Алданов, Марк Олександрович

Aldanov.jpg

Алда́нов, Марк (рос. Алданов, Марк; справжнє прізвище та ім’я — Ландау, Марк Олександрович (рос. Ландау, Марк Александрович); 07.11.1886, м. Київ, тепер Україна — 25.02.1957, м. Ніцца, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція) — письменник, хімік. Писав російською мовою.

Алданов, Марк Олександрович

Справжнє ім’я Марк
Справжнє прізвище Ландау
Рік народження 1886
Місце народження Київ, Україна
Рік смерті 1957
Місце смерті Ніцца, Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ
Напрями діяльності хімія, літературна творчість

Життєпис

Походив із родини цукрових промисловців. Закінчив 1905 класичну гімназію в м. Києві, 1910 — Київський університет (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), де навчався на юридичному та фізико-математичному (відділення хімії) факультетах. По закінченні навчався у Колежі політичних та економічних наук (м. Париж). 1913 у Парижі разом із професором В. Анрі займався дослідженнями з фізичної хімії.

З початком Першої світової війни (1914) повернувся до Російської імперії. Був мобілізований і відряджений за фахом хіміка на тилові заводи. У м. Петрограді розробляв способи захисту населення від хімічної зброї, газових атак.

Жовтневу революцію у Росії 1917 не підтримав. 1918 із більшовицького Петрограда переїхав до м. Києва, потім до м. Одеси (де, зокрема, познайомився з І. Буніним).

З 1918 був членом Партії народних соціалістів. Як секретар делегації Спілки відродження Росії (антибільшовицького об’єднання партій) восени 1918 був відряджений до міст Лондона і Парижа з метою пошуку військової підтримки та коштів для боротьби з радянською владою.

У березні – квітні 1919 з м. Одеси через Туреччину емігрував до Франції. 1920 був редактором щомісячного журналу «Прийдешня Росія» («Грядущая Россия»; вийшло лише 2 випуски), 1920–1940 — постійним співробітником і автором журналу «Сучасні записки» («Современные записки»; обидва видання — м. Париж).

1922–1924 перебував у м. Берліні (Німеччина), де з 1922 співпрацював із щоденною газетою «Голос Росії» («Голос России»).

1923 закінчив паризьку Школу соціальних наук.

1923–1924 був редактором літературного додатку до газети «Дні» («Дни»), яка видавалася у м. Берліні, 1925–1928 — літературного додатку до паризького видання цієї газети.

Працював як журналіст у щоденній паризькій газеті «Останні новини» («Последние новости») та друкувався в ній як автор.

Був членом ради Російського музичного товариства за кордоном (з 1937), комітету Російського літературного архіву при Тургенівській бібліотеці, членом правління Російського драматичного театру (обох — з 1938; усі — в Парижі).

1940–1947 жив у м. Нью-Йорку (США). Один із засновників нью-йоркського літературного видання «Новий журнал» («Новый журнал»; 1942 (видання продовжується).

1946 повернувся до м. Парижа, з 1947 до кінця життя мешкав у м. Ніцці. Похований у м. Ніцці на цвинтарі Кокад.

Творчість

М. Алданов писав статті, нариси, оповідання, філософсько-історичні повісті та романи.

У літературі дебютував у 1915 критико-літературним етюдом «Толстой і Роллан» («Толстой и Роллан»). Темі революційних подій у різних країнах присвятив книгу публіцистики «Армагеддон» (1918), тираж якої був конфіскований.

Відомим став завдяки публікації низки художніх філософсько-історичних творів: тетралогії про Велику французьку революцію кінця 18 ст. та наполеонівську епоху «Мислитель» («Мыслитель»), до якої увійшли романи «Дев’яте термідора» («Девятое термидора», 1922), «Чортів міст» («Чёртов мост», 1925), «Змова» («Заговор», 1927) і повість «Свята Єлена, маленький острів» («Святая Елена, маленький остров», 1921); трилогії про долю інтелігенції напередодні та після 1917 й про еміграцію «Ключ» (1929), «Втеча» («Бегство, 1931), «Печера» («Пещера», 1934). Ці твори разом із написаними згодом романами й повістями «Початок кінця» («Начало конца», 1939), «Визволення» («Освобождение», 1948), «Витоки» («Истоки», 1946), «Самогубство» («Самоубийство», 1956) та ін. становлять єдиний епічний цикл.

У творах змальовував події світової історії 18−20 ст. Поряд з історичними постатями Наполеона, О. Робесп’єра, Г. Нельсона, О. Суворова, російських імператорів, а також В. Леніна, Й. Сталіна, А. Гітлера та ін., зображував долі звичайних людей.

До історичних фактів ставився виважено, інтерпретував їх згідно з авторською концепцією історії, стихійний хід якої вважав непідвладним певним законам і цілком залежним від випадку. Сама історія в творах Алданова постає як нескінченна множинність непередбачуваних випадків. За цих обставин виявляється особистісна мораль людини, її відповідальність і свобода, яку письменник визнає за найвищу цінність.

Ідеї письменника узагальнені й підсумовані ним у книзі «Ульмська ніч. Філософія випадку» («Ульмская ночь. Философия случая», 1947–1952).

Творам Алданова притаманні аналітичність авторського мислення, скрупульозність щодо викладу історичних подій, яскраві характеристики історичних постатей, захоплива фабула, складна побудова сюжету, діалогічність структури, філософсько-історичні роздуми, вкладені у вуста персонажів.

Твори за життя письменника було перекладено 24 мовами; у СРСР почали видаватися лише з 1988.

Наукова праця

Алданов поєднував літературну творчість і наукові дослідження. 1910 написав статтю з фізичної хімії «Закони розподілу речовини між двома розчинами» (опублікована окремою брошурою 1912).

Автор монографії «Вплив війни на російську хімічну промисловість» (1922). Найбільш відома наукова праця Алданова — «Актинохімія» (1936). Сам автор вважав її найкращою своєю працею. Це монографія, присвячена радіохімії.

Праця «Щодо можливості нових концепцій у хімії» (1950) — це радше філософські роздуми, ніж дослідження з хімії.

Алданов і Україна

Українська тематика відобразилася в кількох творах. Зокрема, «Повість про смерть» («Повесть о смерти», 1952) частково ґрунтується на українському історичному матеріалі 19 ст.; окремі глави нарису «Вибух у Леонтійовському провулку» («Взрыв в Леонтьевском переулке», 1936) присвячено Н. Махно. У нарисі «Дюк Еммануїл Йосипович де Рішельє» («Дюк Эммануил Осипович де Ришелье», 1935) розповідається про розбудову м. Одеси. Дія роману «Втеча» частково відбувається у м. Києві.

Визнання

Алданов неодноразово номінований на Нобелівську премію (1938, 1939, 1947, 1948, 1949, 1950).

2006 «Новий журнал» (м. Нью-Йорк) заснував щорічну Літературну премію імені М. Алданова за кращу повість року, написану російськомовним письменником, який живе за межами Російської Федерації.

Додатково

Алданов займався благодійництвом, зокрема з 1931 був товаришем голови Товариства допомоги хворим і бідним російським студентам.

Алданов — один із засновників масонських лож «Північна зірка» (1924) і «Вільна Росія» (1931).

Прозу М. Алданова високо поціновували І. Бунін, В. Набоков, В. Ходасевич, Г. Адамович. І. Бунін назвав Алданова «останнім джентльменом російської еміграції».

Праці

  1. Законы распределения вещества между двумя растворителями. Киев : [б. в.], 1912. 114 с.
  2. Actinochimie: Les prolégomènes, les postulats. Paris : Hermann & Cie, 1936. 128 p.
  3. De la possibilité de nouvelles conceptions en chimie. Paris : Hermann & Cie, 1950. 32 р.

Твори

Собрание сочинений : в 8 т. / Сост. А. А. Чернышев. Москва : Терра-Книжный клуб, 2007.

Бібліографія

Bibliographie des oeuvres de Mark Aldanov / Par D. et H. Cristesco. Paris : Institut d’étdes slaves, 1976. 87 р.

Література

  1. Ли Н. Ч. Марк Александрович Алданов: Жизнь и творчество // Русская литература в эмиграции / Под ред. Н. П. Полторацкого. Питтсбург, : Питтсбургский Университет. 1972. С. 95–105. URL: http://imwerden.de/pdf/nikolas_li_aldanov_zhizn_i_tvorchestvo_1972.pdf
  2. Чернышев А. А. Гуманист, не веривший в прогресс // Алданов М. Собрание сочинений : в 6 т. / Сост. А. А. Чернышев. Москва : Правда, 1991. Т. 1. С. 3–32. URL: http://az.lib.ru/a/aldanow_m_a/text_0160.shtml
  3. Агеносов В. В., Выгон Н. С. Марк Алданов (Ландау) // Литература русского зарубежья (1918–1996). Москва : Терра. Спорт, 1998. С. 171–191.
  4. Млечко А. В. Марк Алданов // Литература русского зарубежья (1920–1990) / Под общ. ред. А. И. Смирновой. Москва : Флинта ; Наука, 2006. С. 232–245.
  5. Tassis G. Mark Aldanov, écrivain russe et européen // l’Institut européen Est-Ouest. 2011. URL: http://institut-est-ouest.ens-lsh.fr/spip.php?article296
  6. Тройникова Н. М. Поэтика очерков-портретов М. Алданова // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Київ; Харків, 2014. С. 177–183.

Автор ВУЕ

О. О. Корнієнко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Корнієнко О. О. Алданов, Марк Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алданов, Марк Олександрович
Дата звернення: 15.12.2019.