Абгідгармакоша (О. В. Сарапін)

Абгідга́рмакоша (абхідхармакоша; санскр. अभिधर्मकोश Abhidharmakoša — скарбниця, умістище, або енциклопедія Абгідгарми) — трактат мислителя Васубандху, що ґрунтується на текстах Абгідгарми — третьої частини Трипітаки. Належить до фундаментальних джерел вивчення таких систем класичної буддійської філософії як вайбгашика та саутрантіка.

Характеристика

Абгідгармакоша — це не тільки авторитетний і повний виклад змісту Абгідгарми-пітаки, але й роз’яснення її основного понятійного апарату. Традиційно визнаний найбільш раннім еталоном буддійського дискурсу. Крім того, в ньому зібрано філософські вчення попередніх трактатів абгідгармістської традиції. Автор трактату — мислитель Васубандху (5 ст.; Індія) — аргументовано виклав у ньому основні концепції Тгеравади.

Містить базовий текст (613 віршованих афоризмів у жанрі карік), які супроводжуються автокоментарями (бгаш’я), поданими у восьми основних розділах і в одному додатковому. Йдеться про розділи: 1) «Вчення про класи елементів», 2) «Вчення про фактори домінування у психіці», 3) «Вчення про світ», 4) «Вчення про карму», 5) «Вчення про афекти», 6) «Вчення про шлях шляхетної особи», 7) «Вчення про чисте знання», 8) «Вчення про йогічне споглядання» і додатковий — «Вчення про ілюзорність «Я». Зміст Абгідгармакоші містить усю проблематику абгідгармійської філософії, зокрема й аналіз психотехнічного досвіду (буддійської йоги).

Санскритський оригінал трактату тривалий час вважався втраченим. Лише у 1935 його випадково знайшов Р. Санкрітьяяна у тибетському монастирі Нгор. Мірою поширення буддизму поза межі Індії виникли переклади Абгідгармакоші китайською, тибетською, уйгурською, тохарською і монгольською мовами. Перші переклади (китайською мовою) були виконані Парамартхою (6 ст.) та Сюань Цзаном (7 ст.). Перший переклад європейською мовою (російською) з санскритського оригіналу виконали у 1990-х В. Рудой та О. Островська.

Абгідгармакоша дотепер є обов’язковим предметом вивчення у більшості буддійських закладах освіти у регіонах поширення Махаяни і Ваджраяни (Японія, Тибет, Монголія, Росія), хоча формально належить до джерел тхеравадинської традиції.

Додатково

  • На основі систематичного вивчення трактату Абгідгармакоші була написана відома праця буддолога Ф. І. Щербатського (1866–1942; Росія) «Центральна концепція буддизму і значення терміну “дгарма”» (1923).
  • На думку буддолога О. О. Розенберга (1888–1919; Росія), повне дослідження цього твору започаткує нову епоху у вивченні не тільки буддизму, але й індійської філософії та релігії взагалі.

Джерела

  • Васубандху. Абхидхармакоша. Гл. I и II. / пер. с тиб. Б. В. Семичева, М. Г. Брянского. Улан-Удэ : Бурятское книжное изд-во, 1980. 391 с.
  • Васубандху. Абхидхармакоша. Гл. IІІ. / пер. с тиб. Б. В. Семичева, М. Г. Брянского. Улан-Удэ : Бурятское книжное изд-во, 1980. 260 с.
  • Васубандху. Абхидхармакоша. Гл. IV. Карма / пер. с тиб. Б. В. Семичева, М. Г. Брянского. Улан-Удэ : Бурятское книжное изд-во, 1988. 336 с.
  • Васубандху. Абхидхармакоша (Энциклопедия Абхидхармы). Раздел I: Учение о классах элементов; Раздел II: Учение о факторах доминирования в психике / Пер. с санскр. Е. П. Островской и В. И. Рудого. Москва : Ладомир, 1998. 670 с.
  • Васубандху. Абхидхармакоша (Энциклопедия Абхидхармы). Раздел III: Учение о мире; Раздел IV: Учение о карме / Пер. с санскр.
    Е. П. Островской и В. И. Рудого. Москва : Ладомир, 2001. 755 с.
  • Васубандху. Абхидхармакоша (Энциклопедия буддийской канонической философии). Раздел V: Учение об аффектах; Раздел VI: Учение о пути Благородной личности / Пер. с санскр. Е. П. Островской и В. И. Рудого. Санкт-Петербург : Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2006. 523 с.
  • Васубандху. Абхидхармакоша. Восьмой раздел: «Учение самадхи» / Пер. с санскр. Е. П. Островской и В. И. Рудого // Письменные памятники Востока. 2008. № 2 (9). С. 5–33.
  • Васубандху. Абхидхармакоша, фрагмент раздела «Джняна-нирдеша» («Учение о знании») // Письменные памятники Востока. 2018. Том 15. Вып. 1. С. 5–16.

Література

  1. Щербатской Ф. И. Центральная концепция буддизма и значение термина «дхарма» // Щербатской Ф. И. Избранные труды по буддизму. Москва : Наука, ГРВЛ, 1988. С. 112–198.
  2. Шохин В. К. Абхидхармакоша // Философия буддизма. Энциклопедия. Москва, 2011. С. 66–69.
  3. Розенберг О. О. Труды по буддизму. Москва : Наука, ГРВЛ, 1991. С. 51, 73, 103–104.
  4. Бережной С. Б. Система дхарм трактата «Абхидхармакоша». Челябинск : Изд. центр ЮУрГУ, 2014. 359 с.
  5. Стрелкова А. Ю. Буддизм: філософія порожнечі. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2015. С. 28–29, 262–263.

Автор ВУЕ

О. В. Сарапін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Абгідгармакоша (О. В. Сарапін) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Абгідгармакоша (О. В. Сарапін) (дата звернення: 24.01.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.12.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ