Азнавур, Шарль

Азнавур, Шарль
Азнавур, Шарль 

Азнаву́р, Шарль (фр. Aznavour, Charles; справжнє прізвище та ім’я — Азнавурян (Aznavourian) Шанур Варенаг (Shahnourh Varenagh); 22.05.1924, Париж, Франція — 01.10.2018, Мур'є, Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція) — співак, актор, автор і виконавець пісень.

Азнавур, Шарль

(Aznavour, Charles)

Справжнє ім’я Шанур Варенаг
Справжнє прізвище Азнавурян
Рік народження 1924
Місце народження Париж, Франція
Рік смерті 2018
Місце смерті Мур'є, Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція
Напрями діяльності музичне мистецтво

Життєпис

Походить з вірменської родини, що емігрувала до Франції. Батько, колишній актор, був хазяїном невеличкого ресторану, де сам виконував пісні. З 1933 Ш. Азнавур навчався у дитячій театральній школі, згодом — у Центральній театральній школі в Парижі, тоді ж почав виконувати маленькі ролі у спектаклях. 1942 познайомився з піаністом і композитором П. Рошем і виступав разом із ним у дуеті у кабаре. Після війни познайомився з Е. Піаф, завдяки якій 1947–1948 здійснив гастролі до США і Канади. Перший великий успіх прийшов до Ш. Азнавура після гастролей країнами Північної Африки, зокрема виступів у Марокко (1956), а також концертів у паризькому концертному залі «Олімпія». Згодом Ш. Азнавур виступав з концертами у багатьох країнах світу (зокрема в Україні, 1964). Автор або співавтор слів і музики понад 800 пісень, серед яких: «Plus bleu que tes yeux» («Блакитніше за твої очі»; 1951), «Après l’amour» («Після кохання»; 1955), «Sa jeunesse» («Юність»; 1956), «C’est merveilleuse l’amour» («Це чудове кохання»; 1957), «Il faut sauvoir» («Треба знати»; 1961), «L’amour c’est comme un jour» («Кохання — це як день»; 1962), «La Bohème» («Богема»; 1965), «Сomme ils disent» («Як кажуть»; 1972), «Autobiographie» («Автобіографія»; 1980), «Une vie d’amour» («Життя кохання»; 1981), «Pour toi Armenie» («Для тебе, Вірменіє»; 1989) та ін. 2014 у Франції вийшла антологія з 60 дисків співака. Його диски виходили також в інших країнах — Австралії, Аргентині, Бельгії, Бразилії, Великій Британії, Венесуелі, Греції, Данії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Канаді, Колумбії, Кореї, Мексиці, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Португалії, США, Туреччині, Уругваї, Швейцарії, Чилі, Японії, колишніх СРСР і Югославії; загалом вийшло 180 млн. дисків. 1995 Ш. Азнавур купив музичне видавництво «Рауль Бретон». Автор музики до оперет «Пан Карнавал» («Monsieur Carnaval»; 1965), «Душка» («Douchka», у співавторстві; 1973), «Лотрек» («Lotrek»; 2000), «Мій Париж» («My Paris»; 2015); до фільмів, серед яких «Ночі Монмартра» (1955), «Шукайте ідола» (1964), «Тегеран 43» (1980), «Надя і гіпопотами» (1999) та ін. Зіграв ролі у фільмах, серед яких: «Головою об стіни» (1958; Велика премія Академії кіномистецтва, 1959), «Заповіт Орфея» (1959), «Стріляйте у піаніста», «Перехід через Рейн» (обидва — 1960), «Диявол і десять заповідей» (1964), «Привиди капелюшника», «Едіт і Марсель» (обидва — 1982), «Хай живе життя!» (1983), «Маестро» (1992), «Актор» (1997), «Арарат» (2002), «Батько Горіо» (2004) та ін. Автор збірок пісень: «Слова на афіші» («Des mots а l’affiche»; 1991), «Людина та її пісні» («Un homme et ses chansons»; 1994, перевидано 1996), «Мої улюблені пісні» («Mes chansons préférées»; 2000), «Повне зібрання» («L’Integral»; 2010); автобіографічних спогадів: «Азнавур про Азнавура» («Aznavour par Aznavour»; 1970), «Тихим голосом» («A voix basse»; 2009), «Від одних дверей до інших» («D’une porte l’autre»; 2011), «Удари мого серця» («Tant que battra mon cњur»; 2013); роману «Іспанська балада» («La ballade espag­nole»; у співавторстві, 1996), новел «Мій батько — велетень» («Mon père, ce géant»; 2007), біографічної книги «Трене, чаклун» («Trenet, l’enchanteur»; у співавторстві, 2013) та ін.

«Прощальний» концерт Ш. Азнавура відбувся 1991; однак співак іноді виступає з концертами (зокрема, 15–27.09.2015 дав концерти у Парижі), продовжує писати пісні (альбоми «Завжди» («Toujours»; 2011); «Ще» («Encores»; 2015)], бере участь у телепередачах.

Ш. Азнавур займається благодійництвом. 1988 після землетрусу у Вірменії створив асоціацію «Азнавур для Вірменії», на зібрані кошти якої збудовано школи та житлові будинки у постраждалих районах. З 1995 — посол Вірменії в ЮНЕСКО, з 2009 — у Швейцарії та ООН. 2008 отримав громадянство Вірменії. Вважає себе водночас «французом на 100 % і вірменином на 100 %». 2001 його іменем названо площу у центрі Єревана; цього ж року у вірменському м. Гюмрі за його присутності було відкрито пам’ятник.

У травні 2004 відвідав Україну, взяв участь в урочистому освяченні Кафедрального собору Вірменської апостольської церкви у м. Львові, зустрівся з тогочасним Президентом України Л. Кучмою.

За результатами опитування журналу «Тайм» і телеканалу СNN визнаний найкращим естрадним виконавцем пісень 20 ст. У Франції Ш. Азнавура вважають «останнім великим співаком», порівнюють з американським співаком Ф. Сінатрою. Нагороди: приз «Золотий лев» кінофестивалю у Венеції, премія Едісона (обидві — 1971), премія Академії ім. Ш. Кро (1973), Велика премія французької пісні, премія «Віктуар», премія почесний Сезар Французької академії кіномистецтва (усі — 1997), премія Мольєра (1999), почесна премія «Віктуар» за всю творчість (2010). Командор ордену Почесного легіону (2004), Національний герой Вірменії (2006), офіцер ордену Канади (2008), командор бельгійського Ордену Корони (2015).

Твори

  • Aznavour par Aznavour. Paris, 1970.
  • Des mots à l’affiche. Paris, 1991.
  • Un homme et ses chansons. Paris, 1996.
  • Les temps des avants. Paris, 2003.
  • Mon père, ce géant. Paris, 2007.
  • A vois basse. Paris, 2009.
  • L’Integral. Paris, 2010.
  • D’une porte l’autre. Paris, 2011.
  • Tant que battra mon cњur. Paris, 2013.
  • Trenet, l’enchanteur. Paris, 2013.
  • Російський переклад — Азнавур об Азнавуре. Ереван, 1976.
  • Любовь сильна, как жизнь: (Песня) / Пер. Г. Павловского // Песню дружбы запевает молодежь. Киев, 1985.
  • Прошлое и будущее. Москва, 2004.
  • Мой папа — великан. Москва, 2008.

Література

  1. Salgues Y. Charles Aznavour. Paris, 1987.
  2. Réval A., Réval B. Aznavour. Le roi de coeur. Paris, 2000.
  3. Дубинянская Я. Шарль Азнавур // Личности. 2012. № 52.
  4. Кузьміна В. В. Співець вічного кохання // Мистецтво у школі. 2014. № 6.
  5. Aznavour M. Charles Aznavour // Paris Match. 2018. № 3621. P. 52–99.
  6. Delassein S. Je vous parle d'un temps // L'obs. 2018. № 2813. P. 44–51.

Автор ВУЕ