Автократія

Сатира на фюрера. Чарлі Чаплін у ролі Аденоїда Хінкеля, фільм «Великий диктатор», 1940

Автокра́тія (від грец. αύτοϰρἀτεια — самовладдя) — форма політичного режиму, де найвища державна влада належить одному суб’єктові (монарху, вождеві, фюреру, дуче, каудильо тощо). Цей суб’єкт є джерелом і носієм суверенітету державної влади, має вищу законодавчу, виконавчу й судову владу, його термін перебування при владі законодавчо необмежений або визначається самим правителем. Підлеглі цілковито залежать від волі верховного правителя, відсутній контроль суспільства за його діяльністю. Населення (зокрема економічно панівний клас) прямої правової участі в утворенні державних органів не бере або його участь має формальний характер й істотно не впливає на функціонування державних інститутів. Автократичні форми держави характеризуються міцною централізованою владою, при якій місцеві органи є лише виконавцями волі вищих органів. Відносини між владою й підлеглими значною мірою ґрунтуються на засобах примусу, насильстві, легітимні й моральні норми відіграють другорядну роль або взагалі ігноруються. Задля демонстрації підтримки правителя народом іноді проводяться референдуми і плебісцити, але вони не відбивають адекватно ні волі більшості, ні інтересів електорату. Автократ юридично не відповідає за свої дії або ж чинний державно-правовий механізм фактично не передбачає такої відповідальності чи забезпечує йому можливість ухилятися від неї.

Дефініція автократії використовується також для позначення необмежених повноважень в певній сфері державної діяльності. Соціальними аспектами появи автократії є невдоволення громадян, безробіття, соціальна несправедливість, високий рівень інфляції, політична пасивність лідерів держави, націоналізм.

За способом заміщення посади глави держави автократії класифікують на: спадкоємну (абсолютна монархія); легальну (виникає в результаті виборів осіб (інститутів), яким надаються необмежені повноваження); нелегальну (виникає внаслідок насильницького захоплення влади). Залежно від обсягу функцій управління громадським життям (зокрема економічною сферою), взятих на себе державними органами, автократії поділяються на: тоталітарні (засновані на моральній підтримці більшістю населення, припускають його формально-демонстраційну участь у формуванні органів державної влади й активне втручання держави в усі сфери громадського життя); авторитарні (характеризуються відносною самостійністю держави та її апарату, незалежністю останніх від певних соціальних сил; втручання авторитарної держави в суспільне життя обмежене, як правило, лише політичною сферою). Якщо державі загрожують нестабільність, анархія, безвладдя, автократія певною мірою виправдана. До автократій відносять деспотичні монархії Стародавнього Сходу, тиранічні правління в деяких старогрецьких державах, Римську й Візантійську імперії, абсолютні монархії нового часу.

Література

  1. Brzezinski Z., Fridrich С. Totalitarian Dictatorship and Autocracy. Cambridge, 1965.
  2. Феномен восточного деспотизма: Структура управления и власти / Отв. ред. Н. А. Иванов. Москва, 1993.
  3. Хорос В. Г., Мирский Г. И., Майданик К. Л. и др. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах / Отв. ред. В. Г. Хорос. Москва, 1996.
  4. Олсон М. Возвышение и упадок народов : Экономический рост, стагфляция и институциональный склероз. Новосибирск, 1998.
  5. Олсон М. Влада і процвітання. Подолання комуністичних і капіталістичних диктатур / Перекл. з англ. А. Іщенка. Київ, 2007.
  6. Нисканен У. Автократическая, демократическая и оптимальная формы правления. Фискальные решения и экономические результаты. Москва, 2013.

Автор ВУЕ