Новочасна архітектура Словаччини
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Зміст
Загальні відомості
Словаччина — дивна країна, і не тільки з історико-архітектурної точки зору. Адже найпростіше запитання: що таке словацька архітектура? — не має очевидної відповіді. Замість відповісти на це та інші подібні культурологічні питання, словак видасть сентенцію: «Тисячу років ми були під угорцями» і розповість, що раніше представник старшого покоління, якщо волів спілкуватися не тільки з худобою і свійською птицею, а й зі своїми сусідами (не кажучи вже про інтелектуальну взаємодію), мусив вільно володіти трьома мовами: німецькою, угорською і словацькою. Мовами, що належать до різних мовних груп і є непростими для вивчення. Це не російсько-українське «двуязичіє»… Зате така необхідність добре тренувала мізки, і словакам це не минулося марно. Складно збагнути, з якої надскладної культурно-історичної ситуації вони вийшли зі своєю національною культурою. Адже теперішня словацька Трнава — це не що інше, як «угорський Рим», «угорський Ватикан» — духовна столиця Угорщини, резиденція архієпископа Угорщини, під патронатом якого від 1635 процвітав перший в Угорщині університет, що став родоначальником університетів у кількох європейських столицях (зокрема у Будапешті й Загребі). Назва Братислава з’явилася на карті Європи тільки 1919. Раніше це місто на р. Дунаї німці називали Прессбург, а угорці — Пожонь. Причому понад два з половиною сторіччя воно було столицею Угорщини, а його передмістя — літньою резиденцією Габсбургів (бо Відень звідси всього лиш за 60 км). Головний міський собор Святого Мартина — традиційне місце коронації угорських королів і королев. Здавалося б, усе це — поживний ґрунт для плекання грандіозного комплексу національної меншовартості, бо тисяча років під владою іншого народу з дуже сильною ідентичністю — не можуть минути безслідно. Іноді національне протистояння на цій землі набувало гострих і трагікомічних форм: Під час Угорської революції 1848–1849 повстали не тільки угорці, а й словаки. І кожна нація збройно відстоювала свою правду, вбиваючи представників одна одної. Відома історія про те, як угорські націоналісти захопили в полон одного з лідерів словацьких націоналістів і не повісили його тільки тому, що він виявився рідним дядьком… Лайоша Кошута — лідера угорських націоналістів, прем’єр-міністра революційного уряду Угорщини.
Та попри таку несприятливу й парадоксальну історію, у словаків не помітно комплексів колишньої пригнобленої нації. Вони гідно увійшли до цивілізованої Європи зі своїм національним обличчям і почуваються там навіть комфортніше, ніж угорці, котрі мають публічно озвучувані претензії до всіх без винятку сусідів, а словаки — ні: вони лиш тихенько згадують гасло середини 20 ст. щодо найближчих сусідів: «Чеха — в мішок, а мішок — у річку».
Тож у сучасному словацькому контексті нормальним є включення у «національний тезаурус» усієї архітектурної спадщини, яка є на території країни, не переймаючись питаннями етнічного походження творців та замовників тих чи інших будівель і споруд. Тому хронологічно-стильова періодизація новочасної архітектури у Словаччині є такою ж, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи:
- Архітектура ренесансу: перша половина 16 ст. — початок 17 ст.
- Архітектура бароко: перша половина 17 ст. — друга половина 18 ст.
- Архітектура класицизму: остання третина 18 ст. — перша половина 19 ст.
- Архітектура доби історизму, еклектики та модерну: друга половина 19 — початок 20 ст.
Історичний огляд
Особливості ренесансу в Словаччині визначалися тим, що край наражався на небезпеку частих турецьких вторгнень, тому тут найбільшого значення надавали оборонному будівництву, а стилістичні новації скромніші, порівняно з Чехією. Унаслідок пожеж, руйнувань та воєнних небезпек довелося здійснювати широкомасштабні реконструкції давніх міст зі створенням нових систем фортифікацій (Кошіце, Тренчин). Унікальною містобудівною акцією стало створення словацького міста Нове Замки 1580 за типом ренесансного «ідеального міста» — одночасно з Карловацем у Хорватії (1579) та за 13 років до спорудження італійським архітектором В. Скамоцці класичного для західної традиції ідеального міста Пальма Нуова. Усе місто Нове Замки оточувала шестикутна шестибастіонна система укріплень, воно мало регулярне розпланування з квадратним ринковим майданом у центрі. Окрім міста Нове Замки у краї споруджують укріплені міста Кремниця і Банська Штявниця, будують у 1538 регулярний чотирибаштовий замок Червений Камінь — один із центрів ранньомодерної промислової імперії родини Фуггерів із Аугсбурга — та на початку 16 ст. перебудовують замок Тренчин. Всі вони мають дуже лаконічне, суто функціональне архітектурне вирішення. Нові замки будують на регулярних планах, часто у вигляді конвента (замок Битча 1571). Обов’язковим елементом ренесансного замку стала багатоярусна (як правило, 2–3 яруси) аркадна галерея, яка формувала частину двору, або охоплювала по периметру весь внутрішній двір (замок Битча, перебудова Братиславського замку на початку 17 ст. з улаштуванням аркадного двору).
У багатьох містах, збудованих чи відбудованих після пожеж у цю добу, цілі вулиці й майдани мають єдину композицію з аркадами перших поверхів і однотипним вирішеннями фасадів, часто з розвиненими аттиками, що візуально закривали дахи (Пряшів). В окремих будинках, як і в замках, застосовано ренесансні багатоповерхові аркади як у внутрішніх дворах (Левоча), так і на фасадах. Важливого містобудівного значення набули міські ратуші, у композиціях яких обов’язково присутні вежі як символи міського самоврядування. Показово, що найперші риси ренесансу в Словаччині з’явилися в будівлях ратуш (Бардейов 1505). У цей час зводять нові будівлі ратуш (Левоча 1550–1615), а також перебудовують старі, готичні. В образному вирішенні ратуш, як і інших будівель цивільного призначення, велику роль відіграють ордерні лоджії та аркади як на фасадах (Левоча, Банська Бистриця 1510), так і у внутрішніх дворах (Братислава 1581), а також фронтони, аттики і декор у техніці сграфіто.
У Словаччині, як і в сусідніх Польщі та Угорщині, поширеними були приватні замки у вигляді прямокутних у плані будівель з чотирма наріжними баштами чи еркерами (замки у Бетлановце 1568, у Банській Штявниці 1571). А загалом в архітектурі Словаччини, з огляду на історичні обставини, не було зразків чистого італійського ренесансу, як і пізніше — витончених маньєристичних форм.
Особливості бароко у Словаччині визначені тим, що край аж до 1688 був передовим форпостом у боротьбі Європи проти Османської імперії. Тому тут архітектурна діяльність зводилася до будівництва нових укріплень (фортеця Леопольдов, а також у Раблі, Комарні), перебудови давніших фортець (у Кошіце й Тренчині) та реконструкції інших споруд. Найбільшою архітектурною акцією доби була перебудова Братиславського граду 1635–1649 за проєктом Дж. Б. Карлоне. Крім того, значна частина щляхти краю сповідувала протестантизм і не сприймала барокових форм як католицьких і контрреформаційних. Тому в Східній Словаччині ренесанс і маньєризм домінують аж до кінця 17 ст., а бароко з’явилося тільки від початку 18 ст.
Риси бароко помітні спочатку в Братиславі і Трнаві, що закономірно, оскільки перше місто, що тоді називалося Пожонь, було столицею Угорщини, а Трнава — резиденцією верховної церковної влади. Першою будівлею, у якій проявилися риси раннього бароко, став Університетський єзуїтський костел у Трнаві 1637, який став зразком для пізніших аналогічних споруд, зокрема у Тренчині й Кошіце. Майже одночасно єзуїти звели свої колегію та семінарію в Братиславі. На відміну від Чехії, на словацьких теренах домінувала не цивільна, а сакральна архітектура — тут зводять численні колегії, монастирі, костели, каплиці, «кальварії». Зразком найвищого розвитку словацького бароко став костел у Нітрі (архітектор Д. Мартінеллі). Троїцький костел у Братиславі (1717–1723) з увігнутим фасадом демонструє вплив угорського бароко. Тип двовежових зальних та базилікальних костелів представляють Університетський (єзуїтський) костел Святого Іоанна Хрестителя у Трнаві (1637) та костел єзуїтів у Кошіце (1670–1684).
Братислава протягом 18 ст. залишалася адміністративним центром краю, тому в ній було розгорнуто масштабну будівничу діяльність. Це привабило сюди аристократію, яка будувала тут свої палаци в стилістиці бароко й рококо: палац Балласа 1754–1765; літній архієпископський палац (17 ст., 1740, 1761–1765, архітектор Ф. А. Гільдебрандт); палац Гроссалковича (1760, архітектор А. Маєргофер); палаци Естергазі й Палфі.
Особливості розвитку класицизму в Словаччині визначалися тим, що провідною верствою у краї була угорська шляхта, яка не могла дозволити собі грандіозних будов. Тут класицистична стилістика поширилася швидше, ніж інші стилі в попередні епохи, і виявилася в цивільній та церковній архітектурі. Ранній, так званий терезіанський класицизм проявився у новій стилістиці традиційних типів споруд — церков, палаців, адміністративних будівель (братиславські палаци Аспремонте 1770, Сзакі 1775, магістрат у Кошіце). Від початку 19 ст. з’явилися нові типи споруд — театри (Трнава, Банська Бистриця), школи, готелі, курортні споруди, прибуткові будинки, а також «редути» — споруди комбінованого функціонального типу, що поєднували готель, ресторан, залу для громадських зібрань і театральних вистав (Кежмарок, 1818). Заміські палаци аристократії зводили за тими ж принципами, що панували в усій Центрально-Східній Європі, про що свідчить палац Брунсвіків Дольня Крупа, збудований архітектором А. Й. Гаусманом 1793–1795 та перебудований 1818–1828 архітектором А. Ріглем у стилі віденського пізнього класицизму.
У міській забудові зрілий класицизм проявився у перебудові старих і будівництві нових церковних будівель (костелу в Левочі 1823–1827 архітектора А. Поволни; протестантської церкви у Банській Бистриці 1800–1807 архітектора М. Поллака; євангелічної церкви в Банській Штявниці архітектора Й. Таллгера та аналогічної церкви у Кошіце 1820).
Зразками класицистичних міських палаців є палац примаса (архієпископа) у Братиславі, збудований 1778–1781 за проєктом архітектора М. Хефеле, із внутрішнім двором, монументальним фасадом, вирішеним мотивом крупних пілястр композитного ордера, проте з декором інтер’єрів у стилі рококо. Більш строгі пізньокласицистичні форми мають палац Форгача у Кошіце 1820 та губернаторський палац у Левочі 1830–х архітектора А. Поволни. Усі вони за рахунок застосування ордерних форм дуже масштабні щодо свого архітектурного середовища і стилістично сумісні з ним.
Історизм Словаччини оприявнено таким архітектурним шедевром, як перебудований у ту епоху замок Бойніце — хрестоматійний приклад великомасштабної європейської стилізації під середньовіччя. Неоренесансний напрям історизму представлено спорудою теперішнього Словацького національного театру у Братиславі віденських архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера.
Хоча у Словаччині сецесія не набула такого поширення, як в Австрії чи Чехії, проте й тут з’явилося кілька визначних будівель цієї стилістики, в основному під впливом Будапешта: костел у Мулі (1910, архітектор Й. Меджашаї), капела Андраша в Красногорському Подграді (1904), гімназія та костел Святої Алжбети («Блакитна церква») у Братиславі, збудовані 1908 за проєктами будапештського архітектора Е. Лехнера.
Ар-деко 1930-х репрезентує головний корпус Університету імені Коменського у м. Братиславі 1931–1937.
Найвизначніші досягнення новочасної архітектури Словаччини
Міжнародно визнаним досягненням новочасної архітектури Словаччини є пам’ятки, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі тільки одного визначного місця:
- Банська Штявниця, історичне місто та технічні пам’ятки в його околицях (англ. Historic Town of Banska Stiavnica and the Technical Monuments in its Vicinity) — архітектурне середовище середньовічного і ранньомодерного центру гірництва та металургії (Словаччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1993.
Галерея
Усі світлини Вечерського В. В.
Джерело всіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 235, 238–239.
План м. Кошіце з готичним розплануванням середмістя та ренесансними бастіонними укріпленнями навколо
План м. Нове Замки
Розріз і план замку Битча
Ренессансний замок Червений Камінь
Ренессансний дворик ратуші у Братиславі
Ренесансний аттик будинку № 88 на Ринковій площі у м. Пряшеві
Єзуїтський колегіум у Трнаві доби бароко, він же — Трнавський університет, від якого «відбрунькувалися» університети у Будапешті (Угорщина) і Загребі (Хорватія)
Бароковий палац Гроссалковича у м. Братиславі
Палац примаса (архієпископа Угорщини) у м. Братиславі
Замок Бойніце
Неоренесансна споруда Словацького національного театру у м. Братиславі
Сецесійна «Блакитна церква» — костел Святої Алжбети у м. Братиславі
Університет імені Коменського у стилі Ар-деко у м. Братиславі
Джерело
- UNESCO World Heritage Centre: Historic Town of Banská Štiavnica and the Technical Monuments in its Vicinity. URL: https://whc.unesco.org/en/list/618
Література
- Vasiliak E. Nad hrady a zamky. Praha : Olympia, 1970. 264 s.
- Ehm J., Wagner J. Ceskoslovenske hrady a zamky. Praha : Panorama, 1979. 320 s.
- Puškárová B., Puškár I. Bratislava — Pamiatková rezervácia. Bratislava : Tatran, 1989. 254 s.
- Лібман М. Деякі особливості архітектури барокко в Середній та Східній Європі // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 23–29.
- Русина І. Бароккова архітектура Словаччини // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 63–73.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 240–250.
- Kemény L. Bratislavský hrad a Podhradie. Bratislava : Vydavateľstvo PT, 2008. 192 s.
Автор
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.11.2025
