Адаптація лінгвокультурна

Адапта́ція лінгвокульту́рна — багатозначний термін:

1) В етнолінгвістиці — система опанування іноземної мови в умовах відповідного інокультурного середовища, в безпосередньому контакті з носіями мови; процес і результат пристосування реципієнта до мовних патернів приймаючої культури, що відбувається інтегровано з освоєнням її цінностей, норм, зразків поведінки тощо. Адаптація лінгвокультурна — невід’ємний, часто вирішальний чинник адаптації культурної.

Адаптація лінгвокультурна допомагає подолати психологічні, мовні бар’єри в іншомовному середовищі, активізує мовні уміння. Вивчати іноземну мову в середовищі її функціонування найперспективніше за інтегративною моделлю, яка охоплює адаптацію кліматичну, фізіологічну, побутову, соціокультурну тощо. Такий підхід передбачає засвоєння мови в єдності з концептами культури. Згідно з В. фон Гумбольдтом, кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, коло, звідки людина може вийти, тільки потрапивши в коло іншої мови. Перехід між цими колами здійснюється через лінгвокультурну адаптацію.

За гіпотезою лінгвістичної відносності Сепіра — Ворфа (розроблена 1930), мова визначає мислення та спосіб пізнання дійсності; світобачення формується через матрицю рідної мови, тож відмінності між культурами зумовлені мовними відмінностями.

Адаптація лінгвокультурна відбувається на трьох рівнях:

а) фонетичний та лексичний рівні — суб’єкт, призвичаючись до нового мовного середовища, тренує свій артикуляційний апарат, намагається правильно відтворювати іншомовні звуки і слова, накопичує лексичний запас;

б) граматичний та синтаксичний рівні — в суб’єкта формується уявлення про закономірності зв’язку між словами, він намагається будувати спочатку прості розповідні й питальні речення, відтак складні тексти;

в) стилістичний рівень — суб’єкт починає відчувати мову, влучно й доречно використовувати її лексико-стилістичні ресурси.

2) У теорії перекладу — система прийомів пристосування іншомовного тексту до сприйняття його носіями іншої культури; міра і форма деформацій, прийнятних у перекладі тексту. Застосовується як засіб мовного посередництва, адже вихідний текст і текст перекладу завжди мають лінгвокультурні розбіжності: відмінності у структурі, транспозиції, зменшення або збільшення обсягу, відмінні підходи до інтерпретації гумористичних сцен, символіки тощо.

Адаптація лінгвокультурна у перекладі виявляється в таких підходах:

а) опертя на знання про мовні та культурні моделі читача;

б) відтворення прагматичного потенціалу тексту.

Адаптуючи текст, перекладач передає фактуальну інформацію; смислові, оцінні пласти; відтворює твір як продукт авторської творчості і явище іншої культури. Адаптації лінгвокультурної найбільшою мірою потребують тексти художньої літератури, мультиплікаційних, художніх кінофільмів тощо.

Література

  1. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии / Пер. с англ.; под. ред. и предисл. А. Е. Кибрика. Москва, 1993.
  2. Психология адаптации и социальная среда: современные подходы, проблемы, перспективы / Отв. ред. Л. Г. Дикая, А. Л. Журавлев. Москва, 2007.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Оборська С. В. Адаптація лінгвокультурна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адаптація лінгвокультурна
Дата звернення: 15.12.2019.