Адигейська мова

Адиге́йська мо́ва (адиг. Адыгабзэ) — мова абхазо-адизької групи абхазо-адизької сім’ї мов (за іншою класифікацією — абхазо-адизької групи північнокавказької сім’ї мов).

Адигейську мову також називаються західно-адизька, кяхська і західно-черкеська. Поширена переважно в Республіці Адигея у складі РФ (первісний ареал), де має державний статус поряд із російською, і в Туреччині. Загальна кількість носіїв — близько 580 тис. (2014, оцінка). Більшість носіїв адигейської мови — представники переселенських громад, що утворилися в середині 19 ст. унаслідок масового виселення адигів до Османської імперії: у Туреччині (за оцінкою 2014 — 316 тис.), Йорданії (за даними 2014 — 8 тис.), Сирії (за оцінкою 2014 — 35 тис.), Іраку (за даними 2014 — 34 тис.), Ізраїлі (за оцінкою 2005 — 3 тис.). 1998 невелику громаду носіїв адигейської мови із Сербії (близько 200 осіб) репатрійовано до Республіки Адигея. Кількість носіїв адигейської мови у Республіці Адигея — 117 тис. осіб (2010, перепис). Адигейська мова є близькоспорідненою з кабардино-черкеською (східно-адизькою) мовою, частина лінгвістів класифікує ці дві мови як літературні варіанти однієї (адизької) мови, сформовані на базі її наріч. Адигейська мова має чотири діалекти: бжедузький, теміргоєвський, шапсузький і абадзеський (зберігся лише в діаспорі). Основа літратурної адигейської мови — теміргоєвський діалект.

Фонологія адигейської мови типова для абхазо-адизьких мов: має просту вокалічну (три голосні фонеми) і складну консонантну (до 67 приголосних фонем у діалектах) системи. В адигейській мові є чотири відмінки: абсолютний, ергативний, орудний і трансформативний; десяткова система числення; кілька форм часу: дві форми минулого, теперішнього, майбутнього, майбутнього у минулому. Як окремий час функціонує форма дієслів доконаного виду в умовному способі. Типологічно адигейська мова належить до ергативних і полісинтетичних мов. Порядок слів у реченні умовно вільний. Писемність адигейської мови у Республіці Адигея ґрунтується на кириличній графіці, у Туреччині — на латинській, у Йорданії, Сирії, Іраку та Ізраїлі — на арабській. Для адигейської мови на території сучасної Республіки Адигея з сер. 19 ст. до 1927 використовували араб. письмо, у 1927–1938 — латиницю. У сучасному адиг. кириличному алфавіті 64 літери, більшість із них позначають приголосні — диграфи та триграфи. Системи письма на основі арабської і латинської графіки, які використовують переселенські громади адигейців, не мають офіц. статусу.

Література

  1. Яковлев Н., Ашхамаф Д. Грамматика адыгейского литературного языка. Майкоп, 1941.
  2. Рогава Г., Керашева З. Грамматика адыгейского языка. Краснодар, Майкоп, 1966.
  3. Тхаркахо Ю. Адыгейско-русский словарь / Адыгэурыс гущыIалъ. Майкоп, 1991.

Автор ВУЕ

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ