Абіотичні екологічні фактори


Абіоти́чні екологі́чні фа́ктори — впливи на організми, популяції, біоценози різноманітних агентів неживої природи. Це кліматичні, геологічні, географічні фактори, фізичні й хімічні агенти, також катастрофи — повені чи пожежі. Кліматичні, фізичні, хімічні чинники впливають безпосередньо на організми, а геологічні та географічні — більш опосередковано, визначаючи температурні й інші кліматичні режими.

Приклади абіотичних факторів

Температура — найважливіший абіотичний екологічний фактор, на який реагують усі живі істоти, адже вона визначає швидкість хімічних реакцій у навколишньому середовищі й метаболізму в більшості живих організмів. Особливе значення має сезонне підвищення температури в зонах із холодним кліматом. Однак критичнішою для життя організмів на Землі є верхня межа температур. Сонячна енергія і світло не тільки зумовлюють температуру на поверхні Землі, але й є первинним джерелом енергії та фотосинтезу для рослин. Визначальний для життя рослин — нижній поріг освітленості. Вода — ключова речовина живих систем — обумовлює вологість середовища на суходолі. Дефіцит прісної води (джерелом якої є опади) є визначальним фактором для життя суходольних організмів. Хімізм навколишнього середовища є важливим чинником, особливо для гідробіонтів, які чітко поділяються на морські та прісноводні. Для рослин також важливим є хімічний склад ґрунту, зокрема і наявність у ньому макро- і мікроелементів. Тиск — визначальний фактор для водних тварин, що обмежує їх проникнення в глибини Світового океану.

Закони та правила, пов`язані з дією абіотичних факторів

Зазвичай у природі на організми діє низка абіотичних екологічних факторів, один з яких є вирішальним, або лімітуючим. Лібіха мінімуму закон стверджує, що для організму або популяції, які перебувають у стабільному стані, найважливішим є екологічний фактор, що перебуває на своїй мінімальній межі. Збільшення дози цього фактора призводить до швидкої зміни стану біологічних систем. Пізніше В. Шелфорд розвинув цей закон. Шелфорда закон толерантності стверджує, що лімітуючим фактором, який визначає оптимальні умови для організму, може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу певного екологічного фактора, причому діапазон між крайніми значеннями й визначає ступінь витривалості толерантності організму до цього фактора.

Література

  1. Одум Ю. Экология: в 2-х т. Москва : Мир, 1986.
  2. Ricklefs R. E. The Economy of Nature. 6th ed. Gordonsville : WH Freeman, 2005. 700 p.
  3. Chapin F. S. III, Mooney H. A., Chapin M. C., Matson P. Principles of terrestrial ecosystem ecology. New York : Springer, 2011.

Автор ВУЕ