Аванга́рд у кіно́ — напрям, що виник у Франції після Першої світової війни. Згодом поширився в інших країнах.
Режисери авангарду у кіно на чолі з Л. Деллюком виступили проти комерційного кінематографа, який копіював твори театру і літератури, вважали, що його розвиток має бути пов’язаний із запитами глядача. Авангард у кіно не мав чіткої ідейної програми. Його представники виступали за оновлення кіноформи, надавали перевагу засобам кіновиразності (деталь, ракурс, світлотінь, метафора).
Серед представників авангарду у кіно — Ж. Епштейн, Ж. Дюлак, Ж. Ренуар, А. Ганс.
Розрізняють три течії авангарду у кіно:
- перша (1920–1925) — французька школа, що була естетично новою, але цілком не розривала зв’язків із класичним кіно, вона отримала назву французького імпресіонізму;
- друга (1921–1926) і третя (1927–1930) були міжнародними, радикальнішими за першу; друга — пов’язана з дадаїзмом і сюрреалізмом;
- третя, соціальна, документальна, — з концепцією «Кіно-ока» Дз. Вертова.
Усі фільми авангарду створювалися поза системою комерційного кіновиробництва, у них домінували формалістичні установки: технічні прийоми перетворилися в самоціль, експерименти набули замкнутого, елітарного характеру.
Наприкінці 1920-х частина режисерів авангарду переходять до документальної фіксації або до ігрового кіно (Р. Клер, Ж. Ренуар, Л. Бунюель, М. Карне, Ж. Віго).
|
Література
- Beylie C., Pinturault J. Les maîtres du cinéma français. Paris, 1990.
- Брюховецька Л. І. Кіномистецтво. Київ, 2011.
- Мусієнко О. Дискурс українського авангарду н шпальтах часопису «Кіно»// Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.–2014.- Вип.15. - С. 173–184.