Амальфітанське узбережжя


Ravello September 2007.jpg

Амальфіта́нське узбере́жжя (італ. Costiera Amalfitana) — територія архітектурно-природного комплексу в південно-західній частині півострова Сорренто (область Кампанія, Італія), об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (з 1997). До реєстру ЮНЕСКО включено пам’ятки 9–19 ст. кількох населених пунктів: Амальфі, Атрані, Четара, Конка-дей-Маріні, Корбара, Фуроре, Майорі, Мінорі, Позитано, Праяно, Равелло, Сант-Еджидіо-дель-Монте-Альбіно, Скала, Трамонті, В’єтрі-суль-Маре.

Історична довідка

Унаслідок складних географічних умов узбережжя залишалося мало заселеним до періоду пізньої античності. У 4 ст. засновано місто Амальфі, типову для Італії місто-комуну, очолювану виборними правителями (з 958 мали титул герцогів), яким, окрім Амальфі, підпорядковувалися й інші міста узбережжя.

Протягом раннього Середньовіччя регіон перебував під владою Остготського королівства, Візантійської імперії та Салернського герцогства. З 839, з невеликими перервами, правителі Амальфі фактично були незалежними володарями, хоча в 897 добровільно погодилися визнати номінальну зверхність візантійських імператорів. Із сер. 9 ст., завдяки зв’язкам з Константинополем, Амальфі став потужним центром морської транзитної торгівлі, успішно конкурував з містами Генуєю та Пізою.

У середині 11 ст. період розквіту Амальфітанського герцогства завершився. 1077 воно потрапило під владу норманських правителів Герцогства Апулії та Колабрії. У 12 ст. після низки невдалих антинорманських повстань та розграбування міста пізанськими військами Амальфі поступово втратило вплив на міжнародну торгівлю. У середині 14 ст. остаточно занепало внаслідок сильних руйнувань, спричинених землетрусом 1343.

1282–1799 територія Амальфітанського узбережжя входила до складу Неаполітанського королівства, 1816–1861 — до Королівства Обох Сицилій. З 1861 — у складі Італії.

Характеристика

Протяжність узбережжя — близько 50 км. Має складний гірський рельєф. Берегова лінія сформована крутими скельними виходами. Берег високий, з численними невеликими бухтами. Місцями скельні масиви прорізані вузькими долинами невеликих річок.

Упродовж періоду розквіту Амальфітанського герцогства на його території було зведено значну кількість архітектурних споруд, які добре збереглися завдяки географічній ізольованості регіону.

Серед них зразки різних видів архітектури:

  • фортифікаційної (близько 20 сторожових веж 9–17 ст., залишки міських мурів міст Амальфі та Равелло, замки неподалік міст Равелло й Трамонті);
  • культової (комплекс собору Сант-Андреа 9–19 ст., церква Санта-Лючія 12 ст., усе — в м. Амальфі; церква Сан-Мікеле в с. Погеролі — унікальний для регіону зразок хрестово-купольної візантійської архітектури 12 ст.; кафедральний собор та церква Сан-Джованні-дель-Торо, обидва — 11 ст., у м. Равелло; церква Сан-Сальваторе-де-Біректо, 10–14 ст., у м. Атрані);
  • цивільної (унікальні зразки нефортифікованих резиденцій аристократії, зокрема, вілла Руффоло, 13 ст., у м. Равелло, комплексна міська забудова 16–19 ст. — квартали терасної забудови в м. Позітано тощо).

Особливе значення мають пам’ятки 9–12 ст., для яких характерний унікальний місцевий стиль (близький до архітектури Сицилії), що поєднував елементи романської, візантійської та арабської архітектури.

Література

  1. Skinner P. Medieval Amalfi and its Diaspora, 800–1250. Oxford : Oxford University Press, 2013. 304 p.
  2. Japson T. Amalfi Coast, Naples and Southern Italy. 3rd ed. Washington : National Geographic, 2017. 240 p.
  3. Costiera Amalfitana (офіційний сайт). URL: http://www.unescoamalficoast.it/en/the-amalfi-coast/the-cities/ravello

Автор ВУЕ

В. В. Соболєв

Покликання на цю статтю:
Соболєв В. В. Амальфітанське узбережжя // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Амальфітанське узбережжя (дата звернення: 20.07.2019).


Оприлюднено  19.04.2019