FREEARTICLES

Середньовічна архітектура Північнобалканського регіону

Informaciya-pro-storinku.png
Стаття не входить до енциклопедії.

Загальні відомості

У 9 ст. у внутрішніх та західних частинах на Півночі Балканського півострова з’явилися численні слов’янські князівства, території яких вклинились поміж двома тодішніми європейськими наддержавами — Візантійською та Священною Римською імперіями. Архітектура цих князівств, перебуваючи під домінантним впливом як східного християнства Візантії, так і латинського Заходу, була такою ж строкатою, як і їхня історія. Усі ці землі ніколи не були частинами однієї держави. Тільки протягом 20 ст. вони утворювали федеративну країну — Югославію, яка розпалася у 1990-х по різних лініях поділу. Для усього регіону характерні значні локальні відмінності в архітектурі з домінуванням православного візантійського впливу в центральних та східних областях (Сербія) і, натомість, домінуванням західних, романо-готичних впливів на Адріатичному узбережжі — у Хорватії, Чорногорії та Словенії. Тому архітектуру цих двох великих областей, одна з яких пов’язана з православним культурним колом, а друга — з католицьким, варто розглядати окремо.

Історичний огляд

Процес становлення архітектури на теренах Сербії відбувався пізніше, ніж у Болгарії, що пов’язано з більш пізнім часом формування сербської державності. Сербська держава виникла в останній чверті 12 ст., а розквіт сербської архітектури припадає на 13–14 ст., тобто на час після 1217, коли велике жупанство (князівство) перетворилося на Сербське королівство, ядром якого були області Косово і Метохія, суміжні з Північною Македонією та Грецією. Це сусідство наклало свій відбиток на формування сербської архітектури, яка розвивала тип візантійського хрестовокупольного однобанного храму. Протягом 13–14 ст. сербські храми набували все більш висотних композицій, їхні пропорції стрімко витягувалися вгору, а об’єми ставали розчленованішими.

До складу Сербії історично входили такі області як уже згадувані Косово і Метохія, Північна Македонія, Зета, Рашка, Моравія (це не та Моравія, яка тепер є у складі Чехії). В усіх цих областях для міських поселень були характерними наявність мурів навколо них (Ново-Брдо, Смедерево), мурованих феодальних замків (Марков град) та укріплених монастирів (Манасія). Характер оборонних укріплень цілком відповідав візантійським традиціям — високі мури із зубцями, прямокутні тристінні оборонні башти (відкриті з боку фортечного подвір’я). Візантійським же традиціям відповідав і характер нечисленних будівель цивільної архітектури — палаців (Смедерево), інших житлових будівель (у сербському монастирі Хіландар на Афоні), монастирських трапезних (Манасія, Студениця, Дечани).

Натомість церковна архітектура Сербії та навколишніх земель, представлена численними пам’ятками, чітко поділяється на декілька етапів та місцевих шкіл із досить виразними відмінностями.

  1. Ранньофеодальний етап, який охоплює в Зеті два сторіччя (кінець 9 — кінець 11 ст.), а в Рашці та Північній Македонії — час від кінця 9 ст. до 1020-х.
  2. Етап візантійського панування: в Рашці від 1020-х до останньої чверті 12 ст.; у Північній Македонії — від 1020-х до кінця 13 ст.
  3. Рашківська школа: остання чверть 12 ст. — середина 14 ст.
  4. Македонська і Косовсько-Метохійська школа: кінець 13 ст. — остання чверть 14 ст.
  5. Моравська школа: остання чверть 14 ст. — середина 15 ст.

Для ранньофеодального етапу характерні невеликі храми в Північній Македонії — базиліки (в Охриді), триконхи (У Вінені й Охриді), тетраконхи (Петрова церква в Расі, Заневацька церква та церква в Велюсі, всі — 10 ст.). Споруди зводили з бутового й тесаного каменю, з правильними рядами цегли. Склепіння — циліндричні та купольні, із застосуванням як пандативів, так і тромпів (Петрова церква в Расі). Фасади вирішували мотивом двоуступчастих глухих арок.

Для візантійського етапу характерні дещо більші розміри храмів. Будували тринавові склепінчасті базиліки, церкви типу «вписаного хреста» (п’ятикупольна церква Святого Пантелеймона у с. Нерезі поблизу Скоп’є, стара Георгіївська церква в Старо-Нагоричині); однонавові церкви зального типу (церкви Святих: Георгія в Курбінові, Петра на однойменному острові озера Преспа і Миколи в Маркова-Вароші). Муруванння було з тесаного каменю і цеглин, укладених горизонтальними шарами; трапляється й мурування цілковито з тесаного каменю (Георгіївська церква в Старо-Нагоричині). Склепіння — здебільшого циліндричні, рідше — хрестові. Фасади поліхромні завдяки змішаному муруванню. Їх вирішено глухими аркадами й завершено зубчастими карнизами.

Рашківська школа контрастно відрізняється від архітектури південної Сербії — Косова, Метохії та Північної Македонії. У 12 ст. сформовано принципову композицію Рашківського кубічного безстовпного храму, увінчаного однією банею на широкому світловому підбаннику. Церква мала притвор і фасади, розчленовані лопатками (церква Святого Миколи біля Куршумлина, 1169–1172). Пізніше храми цього типу набули рис романської стилістики, зумовлені мистецькими впливами з Адріатичного Помор’я, зразком чого є монастирський храм Богородиці в Студениці (1183–1193) дуже видовженого плану з чітко виявленою композиційною вертикаллю і суто романським вирішенням фасадів із застосуванням аркатури, лопаток, біфоріїв і трифоріїв, перспективних порталів. У 13–14 ст. місцеві зодчі посилили ці риси, надавши центральним частинам храмів ще виразніших вежеподібних обрисів. Етапною, завершальною пам’яткою Рашківської школи є монастирський храм у Високих Дечанах, збудований 1327–1335 на замовлення короля Стефана Душана «протомайстером», ченцем-францисканцем Вітою з міста Котора на Адріатиці (тепер це Чорногорія). Храм має ускладнену базилікальну п’ятинавову, п’ятиапсидну, багатостовпну композицію зі ступінчастим наростанням мас до центрального купола. Характерним є стилістично запізніле суто романське вирішення фасадів, обличкованих смугами білого й рожевого мармуру.

Македонська і Косовсько-Метохійська школа розвивала храми типу вписаного хреста, які поділяються на три групи: однокупольні; п’ятикупольні; витягнуті в поздовжньому напрямку. Пам’ятками типу простого вписаного хреста є церкви Архангелів у Штипі 1332 та в монастирі Лісново 1341. Розвиненіші типи представляють п’ятикупольні храми з виразними рисами базилікальності та з помірно виявленим центричним наростанням мас до головного купола — церкви Левиської Богородиці в Призрені 1307, Святого Георгія в Старо-Нагоричино 1313. Шедевром сербської архітектури є п’ятикупольна церква в Грачаниці 1321, яка має динамічну висотно-ярусну композицію зі ступінчастим наростанням мас до центрального купола. Центральна частина храму, що спирається на чотири групи внутрішніх пілонів, підноситься над бічними. Цей вертикалізм підкреслюють і середні закомари кожного з фасадів, які значно підносяться над бічними закомарами.

Фасадним декором цих храмів є: перегородчасте мурування з тесаного каменю, цегляні візерунки, фризи з поліхромних полив’яних розеток.

Моравська школа існувала протягом лише 80 років, коли після програної сербами битви з турками 1389 на Косовому полі залишки сербської державності затрималися в північній області — Моравії. Моравська школа синтезувала основні риси Рашківської, Косовсько-Метохійська шкіл з характерними елементами церковної архітектури Святої гори Афон. Ця школа розробляла один тип храму — видовжений, хрестовокупольний з однією або п’ятьма світловими банями, з чотирма стовпами (великі храми) або безстовпний (малі храми), із обов’язковими екседрами з північного та південного боків — так званими півницями (там стояли церковні півчі під час літургії). Така композиція, наближена до триконхової, походить від афонських монастирських храмів. Для всіх церков цієї школи характерне ступінчасте наростання мас до центральної бані. Архітектурне членуваня фасадів і їхній декор не пов’язані з інтер’єром: застосовано декоративне мурування, шахове обличкування стін, різьблення по каменю, поліхромні вставки та полив’яні розетки.

Основні пам’ятки: церква Лазариця в Крушеваці 1474, монастирський храм в Каленич 1417, церкви в Раваниці 1381, у Манасії 1418, у Любостині 1388, кладовищенська церква в Смедерево середини 15 ст.

Храми Моравської школи чітко демонструють процес подальшого архітектурного розвитку — помітне поступове підвищення об’ємів, підкреслення вертикалізму архітектурних форм, насичення фасадів пишним поліхромним декором. Таким чином Моравська школа завершила розвиток середньовічної сербської архітектури, але продовження цих традицій спостерігається в архітектурі сусідньої Валахії 15–16 ст.

Найвизначніші досягнення середньовічної архітектури Північнобалканського регіону

Найвизначнішими досягненнями середньовічної архітектури Північнобалканського регіону є пам'ятки, внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі двох архітектурних комплексів та однієї серійної номінації, що включає кілька архітектурних комплексів:

  1. Стари-Рас і Сопочани (англ. Stari Ras and Sopocani) — комплекси середньовічних архітектурних пам’яток — фортеці, монастирі й церкви (Сербія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979.
  2. Студениця, монастир (англ. Studenica Monastery) — ансамбль архітектурних і мистецьких пам’яток 13–14 ст. (Сербія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1986.
  3. Косово середньовічні пам’ятки (англ. Medieval Monuments in Kosovo) — 2 ансамблі архітектурних і мистецьких пам’яток — монастир Дечани і Печська патріархія (Сербія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2004 та 2006.

Галерея

Джерело всіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 16–23.

  • Петрова церква в Расі

  • Церква Святого Пантелеймона в Нерезі

  • Плани й поздовжні розрізи церков Рашківської школи: А–Святого Миколи біля Куршумлина; Б–Богородиці в Студениці

  • Монастирсьий храм у Дечанах. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/en/list/724/gallery/&maxrows=18

  • Аксонометричний розріз монастирського храму в Дечанах

  • Церква монастиря Сопочани у Старому Расі. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/en/list/96/gallery/&maxrows=27

  • Плани й поздовжні розрізи церков Македонської і Косовсько-Метохійської школи: Архангелів у монастирі Лісново; Архангелів у Штипі

  • Церква Левиської Богородиці в Призрені. План і поздовжній розріз

  • Церква в Грачаниці. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/en/list/724/gallery/

  • Церква в Грачаниці. Східний фасад і план

  • Церква Лазариця в Крушеваці. План і поздовжній розріз

  • Церква монастиря Каленич. План і поздовжній розріз

  • Північний фасад церкви в Раваниці

  • Розріз церкви в Раваниці

  • Північний фасад церкви в Любостині

  • План церкви в Любостині

  • Кладовищенська церква в Смедерево

  • Декор закомари сербського храму

Джерела

Література

  1. Покрышкин П. Православная церковная архитектура XII–XVIII вв. в Сербском королевстве. Санкт-Петербург, 1906. 76 с.
  2. Малетић М. Српска архитектура у средњем веку. Београд : Просвета, 1976.
  3. Дероко А. Монументална и декоративна архитектура у средњовековној Србији (3 изд.). Београд : Научна књига, 1985. 284 с.
  4. Якобсон А. Закономерности в развитии средневековой архитектуры IX–XV вв. Ленинград : Наука, 1987. 236 с.
  5. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 15–23.
  6. Petković V.; Peić S. Serbian Medieval Cultural Heritage. Belgrade : Dereta, 2013. 124 p.


Автор

В. В. Вечерський


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.11.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=FREEARTICLES:Середньовічна_архітектура_Північнобалканського_регіону&oldid=428291
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶