Міф

Міф (грец. mythos – слово, мова, сказання) — 1) оповідь, переказ, що транслює давні уявлення про походження космосу, світу, людини, богів тощо; історично перша, донаукова форма світоглядного відбиття дійсності; 2) невідповідні дійсності, сконструйовані уявлення, стихійно поширені у масовій свідомості чи цілеспрямовано насаджувані у політичних, ринкових та ін. інтересах.

Загальна характеристика

Міф — розповідь, що відтворює у вербальній формі та фіксує у колективній пам’яті архаїчні вірування давніх народів, специфіку та особливості їхніх релігійно-містичних уявлень щодо походження людини та світу оповідання про богів, духів, обожнених героїв та першопредків, що ведуть свій родовід ще з первісного суспільства; специфічний спосіб сприйняття та пояснення механізму взаємодії людини, суспільства та природи; модель спрощеної, переважно ірраціональної, але цілісної інтерпретації картини світу; плід народної фантазії, у якому явища природи або культури подаються та трактуються у формі наївного уособлення. У переносному розумінні міфи – це неправдиві, некритичні, відірвані від дійсності стану свідомості концепції та уявлення.

В основі виникнення та формування міфу лежить характерне для первісної свідомості синкретичне (недиференційоване) відображення дійсності. Міф є своєрідним синтезним феноменом, у якому досить органічно поєднуються архетипне світосприйняття та світобачення, ранні елементи релігії, філософії, науки і мистецтва. Міфам притаманна універсальність, тобто періодична повторюваність, дублювання та тиражування моделей, сюжетів і навіть образу основних героїв у різних народів.

Практично в усіх культурах існує майже одна типологія міфів: міфи космогонічні, теогонічні, астральні, тотемічні тощо. Характерно і показово, що у всіх народів вони при всій відмінності інтерпретацій мають майже ідентичну структуру змісту (космогонічні міфи змальовують процес виникнення світу, розмежування землі і неба, дня і ночі, створення людини; теогонічні розповідають про походження богів, астральні – про зірки та планети, тотемічні – про спорідненість людей з об’єктами живої і неживої природи тощо).

Міфологія є специфічною системою поглядів, що ґрунтується на ірраціональному способі сприйняття та відображення світу, вона репрезентує специфічний тип свідомості, характерний переважно для первісної стадії розвитку людського суспільства, який, втім, зберігає своє культурно-регулятивне значення протягом досить тривалого періоду. На етапі виникнення та формування міфам було притаманне наївне олюднення усієї природи (своєрідна загальна персоніфікація). У цей час міф одночасно виконував роль моделі сприйняття, основного способу пізнання світу, що базувався на тотожності суб’єкта і об’єкта, предмета і знака, істоти і її імені. В подальшому міф став специфічною формою передачі суспільного досвіду, ключовим фактором формування соціальної пам’яті.

Міфологія задовольняє потреби в цілісному знанні про світ, організовує і регламентує життя людини в суспільстві (на ранніх етапах історії – всеохоплююче, на пізніших – поруч з іншими формами ідеології, наукою та мистецтвом). Саме міф диктує людям правила соціальної поведінки, зумовлює систему ціннісних орієнтацій, полегшує переживання стресів, що породжуються критичними станами природи, суспільства та індивіда. Різні аспекти процесу міфотворення та його впливу на суспільні свідомість та колективну пам’ять, зокрема міф як культурний архетип, процес міфологізації свідомості, місце і роль міфології у формуванні громадського світобачення тощо, з давніх-давен активно вивчалися фахівцями гуманітарного спектру. Найпомітніший слід у процесі вивчення впливу міфу на суспільство залишили З. Фрейд, К. Г. Юнг, Е. Кассірер, П. Рікер, М. Еліаде, Р. Барт, К. Леві-Стросс, О. Лосєв, Є. Мелетинський, Д. Кемпбел, О. Ранк та ін. Характерно та показово, що при окремих розбіжностях у концепціях та поглядах практично всі дослідники визнають своєрідний феномен «невмерущості міфів», які відігравали та відіграють помітну роль не лише у традиційних суспільствах, але й виступають потужним фактором впливу на суспільну свідомість у сучасних модернізованих соціальних системах.

Функції міфу

Міф як специфічний елемент суспільного спілкування, виконує наступні функції:

• комунікативну / пояснювальну – використання міфу для: а) підтримки інформаційного діалогу «влада – маси» (часто саме міф є найефективнішим засобом пояснення тих чи інших суспільних дій, оскільки він не потребує аргументації); б) коригування історичного досвіду; в) фільтрування та очищення від небажаної (з тих чи інших причин) інформації
• регулюючу – створення гармонії між природою, суспільством і людиною; формування з опертям на історичну міфологію системи ідеологічних орієнтирів та ціннісних орієнтацій; спрямування за допомогою міфів поведінки та дій об’єктів впливу (окремої людини чи групи) у потрібному для певної політичної сили напрямку, відволікання жертви від достовірної інформації про минуле і переключення її на сприйняття інформації сфальсифікованої
• моделюючу – прогнозування, перспективне планування, футуристичне програмування, яке поєднується з набором готових рецептів, прецедентів, зразків для запозичення та наслідування, що можуть служити орієнтиром у критичних ситуаціях
• компенсаторну – реалізація через міф підсвідомих мрій та прагнень поза реаліями життя
• провокативну – реанімація, актуалізація, осучаснення та тиражування у потрібний для певної політичної сили момент історичних міфів-викликів, що не лише деформують історичну пам’ять, але й здатні спричинити різномасштабні (локальні, регіональні, загальнодержавні, міждержавні) та різновекторні (етнічні, релігійні, соціальні тощо) конфлікти
• захисну – використання міфів, які часто мають історичну складову для обґрунтування «правильності сучасних політичних рішень»; відволікання від реальних криз і проблем, створення ілюзії процвітання та перспективного розвитку; збереження та консервації традиційних цінностей, ідеалів та орієнтацій
• мобілізаційну – формування шляхом використання різного роду історичних міфологем комплексу спонук (інформаційних, мотиваційних, емоційних тощо), які забезпечують необхідну певній політичній силі дію чи бездіяльність об’єкту впливу
• маніпулятивну – фіксація у суспільній свідомості необхідних продуктів міфотворення (стереотипів, образів, чуток тощо), які перевантажують історичну пам’ять і у потрібний момент включають дію механізмів психічного автоматизму
• конструюючу – осмислення та адаптація в ірраціональній формі нових ідей; реагування на зміну суспільної ситуації; коригування колективної пам’яті (національної, історичної, культурної, соціальної) конструювання сучасного політичного простору; моделювання основ майбутнього суспільства.

Генетично міф пов’язаний з архетипами давнини і є результатом суспільної творчості та надбанням колективної свідомості. Завдяки цьому він може суттєво впливати на процес формування світогляду і світосприйняття, фіксації у пам’яті та свідомості певних психологічних й ідеологічних установок, які можуть в подальшому відігравати роль стійких стимулів до дії та жорстких табу. В результаті міф оберігає і утверджує прийняту систему цінностей та правил, підтримує і санкціонує певні норми поведінки. Міф спрямовує людину до повторення досягнутого, апробованого, засвоєного. Він суміщає два аспекти: діахронічний (розповідь про минуле) і синхронічний (пояснення сьогодення або майбутнього).

Міфотворення

Аналіз моделей архаїчного та сучасного міфотворення підводить до висновку, що його механізму притаманні наступні ключові атрибути: а) формування узагальненого спрощеного контрастного уявлення про минуле та сучасність («чорне–біле»; «герой–злодій», «наші–вороги» тощо); вибудовування образів носіїв Добра і Зла – героя та антигероя; б) нав’язування ілюзії простого пояснення всіх суспільних проблем, протиріч та суперечностей, а на цій основі – забезпечення комфортності та захищеності існування потенційного споживача інформації; в) створення паралельної віртуальної реальності, яка б вабила об’єкт маніпулювання своєю зручністю, простотою, зрозумілістю; розкривала нові перспективи; дарувала сподівання на легкі та прості способи реалізації планів та досягнення ідеалів; г) імплантація у міф елементів дива, чудес, відхилення від норм повсякденності з метою стимулювання принципової відмови від перевірки достовірності, тобто відповідності міфу реаліям; г) підтримка за рахунок гри на емоціях та переживаннях сліпої віри в міф, що, з одного боку, блокує критичне мислення, з іншого виступає своєрідним каталізатором неадекватної інтерпретації суспільних процесів на основі поєднання реальності з вигадками, містикою, фантазіями; д) включення у поширення міфу широких кіл громадськості з метою тиражування та «збагачення» міфу деталями; е) штучне створення напруги між полюсами минуле–майбутнє шляхом формування у міфологемі необхідної маніпуляторові комбінації: «ностальгії за минулим – страхом перед майбутнім»; «зречення минулого – перспективи світлого майбутнього»; є) приховане умонтування у міф мотивації, яка в подальшому стимулюватиме потрібні маніпуляторові дії окремої особи, групи людей чи суспільства.

Глибинний зміст міфу полягає в ототожненні речі, людини, дії з лаконічним, максимально спрощеним образом, «картинкою», що спонтанно створюється колективною уявою, або ж нав’язується їй ззовні. У результаті міф підміняє об’єктивне суб’єктивним; внутрішнє, змістовне – зовнішнім; суттєве – його подібністю. Фантазія у союзі з емоцією є причиною того, що у міфі цілком органічно можуть поєднуватися реальність і вигадка, виникати неіснуючі образи, народжуватися легенди, з’являтися вигадані причинні зв’язки між реальними об’єктами, гранично ідеалізуватися особистості, процеси, факти тощо. Міфологічний тип свідомості залишається актуальним практично для усіх епох.

Автор ВУЕ

О. Д. Бойко