Абдул-Гамід І


Абдул-Гамід І ‎

Абду́л-Гамі́д І (тур. I. Abdülhamit; 20.03.1725, м. Константинополь, тепер Стамбул, Туреччина — 07.04.1789, там само) — султан Османської імперії в 1774–1789.

Абдул-Гамід І

(Abdülhamit I)

Рік народження 1725
Місце народження Стамбул, Туреччина
Рік смерті 1789
Місце смерті Стамбул, Туреччина
Напрями діяльності політика, влада державна

Життєпис

Син султана Ахмеда ІІІ. Успадкував трон від свого брата султана Мустафи ІІІ. За правління Абдул-Гаміда І Османська імперія продовжувала військову боротьбу з Австрійським цісарством та Російською імперією за право володіння територіями на Балканах та Північному Причорномор’ї. У зв’язку з цим намагався реформувати османську армію: запросив до країни іноземних військових спеціалістів, розпочав ліквідацію сипахійської системи й реорганізацію яничарського корпусу.

Після поразки 20 червня 1774 від російської армії під м. Козлуджі (тепер Суворово, Болгарія) доручив великому візиру Мехмеду Мухсину-заде підписати з Росією Кючук-Кайнарджийський мирний договір (21 липня 1774), що припиняв російсько-турецьку війну 1768–1774 і зафіксував відокремлення від Туреччини Кримського ханства (остаточно воно перейшло до Росії 1783).

21 березня 1779 в султанському палаці Айнали-Кавак (м. Константинополь) Абдул-Гамід І підписав додаткову угоду (так звану роз’яснювальну Айнали-Кавакську конвенцію) як частину турецько-російського договору 1774. Згідно з нею до Османської імперії поверталися землі між р. Дністром і Бугом, що належали татарам. У ст. 5 п. 3 цієї угоди султан обіцяв перевести козаків, які втекли до Туреччини після розгрому Запорозької Січі 1775 (бл. 12 тис. чол.), подалі від берегів Чорного моря, на правий берег р. Дунаю, де вони невдовзі заснували Задунайську Січ. У квітні 1775 підписав договір з імператором Фрідріхом ІІ Великим, за яким захоплена раніше австрійськими військами Буковина, разом з м. Сучава (тепер Румунія) і м. Чернівці, відходила до Австрії.

У серпні 1787 Абдул-Гамід І під впливом англійської дипломатії розпочав чергову війну з Російською імперією. Протягом 1787–1789 у битвах з військами Г. Потьомкіна та О. Суворова (в їхньому складі активну участь брали підрозділи українського козацтва) під м. Фокшані, м. Римніком (нині Румунія), м. Кінбурном, м. Очаковом та м. Хаджибеєм (тепер м. Одеса) турецькі війська отримали поразку. Після Абдул-Гаміда І влада перейшла до Селіма ІІІ.

Література

  1. Дружинина Е. И. Кючук-Кайнарджийский мир 1774 года (его подготовка и заключение). Москва, 1955.
  2. Мейер М. С. Османская империя в XVIII веке. Черты структурного кризиса. Москва, 1991.
  3. Лорд Кипросс. Расцвет и упадок Османской империи. Москва, 1999.
  4. Чухліб Т. Кючук-Кайнарджийський мир 1774 р.: український рахунок // Воєнна історія. 2006. № 1.
  5. История Османского государства, общества и цивилизации. Москва, 2006.
  6. Faroqhi Suraiya N. The Cambridge History of Turkey. Cambridge, 2006. Vol. 3: The Later Ottoman Empire, 1603–1839.
  7. Бачинська О. Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець XVIII–ХІХ ст.). Одеса, 2009.

Автор ВУЕ