Аквамарин

Аквамарин 

Аквамари́н — мінерал класу силікатів, різновид берилу зеленувато-блакитних тонів (назва у перекладі з лат. — «морська вода»), алюмосилікат берилію кільцевої правильної шестикутної структури.

Характеристика

Хімічний склад

Хімічні формула: (Be₃Al₂Si₆O₁₈).

Хімічний склад: оксиди берилію (14,1 %), алюмінію (19 %), кремнію (66,9 %), домішки натрію, калію, літію, цезію, рубідію, заліза, ванадію, іноді хрому.

Фізичні властивості

Колір — світло-голубий, голубувато-зелений, зеленувато-синій або сіро-голубий залежно від родовища; від прозорого до непрозорого; блиск — скляний; спаяність — відсутня; злам — раковистий, нерівний; сингонія гексагональна; твердість за шкалою твердості мінералів Мооса — 7,5–8, щільність — 2,67–2,71. Окремі кристали сягають рекордних розмірів.

Походження. Розташування родовищ

Походження: магматичне, інтрузивне. Утворюється у гранітних пегматитах, грейзенах і гідротермальних жилах.

Найбільший аквамарин знайдено 1910 у Бразилії: важив 110 кг, мав 48 см у довжину і 42 см у діаметрі. Родовища аквамарина є численними: на о. Мадагаскар, у США, в М’янмі, Індії, Шрі-Ланці, ПАР, Танзанії, Аргентині, Китаї, Норвегії, Ірландії. Але найбільші камені видобувають у Бразилії та РФ.

Аквамарин в Україні

Знаходили у пегматитах на Волині.

Значення

Напівкоштовний камінь. Використовують у ювелірній справі.

Література

1. Самсонов Я. П., Туринге А. П. Самоцветы СССР. Москва : Недра, 1984. 335 с.
2. Бетехтин А. Г. Курс минералогии. 2-е изд., испр. и доп. Москва : КДУ, 2010. 736 с.
3. Павлишин В. І., Довгий С. О. Мінералогія : у 2 ч. Київ : КНТ, 2014. Ч. 2. 528 с.

Автор ВУЕ

• Н. В. Вергельська

Покликання на цю статтю: Вергельська Н. В. Аквамарин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аквамарин (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.11.2017

Покликання на цю статтю: Вергельська Н. В. Аквамарин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аквамарин (дата звернення: 10.10.2026).