АН-70

Військово-транспортний літак Ан-70

Ан-70 — чотиримоторний середній військово-транспортний літак, створений на Авіаційному науково-технічному комплексі ім. О. К. Антонова (тепер — Державне підприємство «Антонов») під загальним керівництвом П. В. Балабуєва.

Зміст

1 Історична довідка
2 Модифікації
3 Характеристика
4 Ан-70 в Україні
5 Джерела
6 Література
7 Автор ВУЕ

Історична довідка

1976 в конструкторському бюро О. Антонова почали проєктування середнього військово-транспортного літака Ан-70, призначеного для заміни Ан-12. Ескізний проєкт був підготовлений 1981, однак остаточний варіант технічного завдання узгодили тільки 1986 — з урахуванням досвіду використання військово-транспортної авіації в локальних конфліктах збройних і війни в Афганістані 1979–1989. Передбачалось створити літак, здатний діяти з ґрунтових злітно-посадкових смуг (ЗПС) і перевозити всю номенклатуру рухомої техніки військ сухопутних і повітрянодесантних військ. За умови зльоту з ґрунтових ЗПС літак повинен був перевозити вантаж вагою 20 т на відстань 3000 км, з бетонної ЗПС — вантажопідйомність літака мала б становити 47 т, що дозволяло б перевозити танк типу Т-80.

Під час створення Ан-70 конструкторський колектив під керівництвом Балабуєва застосував низку інноваційних технічних рішень. Були використані нові матеріали, зокрема композитні, частка яких у конструкції літака досягала 25 %. Завдяки використанню електродистанційної системи управління з чотирикратним резервуванням суттєво підвищилась безпека польотів. На літаку вперше застосували принципово нові гвинтовентиляторні двигуни Д-27 потужністю 14000 к. с., створені Запорізьким машинобудівним конструкторським бюро «Прогрес» імені академіка О. Г. Івченка. Все бортове радіоелектронне обладнання було інтегроване в єдиний цифровий комплекс, який містив понад 50 процесорів. Інтеграція дозволила на 70 % скоротити довжину дротових комунікацій і на 40 % знизити масу радіоелектронного обладнання. Використання найновіших технічних рішень забезпечило високі характеристики Ан-70. Однак з іншого боку, це спричинило й затримку реалізації проєкту.

Виготовлення першого прототипу Ан-70 на Київському авіаційному виробничому об’єднанні розпочалось 1991. Після розпаду СРСР роботи призупинили, оскільки значна частка комплектуючих була російського виробництва. 24.06.1993 між урядами України та Російської Федерації (РФ) була підписана угода про продовження розробки спільного серійного виробництва військово-транспортного літака Ан-70 і транспортного літака Ан-70Т із двигунами Д-27. Планували, що літаки і двигуни випускатимуть як в Україні, так і РФ: літаки — на Південному машинобудівному заводі (тепер — Державне підприємство «Виробниче об’єднання “Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова”») у м. Дніпропетровську (тепер — м. Дніпро) і Державному авіаційному підприємстві в м. Самарі (РФ); двигуни — на Запорізькому заводі «Мотор Січ» (нині — Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ») і Уфимському виробничому об’єднанні (РФ).

Перший дослідний зразок Ан-70 піднявся в повітря 16.12.1994, але вже 10.02.1995 у четвертому випробувальному польоті розбився внаслідок зіткнення із літаком супроводу Ан-72. Екіпаж Ан-70 у складі семи осіб загинув, а пілоти Ан-72 зуміли благополучно посадити літак.

Задля подальшої реалізації програми створення Ан-70 14.02.1996 було засноване Закрите акціонерне товариство «Міжнародний консорціум “Середній транспортний літак”» (зареєстроване в РФ), витрати якого Росія зобов’язалась фінансувати на 72 %, а Україна — на 28 %. Планували виготовити 164 одиниці Ан-70 для Військово-повітряних сил РФ і 65 — для Військово-повітряних сил України. 18.05.1995 була укладена міжурядова угода про реорганізацію консорціуму із закритого у відкрите акціонерне товариство — з обов’язковим паритетом державних часток України та РФ в капіталі акціонерному (не менш, як по 13 %) і можливістю залучення інших акціонерів.

1996 у Києві виготовили другий дослідний зразок (перероблений з екземпляра, який спочатку призначався для наземних статичних випробувань). Перший політ він здійснив 24.04.1997, а у серпні 1997 був уперше продемонстрований за кордоном. У 1997–2000 розглядалась можливість закупівлі і налагодження виробництва варіанту Ан-7Х із західним бортовим обладнанням для повітряних сил низки європейських країн, насамперед, Німеччини. Однак ці наміри не були реалізовані.

1999 розпочали спільні державні та сертифікаційні випробування Ан-70. 27.01.2001 під час перельоту в м. Якутськ для випробувань в умовах низьких температур Ан-70 зазнав аварії під час зльоту з аеродрому в м. Омську. Літак отримав значні пошкодження, але був відремонтований, після чого випробування відновили.

У лютому 2002 РФ припинила фінансування програми створення Ан-70, стверджуючи, що літак недопрацьований, надто важкий і дорогий. 05.04.2006 РФ офіційно заявила про припинення участі у програмі створення Ан-70. Однак за результатами російсько-грузинського конфлікту 2008 російські військові дійшли висновку про доцільність взяття на озброєння військово-транспортного літака, здатного діяти з ґрунтових ЗПС. У травні 2010 російська сторона оголосила про намір придбати 30–40, а у квітні 2011 — 50–60 одиниць Ан-70 із поставкою у 2015–2020.

У серпні 2010, через 15 років з моменту появи Ан-70, розпочалась модернізація єдиного існуючого на той час екземпляра. Літак отримав нові рідкокристалічні монітори в кабіні екіпажу, оптико-електронну систему переднього огляду, модернізовані гвинтовентилятори та нову допоміжну силову установку.

30.03.2012 повідомлялось, що за підсумками переговорів керівництва ДП «Антонов» і російської «Об’єднаної авіабудівної компанії» досягнуто домовленості про серійне виробництво літака на ДП «Антонов» (м. Київ) і на ВАТ «ВАЛТ» (м. Воронеж, РФ). За новою схемою промислової кооперації українська сторона мала виготовляти крило в зборі (консоль, механізація крила, пілони навішування двигунів і мотогондол) і двигуни Ан-70, російська — фюзеляж і здійснювати остаточне складання літака.

Випробування модернізованого Ан-70 відновились 27.09.2012 і завершились 11.04.2014. За їхніми результатами Ан-70 був рекомендований до впровадження у серійне виробництво. Однак у зв’язку із початком російсько-української війни, уряд ухвалив рішення про припинення військово-технічного співробітництва із країною-агресором. Це не лише унеможливило постачання Ан-70 до РФ, але й серійне виробництво літака загалом, адже низка важливих вузлів постачалась з РФ. Зокрема, критичне значення для реалізації проєкту Ан-70 мали гвинтовентилятори СВ-27, які виготовляли в РФ. Відмова від них тягла за собою необхідність заміни гвинтовентиляторних двигунів Д-27 на інші. Почалось проєктування літака Ан-188 — варіанта Ан-70 із турбовентиляторами (двоконтурними турбореактивними). Розглядались такі опції силової установки: вже існуючі українські двигуни Д-436-148ФМ, нові АІ-28 або ж двигуни західного виробництва CFM56. Також на Ан-188 планували оновлення бортового обладнання й низку інших удосконалень. Проте до початку широкомасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022) проєкт Ан-188 ще не перейшов у стадію практичної реалізації.

На початок 2022 Ан-70 був в єдиному екземплярі, і два недобудовані літаки цього типу — на авіазаводі у Києві.

Модифікації

Усі наведені модифікації базового літака Ан 70 станом на 2025 існували лише в проєктах:

Ан-70Т — комерційний вантажний літак, позбавлений специфічного військового обладнання;
Ан-70Т 100 — комерційний вантажний літак з двома двигунами Д 27 замість чотирьох;
Ан-70Т 200 — літак із двома турбореактивними двигунами НК 93 (російського виробництва);
Ан-70Т 300 — літак із двома турбореактивними двигунами CFM Інтернешнл CFM56 5A1 (CFM International CFM56 5A1, французько-американського виробництва);
Ан-70Т 400 — літак із чотирма двигунами CFM56 5A1;
Ан-170 — важкий військово-транспортний літак із подовженим фюзеляжем, збільшеним розмахом крила і чотирма гвинтовентиляторними двигунами Д 227 потужністю 16000–17000 к. с. (розробка кінця 1980-х);
Ан-7Х — варіант Ан 70 з авіонікою західного виробництва (розробка кінця 1990-х);
Ан-77 — варіант із чотирма двигунами CFM56 5A1 і авіонікою західного виробництва, пропонувався 2017 Сполученими Штатами Америки (США) як проміжна опція між військово-транспортними літаками «Локхід C 130J» («Lockheed C 130J»; вантажопідйомність 21 т) і «Боїнг C 17A» («Boeing C 17A»; 76 т), 2018 — пропонувався Туреччині;
Ан-112КС — двомоторний літак-заправник із турбореактивними двигунами на базі Ан 70, 2010 пропонувався на конкурс Повітряних сил США за програмою КС Х;
Ан-188 — чотиримоторний військово-транспортний літак на базі Ан 70 із двигунами Д 436 148ФМ, АІ 28 або CFM56, розроблявся з 2015.

Характеристика

Ан-70 — чотиримоторний гвинтовентиляторний турбогвинтовий моноплан з крилом високого розташування, класичним однокільовим оперенням і хвостовим вантажним люком.

Фюзеляж складають три частини: носова частина з кабіною пілотів, вантажний відсік, хвостова частина з вантажним люком. Вантажний відсік займає майже весь простір фюзеляжу. Він герметичний і оснащений комплектом обладнання для завантажувально-розвантажувальних робіт.

У конструкції планера широко застосовувалися композиційні матеріали.

Шасі — триопорне, з двома головними шестиколісними і однією передньою двоколісною опорами. У польоті усі три опори прибираються, основні — в гондоли обабіч фюзеляжу, передня — у відсік під кабіною екіпажу.

Силова установка — двигуни Д-27 (потужність по 14000 к. с.). Допоміжна силова установка — газова турбіна ТА12-60 (2012 замінена на ТА18-200-70), яка служить для запуску основних двигунів і забезпечення роботи систем літака на стоянці з вимкненими основними двигунами.

Основна система керування літаком — цифро-аналогова електродистанційна, резервна — гідродистанційна. Аналогова система має чотирикратне резервування, цифрова — трикратне.

Усі радіоелектронні системи літака об’єднані в єдиний цифровий комплекс, який відповідає стандарту міжнародному MIL/STD-1553В. Інформація від комплексу подається на шість дисплеїв і два індикатори СКІ-77 на лобовому склі. Комплекс пілотажно-навігаційного обладнання літака має інерціальну навігаційну систему на лазерних гіроскопах і приймач супутникової навігації ГЛОНАСС / NAVSTAR. Ан-70 оснащений бортовою інформаційною системою БАСК-70. Після приземлення система збирає інформацію з близько 8000 датчиків і видає інформацію про стан літака і за потреби вказує методи усунення несправностей та перелік необхідних запчастин.

Літак може перевозити:

до 47 т за умови зльоту з бетонної ЗПС;
до 30 т вантажу за умови зльоту з ґрунтової ЗПС завдовжки 600 м;
300 солдатів;
110 парашутистів;
206 поранених.

Таблиця. Технічні характеристики
Модифікація	Ан-70
Екіпаж, осіб	3–5
Розмах крила, м	44,06
Довжина літака, м	40,73
Висота літака, м	16,38
Площа крила, м²	204
Маса порожнього літака, кг	66 320
Маса літака, кг	123 000
Нормальна злітна маса, кг	25 500
Максимальна злітна маса, кг	145 000
Максимальна маса вантажу, кг	47 000
Потужність двигунів, к. с.	4 х 14 000
Максимальна швидкість, км/год	780
Крейсерська швидкість, км/год	750
Практична стеля, м	12 000
Максимальна дальність польоту з вантажем масою 20 000 кг, км	7 400
Максимальна дальність польоту з вантажем масою 47 000 кг, км	1 350

Ан-70 в Україні

2004 Міністерство оборони України замовило два серійні літаки Ан-70 з терміном поставки до 31.12.2012. Однак ДП «Антонов» контракт не виконало, що призвело до судових позовів. Ухвалена в 2008 «Стратегія розвитку вітчизняної авіаційної промисловості на період до 2020 р.» передбачала на першому етапі (2008–2010) освоєння серійного виробництва двигунів Д-27, на другому (2011–2015) — налагодження виробництва літаків Ан-70. Ці завдання не були виконані.

У січні 2015 літак Ан-70 був офіційно взятий на озброєння Повітряних сил Збройних сил України (був переданий його єдиний існуючий на той час екземпляр). Вже тоді через значну залежність від російських комплектуючих Ан-70 не розглядали як перспективний тип для Повітряних сил Збройних сил України. Відтак і документи «Стратегія відродження вітчизняного авіабудування на період до 2030 року» та «Візія Повітряних Сил 2035» (ухвалені 2018–2020) виробництво та закупівлю літаків Ан-70 не передбачали.

Після початку широкомасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24.02.2022) єдиний льотний екземпляр Ан-70 був евакуйований за кордон.

Джерела

Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України в забезпеченні розробки, спільного серійного виробництва та поставок в експлуатацію оперативно-тактичного військово-транспортного літака Ан-70 та транспортного літака Ан-70Т з двигунами Д-27 від 24 червня 1993 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_996#Tex
Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації щодо Міжнародного консорціуму «Середній транспортний літак» від 18 травня 1999 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_500#Text
Стратегія розвитку вітчизняної авіаційної промисловості на період до 2020 р. // Верховна Рада України. 2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1656-2008-%D1%80#Text
Про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про військово-технічне співробітництво: Постанова Кабінету Міністрів України № 307 від 20 травня 2015 р. // Верховна Рада України. 2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/307-2015-%D0%BF#Text
Біла книга 2015. Збройні Сили України. Київ : Міністерство оборони України, 2016. 104 с.
Стратегія відродження вітчизняного авіабудування на період до 2030 року // Верховна Рада України. 2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/429-2018-%D1%80#Text
Візія Повітряних Сил 2035. Київ : Міністерство оборони України ; Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, 2020. 42 с.

Література

Butowski P. Rosja stawia krzyżyk na An-70? // Lotnictwo Wojskowe. 2003. № 6. Р. 33–36.
Харук А. Нарис історії авіаційної промисловості України (1910–1980-ті рр.). Львів : Національний університет «Львівська політехніка», 2010. 304 с.
Macejewski A. M. Agonia Antonowa. Cz. 1 // Wojsko i Technika. 2021. № 2. Р. 58–64.
Харук А. І. Програми створення військово-транспортних літаків в Україні у 1991–2021 рр. // Військово-науковий вісник. 2025. Вип. 43. С. 330–340.