Авантюризм політичний


Авантюри́зм політи́чний — деструктивна діяльність суб’єктів політики, яка не асоціюється з об’єктивними умовами й можливостями, відповідальністю за наслідки політичної активності; схильність до безпідставних, необґрунтованих, сумнівних політичних проектів, ризикованих ходів, спрямованих на випадковий успіх. Авантюризм політичний демонструють здебільшого політики-популісти, також групи, які намагаються здобути (або втримати) владу і не мають можливості зробити це шляхом демократичних процедур.

Характерні прояви політичного авантюризму: штучна активність і зовнішня епатажність; конфронтаційність, пошук винних; галасливість і неврівноваженість; звернення не до розуму, а до негативних емоцій; спрямованість на маси. Засоби політичного авантюризму: демагогічні заяви, натяки, що дискредитують суперників, інтриги. Авантюризм політичний зумовлюють користолюбні цілі та вузькі інтереси політичних еліт, амбіції політиків. За певних обставин ці суб’єктивні чинники можуть абсолютизуватися, що призводить до волюнтаризму.

Авантюризм політичний має давню історію. Так, в американському політичному лексиконі існує термін англ. carpetbagger (саквояжник), яким називали претендента, що намагався здобути виборну посаду в чужому для нього окрузі; в переїздах він перевозив пожитки у валізах, зроблених із килимів. Таку ж назву одержали ті громадські діячі з півночі США, які після Громадянської війни 1861–1965 прибували на південь, аби скористатися нестабільною ситуацією і зробити собі тут політичну кар’єру. Історичними прикладами політичного авантюризму є спроба більшовиків звершити всесвітню пролетарську революцію; бажання нацистської Німеччини встановити світове панування; політика «великого стрибка» та Культурна революція в Китаї, а також сучасні соціально необґрунтовані проекти «прискорення», «оновлення», «реформ» тощо.

Авантюризм політичний характерний для перехідних і недемократичних режимів; особливо небезпечний для суспільств перехідного типу. Прихід до влади політичних авантюристів можливий в умовах соціальних потрясінь та суспільної паніки, підвищення рівня соціопатії (відхилення від соціальної норми). Авантюризм політичний небезпечний: призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації, підбурює до громадянського протистояння; відволікає населення від господарювання і консолідації; гальмує (або ж унеможливлює) демократичний розвиток суспільства. Ефективним способом боротьби з політичним авантюризмом є науково обґрунтоване управління соціальними процесами та суспільством загалом; підвищення рівня політичної культури й освіти населення; демократизація політичного життя. Авантюризм політичний ігнорує політичні реалії, нехтує аналітичними оцінками та прогнозами, межує з політичною безпринципністю, через те він зазвичай приречений на провал.

Література

  1. Покатаєва Т. О. Авантюризм і месіанство // Культурологічний вісник. 2011. Вип. 27.
  2. Денисюк С. Г. Авантюризм як тип політичного керівництва // Нова парадигма: журнал наукових праць. 2015. Вип. 126.

Автор ВУЕ