Азійсько-Тихоокеанська Декларація людських прав індивідів і народів 1988

Азійсько-Тихоокеанська Декларація

Азі́йсько-Тихоокеа́нська Деклара́ція людськи́х прав індиві́дів і наро́дів 1988 — нормативний акт, у якому проголошено основні права людини та народів країн Азії та Тихого океану. Прийнята 15.02.1988 на Другій конференції юристів цього регіону з правових питань миру, розвитку та прав людини.

Виникнення документа пов’язане з розширенням міжнародного співробітництва і необхідністю визначити місце країн Азії й Тихого океану в системі міжнародних відносин, регламентувати специфічні права народів у міжнародному праві. В акті замість окремих понять «права народів» і «права людини» вжито єдине поняття «людські права індивідів і народів». Декларація (21 стаття) нормативно закріпила право народів регіону вільно визначати свій політичний статус і право на вільний економічний, суспільний та культурний розвиток, на невід’ємний суверенітет над своїми природними багатствами та ресурсами.

Серед продекларованих основних прав народів — право на життя (ст. 1), право на гідне існування (ст. 3), право на розвиток (ст. 5), право на повагу гідності народу (ст. 8), право на свободу (ст. 15). Виокремлено право на участь у вирішенні державних, міжнародних і глобальних проблем (ст. 7), право бути інформованими про внутрішню і зовнішню політику свого уряду (ст. 20). Документ окреслює права народів щодо підтримання міжнародного миру й безпеки (ст. 2, 10, 11). Закріплено також обов’язки народів: поважати право всіх на життя (ст. 1); берегти мир і безпеку (ст. 2); сприяти розв’язанню державних, міжнародних і глобальних проблем (ст. 7), реалізувати право жити у світі без зброї (ст. 10); домагатися взаєморозуміння між індивідами, народами і державами (ст. 14); сприяти встановленню довіри між народами (ст. 19); не допускати розпалювання ворожнечі до інших народів (ст. 19); поважати їхні права і свободи (ст. 21); берегти навколишнє природне середовище.

Декларуючи «людські права індивідів», документ утверджує такі з них: право людини на рівний захист перед законом; право людини на рівність перед законом; право на незалежне й неупереджене судочинство; право на свободу від свавільного арешту, ув’язнення, заслання, обшуку або затримання; право на свободу пересування і проживання; право на свободу думки, совісті й релігії; право на свободу поглядів і самовираження; право на свободу зборів і створення організацій. Остання, 21-ша, стаття проголошує, що кожний індивід і народ повинні поважати права та свободи інших.

Література

  1. Мартыненко А. П. Права народов в современном международном праве. Київ : Наукова думка, 1993. С. 149–150.
  2. Римаренко С. Ю. Індивідуальні та колективні права: етнополітичний контекст. Київ : Світогляд, 2013. 245 с.
  3. Перепьолкін С. М., Сироїд Т. Л., Філяніна Л. А. Міжнародне право. Харків : Юрайт, 2014. 403 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Азійсько-Тихоокеанська Декларація людських прав індивідів і народів 1988 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Азійсько-Тихоокеанська Декларація людських прав індивідів і народів 1988 (дата звернення: 28.09.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ