Азербайджанська мова


Азербайджа́нська мо́ва — мова, що належить до огузької групи тюркської сім’ї мов із помітними ознаками мов кипчацької групи.

Державна мова Азербайджану, одна з державних мов Республіки Дагестан у складі Російської Федерації. Поширена в Азербайджані, Ірані (остани Ардебіль, Східний Азербайджан, Західний Азербайджан), РФ (Дагестан), Грузії (мхаре Квемо-Картлі) та інших країнах. Азербайджанською мовою розмовляють близько 23 млн осіб (2014, оцінка).

Азербайджанська мова поділяється на 4 діалектні групи, що відрізняються на фонетичних і лексичних рівнях:

  • східну (кубинський, бакинський, шемаханський діалекти, муганський і ленкоранський говори);
  • західну (казахський, карабахський, гянджинський діалекти, айрумський говір);
  • північну (нухинський діалект і закатало-кахські говори);
  • південну (нахчеванський, ордубадський, табризський діалекти).

Найдавніші писемні пам’ятки датовано 11 ст.

Сучасна літературна мова, що розвивається від 13 ст., набрала виразних форм у поезії К. Бурганеддіна, І. Несімі. Формування літературної азербайджанської мови пов’язане з поезією Шах Ісмаіла Хатаї та творчим доробком М. Фізулі й поетів його плеяди.

Остаточно літературна азербайджанська мова сформувалася у 19 ст. внаслідок впливу народної мови, що засвідчили у своїх творах М. Ахундов, С. Вургун та ін.

Для азербайджанської мови характерний палатальний сингармонізм, аглютинативна граматична будова, широке вживання післяйменників і сполучників. Азербайджанська мова має 9 голосних і 23 приголосні фонеми.

У сучасній азербайджанській графіці на основі латиниці (використовується в Азербайджані) й кирилиці (використовується в Дагестані) кожній фонемі азербайджанської мови відповідає одна літера.

Прикметною ознакою фонетики азербайджанської мови є висока частотність вживання фонеми — у всіх позиціях, відчутна аспірація глухих приголосних p, t і частково k (тобто, поява призвука h), що властиво також вірменським і грузинським мовам, наявність так званих mediae lenes (неповних дзвінких приголосних), також притаманних вірменській та грузинській мовам. У словах, запозичених із арабської та перської мов, зустрічаються довгі голосні.

У синтаксисі розвинено систему сполучних складних речень.

В орфографії азербайджанської мови використовується апостроф.

До 1929 писемність азербайджанської мови в Азербайджані базувалася на арабській графіці, 1939–1992 використовувалася писемність на основі кирилиці, 1929–1939 та від 1992 — на основі латинської абетки.

У Дагестані для азербайджанської мови продовжує використовуватися абетка на основі кирилиці.

У Ірані для азербайджанської мови застосовується арабська графіка.

Основи вивчення й дослідження азербайджанської мови в Україні заклав А. Кримський, який присвятив їй кілька праць.

Література

  1. Ширалиев М. Азербайджанский язык // Языки мира. Москва, 1987.
  2. Халимоненко Г. Азербайджанська мова. Основи теоретичної граматики. Київ, 2004.
  3. Əlibəyzadə E. Azərbaycan dilinin tarixi. Cild I-II. Bakı, 2007.

Автор ВУЕ