Амальді, Едоардо

Амальді, Едоардо

Ама́льді, Едоа́рдо (італ. Amaldi, Edoardo; 05.09.1908, м. Карпането-П’ячентіно, область Емілія-Романья, Італія — 05.12.1989, м. Рим, Італія) ― фізик, фахівець з фізики атомної та фізики елементарних частинок, член Національної академії деї Лінчеї (з 1948), іноземний член АН СРСР (з 1958), Нідерландської королівської академії наук (з 1963), Лондонського Королівського товариства, Шведської королівської академії (обох — з 1968), почесний член Американської академії наук і мистецтв (з 1962).

Амальді, Едоардо

(Amaldi, Edoardo)

Рік народження 05 .09 1908
Місце народження Карпането-П’ячентіно, Емілія-Романья, Італія
Рік смерті 05 .12 1989
Місце смерті Рим, Італія
Alma mater Римський університет Сап'єнца, Рим
Напрями діяльності фізика, атомна фізика, фізика елементарних частинок


Відзнаки

Медалі медаль Тейта (1989)


Життєпис

Походив з родини науковців. Навчався у середній школі в м. Падуї (1919–1924).

Закінчив 1929 Римський університет (див. Римський університет Сап’єнца), де розпочав наукову кар’єру під керівництвом Е. Фермі.

1931, після служби в армії, отримав стипендію на навчання в Німеччині. У Лейпцизькому університеті під керівництвом П. Й. В. Дебая працював над дослідженням рентгенівської дифракції в рідині. Наприкінці року повернувся до Римського університету, де проводив дослідження зі спектроскопії. Улітку 1934 працював у лабораторії в м. Кембриджі (Велика Британія), улітку 1936 — у Колумбійському університеті (м. Нью-Йорк, США).

З 1937 — професор кафедри експериментальної фізики Римського університету. Під час Другої світової війни 1940 на 6 місяців був відправлений на фронт до Африки. Повернувшись до Рима, продовжував дослідження.

Після Другої світової війни відмовився від пропозиції Е. Фермі очолити кафедру в університеті у м. Чикаго (США) й зайнявся розбудовою й організацією науки в Італії та Європі. З 1945 ― президент Національного комітету ядерних досліджень Італії. Директор Інституту фізики Римського університету (1949–1960). Директор Національного інституту ядерної фізики (1960–1966).

Амальді співпрацював з Європейським центром ядерних досліджень (ЦЕРН). На етапі формування — генеральний секретар (1952–1954), згодом член комітету з наукової політики (1957–1975), голова цього комітету (1958–1960), член ради ЦЕРН (1960–1973), її голова (1970–1971), член консультативного комітету (1980–1989).

Співзасновник Європейської організації космічних досліджень (1964).

Директор Національної академії деї Лінчеї в м. Римі (1988–1989).

Брав участь у русі вчених за мир, роззброєння, європейську співпрацю та права людини.

Наукові дослідження

Автор чи співавтор близько 200 наукових публікацій, підручників для шкіл та університетів. Дослідження охоплюють різні сфери — від атомної спектроскопії та фізики ядерної до фізики елементарних частинок, космічного випромінювання та вивчення експериментальної гравітації.

Спільно з Е. Фермі та групою вчених (1934) відкрив явище сповільнення нейтронів, випускання γ-променів та електронів внутрішньої конверсії внаслідок захоплення ядрами нейтронів. 1955 отримав підтвердження існування антипротона. 1960 разом із іншими дослідниками відкрив частинку анти-сигма-плюс-гіперон.

У 1970-і очолював наукову групу з розробки й створення кріогенних детекторів хвиль гравітаційних, був одним із піонерів цих досліджень.

Займався також історією науки, був автором біографій вчених.

Брав участь у Пагвоському русі вчених за мир, роззброєння, європейську співпрацю та права людини.

Визнання

Нагороджений медаллю Дж. Тейта Американського інституту фізики (1989).

Номінований на Нобелівську премію з фізики (1964), але не отримав її. На честь Амальді названо астероїд 18169 Амальді (відкритий 2000) та вантажний космічний корабель «Едоардо Амальді» (2010).

Праці

  • Appunti di fisica nucleare : in 2 vol. Roma : Tipo-Litografia Romolo Pioda, P. 1944–1946.
  • Fisica sperimentale : in 2 vol. Roma : Veschi, P. 1945–1955.
  • Fisica generale. Roma : Veschi, 1980. 680 p.
  • La fisica per i licei scientifici : in 3 vol. Bologna : Zanichelli, P. 1983–1984. (у співавт.)
  • А н г л. п е р е к л. — The Adventurous Live of Friedrich Georg Houtermans, Physicst (1903–1966). Berlin : Springer, 2012. 152 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Искусственная радиоктивность, создаваемая нейтронной бомбардировкой // Успехи физических наук. 1934. Т. 14. № 8. С. 933–952; Т. 15. № 7. С. 838–870. (у співавт.)
  • О поглощении и диффузии медленных нейтронов // Успехи физических наук. 1937. Т. 17. № 3. С. 343–395. (у співавт.)
  • Античастицы // Успехи физических наук. 1962. Т. 78. № 3. C. 499–523.

Література

  1. Rubbia C., Angela P. Edoardo Amaldi. Scieziato e cittadino d’Europa. Milano : Leonardo, 1992. 310 p.
  2. Абрамов А. И. История ядерной физики. 2-е изд., испр. Москва : КомКнига, 2006. 230 с.
  3. Battimelli G., Maiani L. Edoardo Amaldi: a true statesman of science // CERN Courier. 2008. Vol. 48. № 10. P. 13–17. URL: https://cerncourier.com/a/edoardo-amaldi-a-true-statesman-of-science/
  4. Clavarino L. Scienza e politica nell’era nucleare. La scelta pacifista di Edoardo Amaldi. Roma : Carocci, 2014. 190 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Амальді, Едоардо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амальді, Едоардо (дата звернення: 2.04.2020).


Оприлюднено


Оприлюднено:
06.12.2019

Покликання на статтю