Айнська мова

Айнська мова

А́йнська мо́ва (айн. Ainu Itak, アイヌ イタク) — мова айнів, у минулому поширена на островах Хоккайдо, Сахалін, Курильських островах і частині півострова Камчатка. Більшість дослідників вважають айнську мову мовою-ізолятом, що не входить до жодної мовної сім’ї. Висловлювали припущення про її віддалену (на рівні макросім’ї) спорідненість із індоєвропейськими, тунгусо-манчжурськими мовами, японською мовою. На підставі зразків айнського фольклору й фонетичних записів усного мовлення 19–20 ст. дослідники виокремлюють від 19 до 23 діалектів айнської мови. Віддалені діалекти не були взаємно зрозумілими. Більшість діалектів вимерли у 20 ст. Поряд із діалектами в 19 ст. існував наддіалектний варіант айнської мови, яким було складено фольклорні епічні перекази («юкар» або «туйта»), у 20 ст. покладений в основу літературної мови. На межі 19 й 20 ст. всі носії айнської мови у Японії були японсько-айнськими білінгвами, незначна кількість носіїв-монолінгвів залишалася лише на о. Сахалін у складі Російської імперії (сахалінський діалект айнської мови вимер у радянський період). На початку 21 ст. кількість носіїв айнської мови складає від 10 (володіння на рівні рідної мови, середній вік носіїв — понад 80 років; за оцінкою 2007) до кількох десятків осіб (як друга мова, середній вік носіїв — близько 60 років, за оцінкою 2012). Айнська мова має просту фонологічну систему (12 приголосних і п’ять голосних фонем), належить до аглютинативних мов. Категорію особи й категорію суб’єкта / об’єкта дії передають за допомогою спеціальних префіксів, що приєднуються до дієслова. Категорію часу граматично не виражено, вона передається за допомогою лексичних засобів. Айнській мові властивий інверсійний порядок слів у реченні — службові частини мови перебувають у препозиції до самостійних. До 20 ст. айнська мова була безписемною. У 20 ст. розроблено дві системи айнської писемності: на основі латинської графіки та одного з різновидів японського складового письма (див. катакана). У Російській імперії й СРСР для словників айнської мови і записів айнського фольклору епізодично використовували кирилицю.

Література

  1. Добротворский М. Айнско-русский словарь. Казань, 1875.
  2. Patrie J. The Genetic Relationship of the Ainu Language. (Honolulu], 1982.
  3. Tamura S. 1988. The Ainu Language. Tokyo, 1988.
  4. Shibatani M. The Languages of Japan. Cambridge, 1990.

Автор ВУЕ