перетворень і тоталітарних цінностей-засобів реалізації демократичних ідей.

Характеристика

Класифікація

У соціології розрізняють 4 основні типи амбівалентності соціальної:

1) одночасне функціонування комплексу протилежних розпоряджень, зразків поведінки на рівні соціальних систем і зв’язків;

2) суперечності між функціями, статусами, ролями на рівні індивідуальної свідомості;

3) розбіжність між сталими відчуттями суб’єкта та ситуативними емоціями, переживаннями;

4) неузгодженість та взаємовиключність духовно-моральних цінностей культури і засобів людської діяльності.

Функціональні особливості

Амбівалентність соціальна є істотною та невід’ємною властивістю будь-якого соціального суб’єкта: особистості, соціальної групи, спільноти, соціуму, суспільства. Протилежні за змістом цінності в індивідуальній та масовій свідомості формують неоднозначне сприйняття соціальної дійсності та емоційно суперечливе ставлення до неї.

Упродовж історії соціологічної думки сформувалися інтерпретації, згідно з якими амбівалентність соціальна — це:

  • одночасна різнополюсність соціальних норм і цінностей, що властива соціальним суб’єктам (наприклад, у суспільстві засуджується вживання спиртних напоїв, одночасно жодне свято не обходиться без них);
  • суперечливий (кризовий) стан соціальної системи (в будь-якій соціальній системі одночасно фіксуються процеси розпаду або притлумлення її окремих складників та розвитку існуючих або зародження нових);
  • поляризованість суспільної свідомості (у суспільстві завжди є суб’єкти-носії протилежних думок, поглядів, переконань і настроїв, наприклад, прибічники і супротивники ринкових перетворень);
  • ситуативна особливість індивідуальної свідомості (людина може одночасно прагнути свободи і «твердої руки», любити і ненавидіти, підтримувати певну ідеологію і одночасно її засуджувати).

Значення

Амбівалентність соціальна може мати як конструктивні, так і деструктивні наслідки для суспільства та індивіда.

Різнополюсні настрої, думки, з одного боку, уможливлюють пошук оптимальних шляхів суспільного розвитку, з іншого, можуть його гальмувати.

Амбівалентність соціальна посилює самоусвідомлення, сприяє передбаченню майбутнього і нерідко виявляється у подвійній моралі та мімікрійній (прихованій, маскувальній, імітаційній) поведінці, коли індивіди для самозахисту або заради досягнення мети презентують не ті цінності, які сповідують насправді, а ті, які від них очікує соціальне оточення. Тож амбівалентність соціальна може використовуватися для маніпулятивного впливу на індивідуальну та суспільну свідомість.

Додатково

Р. Мертон, досліджуючи амбівалентність соціальну, в роботі «Амбівалентність науковців» («The Ambivalence of Scientists», 1965) сформулював 9 нормативних принципів-антитез, яких доводиться дотримуватися вченому:

1) якомога швидше передавати свої наукові результати колегам, однак не квапитися з публікаціями;

2) бути чутливим до нових ідей, однак не піддаватися інтелектуальній «моді»;

3) прагнути до такого рівня знання, яке здобуде високу оцінку колег, при цьому працювати, не зважаючи на оцінки інших;

4) захищати нові ідеї, але не підтримувати необґрунтовані висновки;

5) докладати максимальних зусиль, щоб знати праці, які належать до сфери його діяльності, але при цьому памʼятати, що ерудиція інколи гальмує творчість;

6) бути вкрай ретельним у формулюваннях і деталях, але не бути педантом, бо це шкодить змісту;

7) завжди памʼятати, що знання є універсальним, але не забувати, що будь-яке наукове відкриття робить честь нації, представником якої воно здійснене;

8) виховувати нове покоління учених, але не надавати викладанню дуже багато уваги і часу;

9) вчитися у великого майстра і наслідувати його, однак не бути схожим на нього.

Література

  1. Merton R. K. The Ambivalence of Scientists // Essays in Memory of Imre Lakatos. Dordrecht : Springer, 1976. P. 433–455.
  2. Головаха Е. И., Панина Н. В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. Киев : Абрис, 1994. С. 132–133.
  3. Varner J. M. Ambivalence 1995. Pain Generates fear, Pleasure Generates faith. Sasser : Creative Publishing Company, 1996. 183 p.
  4. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад.: В. І. Волович, В. І. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. Київ : Український Центр духовної культури, 1998. 736 с.
  5. Мирская Е. З. Этос науки: идеальные регулятивы и повседневные реалии // Этос науки. Москва : Академия, 2008. С. 108–143.
  6. Зелінська Т. М. Амбівалентність особистості: теорія, діагностика і психокорекція. Київ : Каравела, 2010. 256 с.
  7. Козицька І. В. Амбівалентність особистості як прояв антиномічності її буття // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. 2014. Вип. 2. С. 119–124.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Тарасенко В., Дмитрук Н., Лобанова А. Амбівалентність соціальна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амбівалентність соціальна (дата звернення: 18.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 04.11.2019