Абакумов, Віктор Семенович


Абаку́мов, Ві́ктор Семе́нович (рос. Абакумов, Виктор Семёнович; 24.04.1908, Москва, РФ — 19.12.1954, Ленінград, тепер Санкт-Петербург, РФ) — представник радянських спецслужб, міністр державної безпеки СРСР (1946–1951), генерал-полковник (1945).

Абакумов, Віктор Семенович

Рік народження 1908
Місце народження Москва, Росія
Рік смерті 1954
Місце смерті Санкт-Петербург, Росія
Напрями діяльності політика, влада державна, виконавча влада

Життєпис

Освіта — чотири класи міського училища.

У 1920-х — на господарській та комсомольській роботі.

У системі ОДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ СРСР із 1932.

У лютому 1941 призначений заступником наркома внутрішніх справ СРСР, відповідальним за роботу Головного управління міліції, Головного управління пожежної охорони і 3­-го відділу (оперативно-чекістське обслуговування прикордонних і внутрішніх військ).

Із липня 1941 — начальник Управління особливих відділів НКВС СРСР (військової контррозвідки), яке 19.04.1943 реорганізоване в Головне управління контррозвідки «Смерш» (від рос. «Смерть шпионам» — «Смерть шпигунам») Наркомату оборони СРСР. Очолюючи «Смерш», Абакумов водночас обіймав посаду заступника наркома оборони СРСР Й. Сталіна.

1944 брав участь у депортації народів Північного Кавказу.

Був членом спеціальної комісії з підготовки обвинувальних матеріалів Міжнародного військового трибуналу в справі головних німецьких нацистських злочинців у Нюрнберзі.

07.05.1946 призначений міністром держбезпеки СРСР.

Під керівництвом Абакумова у 1946 було сфальсифіковано справу командного складу радянських ВПС та авіаційної промисловості, а також справу на маршала артилерії М. Яковлєва і співробітників Головного артилерійського управління ЗС СРСР.

За безпосередньої участі Абакумова у 1948–1951 сфабриковано Ленінградську справу та справу Єврейського антифашистського комітету, фізично знищено голову цього комітету — художнього керівника Державного єврейського театру С. Міхоелса.

19.02.1951 Віктор Абакумов надіслав Й. Сталіну цілком таємну доповідну записку «Про необхідність виселення із західних областей України і Білорусії, Молдавської, Латвійської, Литовської і Естонської РСР учасників антирадянської секти єговістів та членів їхніх сімей», на підставі якої МДБ та МВС СРСР 01–02.04.1951 провели операцію «Північ» з виселення у північні райони Радянського Союзу членів протестантських та реформаторських християнських деномінацій (всього було вислано бл. 8,6 тис. осіб, зокрема майже 6,2 тис. з України).

04.07.1951 Абакумов усунутий із посади під формальним приводом «гальмування слідства у справі «лікарів-шкідників». Справжня причина — тісні контакти з Л. Берією, що викликало підозру Й. Сталіна у ймовірній змові керівників силових структур проти нього.

12.07.1951 Абакумов заарештований, звинувачений у сіоністській змові і свідомій підтримці «шкідницької роботи лікарів», після чого засуджений до тюремного ув’язнення. Через 1,5 року після смерті Й. Сталіна, 19.12.1954, Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила Абакумова до найвищої міри покарання як одного з керівників фальсифікації Ленінградської справи; того ж дня вирок виконано.

1997 Військовою колегією Верховного суду РФ частково реабілітований.

Література

  1. Петров Н. В., Скоркин К. В. Кто руководил НКВД. 1934–1941. Справочник. Москва, 1999.
  2. Млечин Л. КГБ. Председатели органов госбезопасности. Рассекреченные судьбы. Москва, 2001.
  3. Судоплатов П. А. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950 годы. Москва, 2003.

Автор ВУЕ