Авлакоген

Авлакоген.jpg

Aвлакоге́н (від грец. αὐλαξ (αὔλαϰος) — борозна і грец. γένος — народження) — лінійно витягнуті западини підвищеної тектонічної рухливості, які оточені глибинними розломами, що розтинають фундамент платформи.

Aвлакоген складається із системи скидів і грабенів, які ступінчасто знижуються до осьової частини. Грабеноподібні прогини (западини) заповнюються потужними товщами континентальних осадово-вулканогенних або морських відкладів, які з часом можуть бути дислоковані. У процесі розвитку авлакогени мають симетричну або асиметричну будову, можуть роздвоюватися, змінювати орієнтацію, сполучатися з іншими глибинними розломами.

Термін запропонований 1960 радянським тектоністом М. Шатським і став загальноприйнятим у всьому світі.

Aвлакогени поділяють на прості; складні; закриті, наскрізні.

Закриті авлакогени одним кінцем затухають на платформі, інші — виходять за її межі, наприклад, Дніпровсько-Донецька западина.

Наскрізні авлакогени розтинають усю платформу, прикладом є система Уошито в Північній Америці.

Прості авлакогени поділяють на глибокі (з опусканням фундаменту іноді до 5–10 км), вузькі (від декількох десятків до перших сотень кілометрів) і витягнуті в довжину на сотні або перші тисяч кілометрів прогини, обмежені розломами.

Авлакогени можуть перетинати всю платформу (наскрізні) або затухати в її межах. Унаслідок розвитку авлакогени перетворюються або у внутрішньоплатформенні пологоскладчасті зони (наприклад, Дансько-Польський авлакоген), або в більш широкі та пологі западини — синеклізи (наприклад, Дніпровсько-Донецький авлакоген — в Українському синеклізу).

Унікальним авлакогеном є Прип’ятський прогин — обширне пониження земної кори складної будови та генезису. Особливістю Прип’ятського авлакогену є те, що більша частина його поверхні — це долина річки Прип’ять із численними притоками.

Складні авлакогени складаються не лише з прогинів — грабенів, а й з підняттів — горстів, наприклад, зона Вічіта Північно-Американської платформи). В авлакогенах інколи спостерігаються вияви базальтового вулканізму й нерідко накопичуються потужні соленосні товщі. Довжина авлакогену сягає багатьох сотень кілометрів, ширина — десятків кілометрів. Вони часто межують зі складчастими областями. Унаслідок заповнення авлакогену відклади значної (величезної — до 18 км) потужності утворюють складки, часто досить складні. На території України знаходиться Дніпровсько-Донецький авлакоген. З авлакогенами часто пов’язані родовища нафти, газу, кам’яної солі та інших корисних копалин.

Література

  1. Шатский Н. С. Избранные труды : в 4 т. Москва : Издательство АН СССР, 1964. Т. 2. С. 210.
  2. Гавриш В. К. Глубинные разломы, геотектоническое развитие и нефтегазоносность рифтогенов. Киев : Наукова думка, 1974. 160 с.
  3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
  4. Чепіжко О. В. Геотектоніка. Одеса : Одеський національний університет, 2012. 186 c.
  5. Павлов Г. Г. Петрографія. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2014. 527 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Вергельська Н. В. Авлакоген // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Авлакоген (дата звернення: 14.11.2019).