Агробіологія


Агробіоло́гія (від агро... і біологія) — комплексна галузь наукових дисциплін і досліджень у біології, яка вивчає біологічні закономірності, характерні для культурних рослин та свійських тварин, використання їх у рослинництві та тваринництві. Агробіологія є розділом експериментальної біології, що розробляє теоретичні основи заходів підвищення продуктивності культурних рослин, домашніх тварин, а також корисних мікроорганізмів. Агробіологія виникла і розвивається на межі біологічних і сільськогосподарських наук у зв’язку з потребами і практикою сільського господарства, використовуючи досягнення генетики, фізіології, біохімії, біофізики, молекулярної біології і ін. Агробіологія також включає в себе низку агрономічних, біологічних і сільськогосподарських дисциплін: селекцію, насінництво, розведення тварин, сільськогосподарську мікробіологію, біотехнологію та окремі розділи інших суміжних дисциплін. Агробіологія — це наука про загальні біологічні закономірності, що діють в землеробстві. Вона розкриває причини конкретних явищ, якими необхідно управляти при виробництві сільськогосподарської продукції.

Основним завданнями агробіології є: розкриття генетичних і фізіолого-біохімічних основ гетерозису сільськогосподарських рослин і тварин, підбір батьківських пар при гібридизації, використання поліплоїдних форм рослин (див. Поліплоїдія), а також вивчення природи штучного мутагенезу; розробка генетичних і фізіолого-біохімічних основ патогенезу і імунітету рослин і тварин; детальне вивчення особливостей живлення сільськогосподарських тварин, біохімічних і фізіологічних процесів лактації, синтезу білків і жирів в організмі з метою розробки і вдосконалення норм і раціонів годівлі, підвищення їх м’ясної і молочної продуктивності, поліпшення якості шерсті і підвищення її зборів. Важливими завданнями агробіології є також вдосконалення хімічних і біологічних методів контролю бур’янів, хвороб і шкідників, паразитів у відповідних галузях сільського господарства; підвищення коефіцієнта використання сонячної енергії сільськогосподарськими рослинами в процесі фотосинтезу, наприклад, шляхом оптимізації структури посівів; вивчення мікроорганізмів як продуцентів низки важливих органічних сполук (амінокислот, білків, антибіотиків, ферментів і ін.), а також ґрунтових мікроорганізмів, кишкової мікрофлори, розробка біопрепаратів для підвищення родючості ґрунті продуктивності сільськогосподарських культур і тварин та ін.

Література

  1. Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Сов. Энциклопедия, 1986. 864 с.
  2. Струнников В. А., Шамин А. Н. Лысенко и лысенковщина: особенности развития отечественной генетики // Биология в школе. 1989. № 2. С. 15–20.
  3. Жимулёв И. Ф. Общая и молекулярная генетика. Изд. 4-е. Новосибирск : Сибирское университетское издательство, 2007. 479 с.
  4. Hunter P. The silence of genes. Is genomic imprinting the soft­ware of evolution or just a battleground for gender conflict? // EMBO Reports. 2007. Vol. 8. № 5. P. 441–443.
  5. Захаров-Гезехус И. А. Наука о наследственности в кривом зеркале псевдонауки // В защиту науки. 2015. № 16. С. 51–55.

Автор ВУЕ