Спікливість

Спі́кливість — властивість речовини під час випалювання переходити в пластичний стан і/або ущільнюватись з утворенням твердого спеченого залишку.

Спікливість вугілля

Спікливість вугілля — здатність вугілля кам'яного переходити при нагріванні без доступу повітря в пластичний стан з утворенням нелеткого грудкового пористого залишку, що спікся (напівкокс і кокс). Вугілля розм'якшується і перебуває в пластичному стані при температурі 350—500 оС (в залежності від марки). Вугілля, що спікається — сировина для виробництва коксу. Не спікаються низькометаморфізоване, буре і високометаморфізоване вугілля марок П і А. Вугілля середнього. ступеня метаморфізму (марок Ж, К) спікається добре.

У спіканні вугілля беруть участь всі компоненти, що складають пластичну вугільну масу, хоча їх роль у цьому процесі різна. Тверді складники вугільної пластичної маси (неспікливі: фюзеніт, мінеральні компоненти вугілля, висококонденсовані продукти деструкції) суттєво впливають на процес сплавлення, відіграючи роль хімічно активного наповнювача. Хімічні реакції взаємодії продуктів деструкції протікають в основному на поверхні твердих компонентів, тому на них впливає змочуваність поверхні рідкими нелеткими продуктами.

Спікливість використовують для оцінки енергетичних і технологічних властивостей вугілля. Низька спікливість сприятлива для енергетичного вугілля, що спалюється в побутових, промислових топках, і для більшості процесів газифікації. Для коксування використовують суміші вугілля, відмінні за спікливістю.

Для оцінки спікливості застосовують пластометричні методи. За міжнародною класифікацією вугілля, для визначення спікливості використовують метод Рога та індекс вільного спучування.

Спікливість глинистих порід 

Спікливість глинистих порід — властивість порід ущільнюватись при випалюванні з утворенням твердого каменеподібного спеченого залишку зі зниженням водопоглинання до 5%.

Спікливість визначається присутністю мінералів (польові шпати, слюди, хлорити, карбонати, гіпс, сполуки заліза тощо), здатних плавитися раніше, ніж основна маса.

Спікливість глинистих порід проявляється у зменшенні пористості спеченого залишку, що вимірюється величиною його водопоглинання.

Температура спікливості глинистих порід коливається у межах:

• у легкоплавких глинистих порід — від 950 °C до 1 150 °C (монтморилонітові, гідрослюдисті, палигорськітові різновиди порід);
• у тугоплавких та вогнетривких — від 1 150 °C до 1 400 °C (каолінітові і галуазитові глини).

Температура спікливості підвищується у глинах, що вміщують велику кількість кварцу, і знижується у разі наявності в них польових шпатів, оксидів заліза, карбонатів кальцію, магнію і лугів.

Інтервалом спікання глин є температурний інтервал від початку спікання до початку перепалу — деформацій, спучування, оплавлення і межі падіння водопоглинання. Оптимальний інтервал спікання — 100—150 °C. У деяких різновидах вогнетривких і тугоплавких глин він досягає 300—350 °C.

Література

1. В. С. Білецький, В. І. Саранчук, М. О. Ільяшов та ін. Основи хімії і фізики горючих копалин. Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. с. 600.
2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2013. Т. 3. 644 с.
3. Випал // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський та ін. ; за заг. ред. Р. А. Шмига. Львів : [б. в.], 2010. С. 46.

Автор

В. С. Білецький

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.04.2024