Александров, Анатолій Петрович


Александров Анатолий Петрович1.jpg

Алекса́ндров, Анато́лій Петро́вич (13.02.1903, м. Тараща, тепер Київської області, Україна — 03.02.1994, м. Москва, Російська Федерація) — фізик, фахівець із атомної енергетики та ядерної фізики, академік (з 1953) АН СРСР, член багатьох іноземних академій.

Александров, Анатолій Петрович

Рік народження 13 .02 1903
Місце народження Тараща, Україна
Рік смерті 03 .02 1994
Місце смерті Москва, Російська Федерація
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ
Напрями діяльності фізика, атомна фізика, енергетика, ядерна фізика


Відзнаки

Ордени орден Трудового Червоного Прапора (1945), орден Леніна (1945, 1949, 1953, 1954, 1956, 1960, 1973, 1978, 1983), орден Жовтневої Революції (1971), орден Сухе-Батора (1982)
Медалі «За оборону Сталінграда» (1945), «За оборону Севастополя» (1945), золота медаль імені І. Курчатова (1968), Велика золота медаль імені М. Ломоносова (1978), золота медаль імені С. Вавілова (1978)
Премії Ленінська премія (1959), Сталінська премія (1942, 1949, 1951, 1953), премія імені О. Карпінського (1984)
Грамоти Почесна Грамота Президії Верховної Ради Російської Федерації (1993)
Почесні звання Герой Соціалістичної Праці (1954, 1960, 1973)


Життєпис

Народився в родині судді. 1910 поступив до підготовчого класу 1-го Київського реального училища, яке закінчив 1919. З 1916 під час навчання в училищі брав активну участь у роботі загальноміського фізико-хімічного гуртка. 1919–1920 учасник Громадянської війни в Росії 1917–1922 на боці білої армії.

Працював асистентом у Київському гірничому інституті (1920–1930). У 1920–1922 — електромонтер, електротехнік у Київському фізико-хімічному товаристві при головному політико-просвітньому комітеті Народного комісаріату освіти УСРР. Був учителем Волковської середньої школи в с. Білки Київської області (1922), учителем фізики та хімії в 79-й трудовій школі м. Києва (1923–1930).

1924–1930 як вільний слухач навчався на фізико-математичному факультеті Київського державного університету (тепер Київський національний університет імені Т. Шевченка).

Восени 1930 на запрошення А. Йоффе переїхав до м. Ленінграда (тепер м. Санкт-Петербург) для роботи в Ленінградському фізико-технічному інституті.

1933 призначено завідувачем лабораторії електричних і механічних властивостей полімерів.

Захистив 1937 кандидатську дисертацію «Пробій твердих діелектриків», 1941 — докторську «Релаксація полімерів».

09.09.1943 Александрова обрано членом-кореспондентом АН СРСР по Відділенню фізико-математичних наук. З 1943 на запрошення І. Курчатова він розпочав роботу в колективі зі створення ядерної зброї. Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.08.1946 його призначено директором Інституту фізичних проблем (ІФП) АН СРСР у м. Москві.

19.09.1949 Александров став заступником І. Курчатова в Лабораторії № 2 (або Лабораторії вимірювальних приладів — ЛВП) Академії наук СРСР (з листопада 1956 — Інститут атомної енергії), де було розгорнуто широкомасштабні дослідження з атомної енергетики.

Директор Інституту атомної енергії (ІАЕ) ім. І. Курчатова (1960–1988). Президент АН СРСР (1975–1986), з 1988 — почесний директор ІАЕ та радник Президії АН СРСР.

Наукова діяльність

В останні роки навчання в університеті (з 1926) проводив науково-дослідну роботу в галузі фізики діелектриків у Київському рентгенівському інституті. У 1929 опублікував першу наукову працю — «Високовольтна поляризація в церезині».

Перші праці в стінах Ленінградського фізико-технічного інституту були також присвячені фізиці діелектриків.

1932 в Державному техніко-теоретичному видавництві вийшла друком велика колективна монографія «Фізика діелектриків» за участі Александрова (глава про електричні властивості діелектриків).

Досліджував властивості нових діелектриків, зокрема полістиролу. 1933–1941 у творчому контакті з фізиком П. Кобеко (1897–1954, Росія) виконав комплексні дослідження фізичних властивостей різних високомолекулярних сполук; отримані результати уможливили встановлення загальних для всіх полімерів фізичних закономірностей та виявити зв’язок між механічними й електричними релаксаційними процесами. Спільно з П. Кобеко розробив технологію добування морозотривкого матеріалу на основі вітчизняного синтетичного каучуку для потреб авіації та артилерії.

У 1935 Александров, С. Журков (1905–1997, Росія) та П. Кобеко запропонували статистичну теорію міцності полімерів, яку було покладено в основу сучасної фізичної теорії твердих тіл.

1936–1945 в лабораторії Александрова паралельно з вивченням полімерів за завданням керівництва Військово-морського флоту країни було розроблено технологію захисту кораблів від безконтактних магнітних мін та торпед і розпочато роботу з розмагнічування військових кораблів.

Під керівництвом Александрова в ІФП АН СРСР виконано комплекс робіт із атомної проблеми, включно з дослідженням термодифузійного розділення ізотопів, отримання дейтерію та тритію. З 1948 ІФП АН СРСР під керівництвом Александрова брав участь у розробленні промислових реакторів.

Брав участь у створенні водневої бомби. З 1952 здійснював наукове керівництво в галузі розроблення атомних енергетичних установок для підводних човнів та криголамів, безпосередньо керував пуском реакторів першого в світі криголама атомного «Ленін» та першого вітчизняного атомного підводного човна «Ленінський комсомол». Обидва судна було здано в експлуатацію 1959. Наступні, досконаліші розробки — атомні криголами «Арктика», «Сибір», «Росія» та інші дали змогу наблизити терміни навігації в полярному басейні до цілорічної.

Один із співавторів розробки атомних реакторів РМБК-1000, недосконалих для ядерної енергетики. Використання їх на Чорнобильскій АЕС призвело до вибуху реактора 4-го блоку та Чорнобильської ядерної катастрофи 1986.

На посаді директора Інституту атомної енергії (ІАЕ) ім. І. Курчатова працював над розширенням сфери використання ядерних джерел енергії в мирних цілях, розвивав дослідження в галузі фізики плазми та керованого термоядерного синтезу. Особливу увагу приділяв розвитку фундаментальних досліджень, зокрема в області біології та теорії твердого тіла.

Створив біологічний відділ, який згодом було виокремлено в самостійний інститут (тепер Інститут молекулярної генетики РАН) — один із провідних центрів у цій галузі біологічних досліджень. У 1960-х створив найбільшу в країні установку для зрідження гелію, розгорнув фундаментальні дослідження з фізики низьких температур і прикладні — з технічного застосування надпровідності.

У 1980-ті роки з його ініціативи було створено джерело синхротронного випромінювання для використання у фундаментальних дослідженнях у галузі фізики та біології.

Нагороди і визнання

Президія РАН заснувала золоту медаль імені А. Александрова (2002). На його честь названо малу планету (2711) Александров (Aleksandrov), відкриту астрономом Кримської астрофізичної обсерваторії М. С. Черних (1931–1978, Росія).

Тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1960, 1973), кавалер орденів Леніна (1945, 1949, 1953, 1954, 1956, 1960, 1973, 1978, 1983), Жовтневої Революції (1971), Трудового Червоного Прапора (1945). Нагороджений медалями «За оборону Сталінграда» (1945), «За оборону Севастополя» (1945).

Лауреат Ленінської премії (1959), Сталінської премії (1942, 1949, 1951, 1953). Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Російської Федерації (1993), золотою медаллю імені І. Курчатова (1968), Великою золотою медаллю імені М. Ломоносова (1978), золотою медаллю імені С. Вавілова (1978). Кавалер ордена Сухе-Батора (1982), лауреат премії імені О. Карпінського (ФРН, 1984).

Додатково

Александров — виходець з України, зв’язку з якою, переїхавши до Росії, не переривав. У 2013 у Видавничому домі «Академперіодика» вийшла друком книга «А. П. Александров та українська наука: до 110-річчя від дня народження вченого — А. П. Александров и украинская наука: к 110-летию со дня рождения ученого» (ред. кол.: Б. Є. Патон (голова) та ін.; авт.-укл. О. С. Онищенко (керівн.) та ін.; Нац. 6-ка України імені B. I. Вернадського HAH України). У виданні паралельно російською та українською мовами наведено матеріали про зв’язки Александрова з українською науковою спільнотою. Книгу ілюстровано фотографіями, зробленими під час перебування Александрова в Україні.

Праці

  • Атомная энергетика и научно-технический прогресс. Москва : Наука, 1978. 271 с.
  • Наука — стране. Москва : Наука, 1983. 219 с.
  • Академик Анатолий Петрович Александров. Прямая речь. Москва : Наука, 2001. 248 с.
  • Собрание научных трудов : в 5 т. Москва : Наука, 2006–2015.

Література

  1. Александров Анатолий Петрович: Автобиография: 1989 г. // Физики о себе / Отв. ред. В. Я. Френкель. Ленинград, 1990. С. 277–282.
  2. А. П. Александров Документы и воспоминания. К 100-летию со дня рождения / Отв. ред. акад. Н. С. Хлопкин. Москва : ИздАТ, 2003. 456 с.
  3. Храмов Ю. А. История физики. Киев : Феникс, 2006. 1176 с.
  4. Онищенко О. С. та ін. А. П. Александров та українська наука: до 110-річчя від дня народження вченого. Київ : Академперіодика, 2013. 378 с.
  5. Литвинко А. С. Співробітництво президента АН СРСР А. П. Александрова з устано вами АН УРСР (до 110-річчя від дня народження вченого) // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: ІФНІТ. 2014. Вип. 22. С. 57–69. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/vduifnt_2014_22_22_8.pdf
  6. Кесаманлы Ф. П., Матенев О. А. Политехники — трижды герои социалистического труда. Санкт-Петербург, 2015. URL: http://elib.spbstu.ru/dl/2/8242.pdf/download/8242.pdf

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Редакція ВУЕ Александров, Анатолій Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александров, Анатолій Петрович (дата звернення: 20.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 23.09.2019