Амалицький, Володимир Прохорович

Владимир Прохорович Амалицкий.jpg


Амали́цький, Володи́мир Про́хорович (13.07.1860, с. Старики, тепер Житомирська обл., Україна — 15(28).12.1917, м. Кисловодськ, РФ) — геолог і палеонтолог; дослідник кам’яно-вугільних і пермських відкладів північної Росії та Донецького басейну в Україні.

Амалицький, Володимир Прохорович

Рік народження 13 .07 1860
Місце народження Старики, Житомирська область, Україна
Рік смерті 15 .12 1917
Місце смерті Кисловодськ, Росія
Alma mater Санкт-Петербурзький університет, Санкт-Петербург
Місце діяльності Санкт-Петербурзький університет, Санкт-Петербург, Варшавський університет, Варшава
Напрями діяльності геологія, палеонтологія

Життєпис і діяльність

Походив зі збіднілої дворянської родини; рано втратив батька. Дитячі роки провів у м. Мстиславлі; юнацькі – у м. Санкт-Петербурзі.

1883 закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Отримав пропозицію лишитися в університеті для підготовки до професорської діяльності. Цього ж року був запрошений до участі в геологічно-ґрунтознавчій експедиції проф. В. Докучаєва у Нижегородській губернії. Матеріал, зібраний в експедиції (1883–1886), склав основу магістерської дисертації. 1887 — магістр геології та консерватор (хранитель колекцій) Геологічного кабінету Санкт-Петербурзького університету. Від 1889 почав викладацьку діяльність з курсу палеонтології.

1890 — професор кафедри геології Варшавського університету. 1892 захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора геогнозії, де висловив ідею, що пізнання верхньопермської викопної фауни і флори можливе за умови порівняння з відповідною фауною і флорою південних материків (а не європейських територій). Для підтвердження висновку в 1894–1895 працює в Англії з колекціями Британського музею природничої історії (тепер Музей природничої історії, м. Лондон) та Лондонського географічного товариства, вивчаючи викопні рештки континентальних відкладів Південної Африки й Гондвани (Індія).

1895–1898 здійснив низку експедицій у басейни річок Сухоні, Витегрі, Північної Двіни, де вперше відкрив масштабну зоогеографічну область пермського періоду у північних зонах континенту. Систематичні палеонтологічні роботи тривали з перервами протягом 1899–1905, 1908–1913.

1905–1908 головував у Комісії з улаштування вищих закладів освіти. За його безпосередньої участі створені Імператорський Миколаївський університет в м. Саратові (тепер Саратовський державний університет ім. М. Г. Чернишевського) та Донський політехнічний інститут в м. Новочеркаську (тепер Південно-Російський державний політехнічний університет (НПІ) ім. М. І. Платова).

1904 — професор, 1908–1917 — директор Варшавського політехнічного інституту Імператора Миколи ІІ (тепер Варшавський політехнічний університет).

Під час Першої Світової війни зорганізував евакуацію з м. Варшави своїх колекцій та лабораторії; прагнув відновити наукову й педагогічну діяльність у м. Нижньому Новгороді.

Після Лютневої революції 1917 пристав до рішення піти у відставку. Через важку хворобу в грудні цього ж року був направлений на лікування в м. Кисловодськ. Помер від серцевого нападу під час роботи над науковим рукописом.

Базові ідеї

Вів геологічні й ґрунтознавчі дослідження в басейнах річок П’яни, Теші, Оки, Волги, де виявив у товщі строкатих мергелів (які вважалися палеонтологічно німими) численні залишки двостулкових молюсків. Багаторічні розвідки, вивчення колекцій природничих музеїв Європи підвели В. Амалицького до висновку про схожість пермських викопних прісноводних молюсків з аналогами із Південної Африки та Індії. На цій підставі висунув ідею, що Східна Європа, Південна Африка та Індія у пізньопермський період утворювали єдиний континент із подібною флорою і фауною. Схожість рослинного і тваринного світу дозволяла припустити наявність у відкладах пермського періоду решток крупних хребетних, аналогічних знайденим в Африці та Індії.

Скелет і реконструкція м’язової системи двінозавра

Для підтвердження своєї гіпотези разом із дружиною — Амалицькою Ганною Петрівною — власним коштом здійснив експедиції в басейни північно-російських річок. Вивчаючи пермські відклади по берегах річищ, знаходить рештки флори (папороті) і фауни (наземних рептилій) в доти «німих» товщах ґрунту, подібні до фауни пермських відкладів Південної Африки. Результати експедицій стали сенсацією в науковому світі, вчений набув світової відомості. Гіпотеза щодо існування в доісторичні часи єдиного «Росіє-Індо-Африканського» материка досі є предметом дискусій.

Від 1899 подружжя Амалицьких зорганізували систематичні розкопки берегових відкладів кістковмісної піщаної лінзи «Соколкі» річки Мала Північна Двіна (поблизу м. Котлас, тепер Архангельська обл., РФ). Були знайдені винятково збережені рештки хребетних тварин як відомих, так і невідомих тодішній науці (окрім черепів та кісток, понад 20 повних чи майже повних скелетів земноводних і плазунів).

Як першовідкривач, В. Амалицький дав назви новим видам: котлассія, двінія, двінозаврія, іностранцевія. Запровадив низку новацій у технологію розкопок, препарування та систематизацію викопних решток. Організував і облаштував у м. Варшаві першу російську палеонтологічну препараторську майстерню. Проведені розкопки вважають наймасштабнішими палеонтологічними розвідками в Європі.

Колекція В. П. Амалицького

Скелет іностранцевія

Колекція викопних решток, зібрана вченим, стала основою для створення палеонтологічного музею та науково-дослідних закладів. З початком Першої світової війни колекція була евакуйована з м. Варшави до м. Нижнього Новгорода, в 1920 — до м. Петрограда. В 1920-ті роки при Геологічному музеї Академії наук (м. Петроград/Ленінград) була створена Північно-Двінська комісія під керівництвом академіка О. П. Карпінського для опрацювання наукового спадку В. Амалицького. Колекція склала особливий відділ музею — Північно-Двінську галерею. Від 1937, після переведення академічних інститутів до м. Москви, колекція стала центральною експозицією Палеонтологічного музею Академії наук СРСР (тепер Палеонтологічний музей ім. Ю. О. Орлова РАН). Вивчення колекції триває дотепер.

Праці

Опублікував понад 50 наукових праць, які мають вагоме значення для різних галузей природознавства — геології, палегеографії, палеонтології тощо. Серед основних розвідок: «Про вік ярусу строкатих мергелів в Оксько-Волзькому басейні» («О возрасте яруса пестрых мергелей в Волжско-Окском бассейне»; 1886); «Кам’яновугільна і пермська системи Нижегородської губ.» («Каменноугольная и пермская системы Нижегородской губ.»; 1886); «Матеріали до пізнання фауни пермської системи Росії» (Материалы к познанию фауны пермской системы России»; 1892); «Про прісноводних пластинчастозябрових з кам’яновугільних відкладів Донецького басейну» («О пресноводных пластинчато-жаберных из каменноугольных отложений Донецкого бассейна»; 1894); «Щодо фауни кам’яновугільних відкладів Манчестера і Лисичанська» («К фауне каменноугольных отложений Манчестера и Лисичанска»; 1893); «Про геологічний розвиток організмів і земного рельєфу» («О геологическом развитии организмов и земного рельефа»; 1896); «Геологічна екскурсія на північ Росії» («Геологическая экскурсия на север России»; 1896); «Розкопки древніх хребетних тварин на півночі Росії» («Раскопки древних позвоночных животных на севере России», 1901) та ін. Плани вченого щодо подальших досліджень, видання уточнених геологічних і палеонтологічних праць зруйнувала Перша світова війна. Лишив по собі значний рукописний архів, частина праць була видана після смерті завдяки діяльності Північно-Двінської комісії.

Додатково

  • 29.02.2005 на правому березі Малої Північної Двіни поблизу м. Котласа над місцем розкопок В. П. Амалицького був встановлений пам’ятний знак.
  • Дружина — Амалицька Ганна Петрівна за життя вченого була відданим помічником, учасником експедицій, перекладачем його праць і колектором знахідок. 1920–1936 стала беззмінним консерватором зібраної вченим колекції, після виходу на пенсію (1937) — її «почесним куратором».

Література

  1. Северо-Двинские раскопки проф. В. П. Амалицкого : в 6 т. Ленинград, 1921–1931.
  2. Амалицкая А. П. От Архангельска по Белому морю и Ледовитому океану до устья р. Печоры (выборки из дневников и путевых заметок проф. В. П. Амалицкого) // Известия Государственного русского географического общества. 1930. Т. 62. Вып. 1. С. 37–46.
  3. Штернберг Ч. Жизнь охотника за ископаемыми / Пер. с англ.; под ред. проф. А. Н. Рябинина. Москва : М.-Л. ОНТИ, 1936. 316 с.
  4. Сенников А. Г., Сенникова Е. А. В. П. Амалицкий и А. П. Амалицкая: у истоков палеонтологии позвоночных в России // Природа. 2015. № 8. С. 74–84.
  5. Костина Т. В. Амалицкий Владимир Прохорович // Ученые — фондообразователи Санкт-Петербургского филиала Архива Российской академии наук / Науч. ред. и сост. Е. Ю. Басаргина, И. В. Тункина. Санкт-Петербург, 2018. С. 21–23.
  6. Петухов С. В. Владимир Прохорович Амалицкий – жизнь в служении (к 150-летию со дня рождения) // Музей истории мироздания. URL: https://www.museum-21.ru/info/amalitsky.html

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю:
Арістова А. В. Амалицький, Володимир Прохорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амалицький, Володимир Прохорович (дата звернення: 20.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 18.10.2019