Аллен, Вуді

Аллен, Вуді

А́ллен, Ву́ді (англ. Allen, Woody; прізвище та ім’я при народженні — Конігсберг, Аллен Стюарт (Konigsberg, Allan Stewart), 1952 офіційно змінив ім’я на Гейвуд Аллен (Heywood Allen); 01.12.1935, м. Нью-Йорк, США) — кінорежисер, сценарист, актор, продюсер, письменник, драматург. Пише англійською мовою.

Аллен, Вуді

(Allen, Woody)

Рік народження 1935
Місце народження Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки
Напрями діяльності кіномистецтво, акторське мистецтво, драматургія, літературна творчість


Відзнаки

Премії Нагорода Каннського кінофестивалю (2002), Золотий глобус (2014)
Лауреат премії Оскар 1978, 1986, 1987, 2012


Життєпис

Народився у родині емігрантів із Литви й Австрії. Навчався 1953 у Нью-Йоркському університеті, 1954 — у Міському коледжі (м. Нью-Йорк), а також у приватному університеті «Нова школа» (м. Нью-Йорк), але не закінчив цих закладів.

Ще студентом Нью-Йоркського університету Аллен розпочав виступати в клубах з гуморесками, сповненими самоіронії й трагікомічного єврейського гумору, після чого отримав пропозиції вести гумористичну колонку в престижному журналі «Нью-Йоркер» («The NewYorker»), а також писати сценарії для телешоу й виступати в них. Були екранізовані кіносценарії Аллена «Що нового, кицюню?» (1965, режисер К. Доннер) та «Казино Роял» (1967, реж. Д. Г’юстон). Надалі публікує нариси та п’єси, працює як режисер і сценарист.

Творчість

Кіно

Автор кінокомедій з елементами сатири, пародії та абсурду, а також психологічних драм. На межі двох жанрів Аллен створив особливий піджанр інтелектуальної комедії. Темами його фільмів, до яких він сам пише сценарії та зазвичай знімається як актор, часто стають психоаналіз та психоаналітики, секс, єврейська культура, а також за час останнього періоду творчості (з 2000 ) — європейська культура та її сприйняття очима американців.

Вплив на творчість Аллена справили фільми європейських режисерів І. Бергмана, Ж.-Л. Годара, Ф. Фелліні.

У фільмах В. Аллена знімалися актори з США та Європи: Х. А. Бардем, Р. Беніньї, Е. Гопкінс, М. Кейн, Д. Кітон, М. Котійяр, П. Крус, М. Стріп та ін.

У 1969 поставив за власним сценарієм дебютну пародію на кримінальний жанр «Хапай гроші й біжи». Після цього протягом 1970-х кінопародія стала головним творчим інструментом Аллена, який пародіював диктаторські режими Латинської Америки («Банани», 1971), гасла сексуальної революції («Все, що ви хотіли знати про секс, але боялися запитати», 1972), ідею людського безсмертя («Сплячий», 1973), міф про «загадкову російську душу» («Кохання і смерть», 1975; Приз критики Берлінського міжнародного кінофестивалю).

У творчості Аллена значна увага приділяється м. Нью-Йорку як особливому культурному місту, яке він оспівав у найкращих своїх фільмах: «ЕнніГол» (1977), «Інтер’єри» (1978), «Мангеттен» (1979). В. Аллен також присвятив низку своїх стрічок Голлівуду шоу-бізнесу, зокрема «Зоряні спогади» (1980), «Бродвей Дені Роуз» (1984), «Пурпурова троянда Каїра» (1985; Приз критики Каннського міжнародного кінофестивалю), «Дні радіо» (1987), «Голлівудський фінал» (2002).

До фільмів умовно «європейського періоду» творчості належать картини, зняті у Великій Британії («Матч-пойнт», 2005; «Мрія Касандри», 2007), в Іспанії («Вікі Кристіна Барселона», 2008), у Франції («Опівночі в Парижі», 2011; «Париж — Мангеттен», 2012), в Італії («Римські пригоди», 2012).

Література

Аллен — автор книжок: збірок оповідань, нарисів, п’єс, інтерв’ю, серед яких:

  • «Зводячи рахунки» («Getting Even»; 1971);
  • «Без пір’я» («Without Feathers»; 1975);
  • «Побічні ефекти» («Side Effects»; 1980);
  • «Справжня анархія» («Mere Anarchy»; 2007) та ін.

Нагороди

Удостоєний фахових нагород, зокрема чотириразовий лауреат премії «Оскар»: «Енні Гол» (дві нагороди: за режисуру та оригінальний сценарій, 1978), «Ганна та її сестри» (1986; за оригінальний сценарій, 1987), «Опівночі в Парижі» (за оригінальний сценарій, 2012). Нагороджений почесними преміями «Пальмова гілка пальмових гілок» Каннського МКФ (2002) та «Золотий глобус» за життєвий внесок до світового кіномистецтва (2014).

Твори

  • The Insanity Defense: The Complete Prose. New York : Random House Trade Paperbacks, 2007.352 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Шутки Господа. Москва : Иностранка, 2003. 351 с.
  • Записки городского невротика, маленького очкастого еврея, вовремя бросившего писать. Санкт-Петербург : Symposium, 2003. 339 с.
  • Интервью: беседы со Стигом Бьоркманом. Москва : Азбука, 2008. 544 с.
  • Без перьев. Москва : АСТ; Corpus, 2013. 288 с.
  • Побочные эффекты. Москва : АСТ; Corpus, 2013. 256 с.
  • Риверсайд-драйв. Москва : АСТ; Corpus, 2014. 192 с.
  • Сводя счёты. Москва : АСТ;Corpus, 2014. 224 с.

Література

  1. Woody Allen, The Art of Humor No. 1 // The Paris Review. 1995. Iss. 136. URL: https://www.theparisreview.org/interviews/1550/woody-allen-the-art-of-humor-no-1-woody-allen
  2. Брашинский М. Тема клоуна и Другого: Бергман и Вуди Аллен // Сеанс. 1996. № 13. С. 20–22.
  3. Baxter J. Woody Allen: A Biography. Boston : Da Capo Press, 2000. 512 p.
  4. Weide R. B.The Woody Allen Allegations: Not So Fast // The Daily Beast. 2014. January 27.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Войтенко В. М. Аллен, Вуді // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аллен, Вуді (дата звернення: 20.11.2019).