Адиктивна поведінка (у соціології)
Адикти́вна поведі́нка (у соціоло́гії) (від лат. addicton — сліпо відданий, той, що потрапив у рабську залежність) — сукупність поведінкових процесів і соціальних дій людини, в основі яких лежить адикція. Є різновидом залежної девіантної поведінки.
Особливості
Особи з адиктивною поведінкою мають такі характерні особливості:
- комплекс неповноцінності, що поєднується із зовнішнім виявом переваги;
- прагнення говорити неправду, звинувачувати інших, тікати від відповідальності у прийнятті рішень;
- прагнення до стереотипної поведінки;
- залежність;
- тривожність.
У науковій літературі описано кілька концептуальних моделей адиктивної поведінки:
- моральна модель — адикції розглядаються як наслідок бездуховності та моральної недосконалості;
- модель хвороби — визначає адиктивну поведінку як захворювання, що вимагає надання спеціальної допомоги, при цьому адикт частково звільняється від відповідальності за перебіг своєї хвороби;
- симптоматична модель — передбачає вивчення адикцій як окремих поведінкових «симптомів» або звичок, визначаючи, насамперед, яку психологічну вигоду особистість отримує від такого виду поведінки;
- психоаналітична модель — пояснює адиктивну поведінку як прояв порушення особистісної динаміки;
- системно-особистісна модель — розглядає адиктивну поведінку як дисфункціональну, що пов’язана зі зрушеннями у життєво важливих функціях та системі значущих відносин особистості;
- біопсихосоціальна модель — визначає схильність до адикцій як наслідок порушення функціонування складної багаторівневої системи «соціум — особистість — організм».
Адиктивну поведінку спричиняють і поглиблюють такі обставинами й умови:
- психосоціальні (сімейні порушення та дисфункції, зловживання психоактивними речовинами, порушення емоціональних взаємин між подружжям чи між дітьми й батьками, дисфункції соціального середовища, низька мораль оточення);
- макросоціальні (терпимість суспільства до психоактивних речовин, суспільні дисфункції, рівень суспільної підтримки боротьби зі зловживанням психоактивними речовинами);
- біологічні та генетичні (соматичні захворювання, затримка психічного розвитку, гіперактивність і дефіцит уваги, алкоголізм та наркоманія близьких і друзів).
Виокремлюють такі форми адиктивної поведінки (Є. Змановська):
- хімічна залежність (куріння, алкоголь, залежність від ліків, наркоманія, токсикоманія);
- порушення харчової поведінки (переїдання, голодування);
- гемблінг (залежність від азартних ігор, комп’ютерна залежність);
- сексуальні відхилення (зоофілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, вуайєризм, некрофілія, садомазохізм);
- релігійна деструктивна поведінка (фанатизм релігійний, залученість до секти);
- комп’ютерна залежність; трудоголізм; шопоголізм; музична залежність і т.д.
Однією з основних рис у поведінці адиктивної особистості є прагнення до втечі від реальності. Виділяють чотири види «втечі» від реальності:
- «втечу в тіло» — переорієнтація на діяльність, спрямовану лише на власне фізичне чи психічне удосконалення; гіпер-компенсаторним стає захоплення оздоровчими заходами («параноя здоров’я»), сексуальними стосунками, власною зовнішністю, якістю відпочинку та способами розслаблення;
- «втечу в роботу» — дисгармонійна фіксація на службових справах;
- «втечу в контакти чи самотність» — або спілкування стає єдино бажаним способом задоволення потреб, заміщуючи інші, або кількість контактів зводиться до мінімуму;
- «втечу у фантазії» — схильність до роздумів і відсутність бажання щось утілювати в життя.
Перехід від адиктивної до залежної поведінки визначається соціальними (доступність, мода, вплив соціального оточення, ступінь відповідальності); біологічними (спадковість, органічні ураження мозку, хронічні захворювання, природа вживаної речовини) та психологічними (тип акцентуації характеру, страх, відсутність соціальних інтересів, прагнення до самоствердження) чинниками.
Методи протидії
Основний акцент у протидії адиктивній поведінці варто робити на засобах первинної, превентивної профілактики (створення й удосконалення програм профілактики залучення до психоактивних речовин, формування життєвих навичок особистісного зростання, інформування підростаючого покоління та дорослих про негативні наслідки поширення різних форм адиктивної поведінки у вигляді лекцій, бесід, розповсюдження спеціальної літератури, відеофільмів тощо). Первісна профілактика сприяє підтримці фізичного, особистісного та соціального здоров’я нації та кожної людини, зокрема підлітків і молоді, й упередженню негативного впливу на нього чинників соціальної та природної сфери.
Вторинна профілактика (психологічне консультування; виявлення, реабілітація нервово-психічних розладів та робота з особами, схильними до адикцій) попереджає появу рецидивів після ранніх стадій формування залежних форм поведінки.
Третинна профілактика передбачає реабілітацію у тяжких випадках адиктивної поведінки та неодноразових її рецидивів (медичне лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушенням поведінки, попередження рецидивів у осіб із сформованою залежною поведінкою).
Література
- Miller, W. Addictive behaviours: treatment of alchoholism, drug abuse, smoking and obesity / W. Miller. New York : Oxford, Pergamon Press, 1984. 353 p.
- Altman J., Everitt B. J., Glautier S., Markou A., Nutt D., Oretti R., Phillips G. D., Robbins T.W. The biological, social and clinical bases of drug addiction: Commentary and debate // Psychopharmacology. Berlin, 1996. V. 125. P. 285–345.
- Пезешкиан Н.П. Психосоматика и позитивная психотерапия. Пер. с немецкого Т. В. Куличенко. М.: Медицина, 1996. 464 с.
- Манахов С.В. Особенности возникновения аддиктивного поведения несовершеннолетних // Вестник МГОУ. Серия «Психологические науки». 2012. № 2. Раздел II. Социальная психология. URL: https://vestnik-mgou.ru/Articles/Doc/2824
- Железнякова Ю.В. Адиктивна поведінка: аналіз наукових підходів. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. К.: Видавництво «Фенікс», 2013. Т. ХІІ. Психологія творчості. Вип. 18. С. 96–103. URL: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v12/i18/13.pdf
- Золотова Г.Д. Сучасні соціально-педагогічні погляди на проблему адиктивної поведінки дітей // Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2013. №1. С. 61–70.
- Самойленко Н.І. Сучасні підходи до профілактики адиктивної поведінки підлітків у загальноосвітньому закладі // Педагогіка та психологія: зб. наук. праць. 2016. Вип. 53. С. 350–358.
- Лобанова А.С., Калашнікова Л.В. Робота з підлітками-девіантами: соціологічний та психологічний аспекти. К.: «Каравела». 2017. 470 с .
- Старшенбаум Г.В. Аддиктология: Учебное пособие. Стандарт третьего поколения. СПб.: Питер. 2017. 320 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Адиктивна поведінка (у соціології) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адиктивна поведінка (у соціології) (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.06.2020
