Зубицький, Володимир Данилович
Зубицький, Володимир Данилович (02.03.2023) – український композитор, баяніст, диригент, громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України (1993).
Зміст
Життєпис
Навчався в Криворізькому музичному училищi у M. А. Потапова, а з 1969 - по 1971 в училищi імені Гнєсіних у В. M. Мотова по класу баяна. Вищу освіту здобув на трьох факультетах у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського): 1976 – як баяніст (кл. проф. В. В. Бесфамільнова), 1977 – як композитор (кл. проф. М. М. Скорика), 1979 – як диригент (кл. проф. В. М. Кожухаря, проф.В. Б. Гнедаша).
З 1978 — член Спілки композиторів УРСР (тепер Національна спілка композиторів України).
1976–1979 працював солістом Укрконцерту (м. Київ), дав понад 200 концертів у містах СРСР та країнах зарубіжжя.
З 1980 — соліст Держконцерту СРСР, гастролював і проводив майстер-класи в Польщі, Франції, Німеччині, США тощо.
Голова секції молодих композиторів Спілки композиторів УРСР (1984–1988), президент Асоціації баяністів та акордеоністів України (1988–1998).
Творчість
Композитор широкої та розмаїтої жанрової амплітуди – музично-драматичні, симфонічні, оркестрові, хорові, камерні твори для різних інструментальних складів і окремих інструментів (баяна, маримби, бандури, флейти, фортепіано тощо); транскрипції для баяна та для баяна і оркестру (симфонічного або камерного) власних творів і творів інших композиторів, обробки українських народних пісень.
Музичний стиль Зубицького замішаний на синтезі різних стильових напрямків: неофольклоризму, авангардизму, неокласицизму і неоромантизму. У його музиці відчутний вплив музики І. Стравінського, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, Б. Бартока тощо. Спадкоємець і продовжувач традиції Б. Лятошинського та М. Скорика. Багатий на емоційно-образні барви мелос музики композитора має генетичне коріння в українських фольклорних джерелах.
Музично-драматична й інструментальна жанрові сфери в доробку композитора знаходяться на паритетних умовах. Творчий шлях Зубицького поділяється на певні етапи.
Перші два десятиліття творчої діяльності характеризуються написанням великоформатних музично-драматичних творів (опер, балетів), 10 симфоній, вокальних творів (хорових концертів, кантат, хорів) й різної інструментальної музики. Одним із пріоритетних жанрів цього періоду для Зубицького був музично-драматичний. Створено 3 опери: опера-ораторія-балет «Чумацький шлях» на тексти українського епосу (1979–1983, лібрето В. Довжика) та 2 камерні — «Палата № 6» за оповіданням А. Чехова (2010, прем’єра в Оперній студії Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського) і «До третіх півнів» за оповіданням В. Шукшина (обидві — 1981, лібрето В. Довжика); 2 балети: «Задунайські жарти» (1985, лібрето В. Літвінова і К. Єременко) і «Гей, музики!» (балет-феєрія, 1987, лібрето В. Літвінова і О. Балабана; прем’єра 1998, Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва, режисер-постановник Г. Майоров, диригент А. Бойченко).
У цей період творчості зосередився також на жанрі симфонії, написавши симфонії для симфонічного оркестру – № 1 (1977), № 2 «Sinfonia concertante» (1979), № 3 «Drammatica» (1980), № 4 «Lacrimosa» (1989); для солістів, хору та симфонічного оркестру – «Чумацькі пісні» на тексти українських народних балад та історичних пісень для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1982), симфонія-реквієм «Океан доль» на вірші Ш. Бодлера для солістів, двох мішаних хорів, соліста-баяніста і симфонічного оркестру (1986), а також для камерного оркестру – № 1 «Lugubre» (1983), № 2 «О, цей світ!» (1984) за поемою А. Рембо, № 3 «Пам’яті Лятошинського» (1985), № 4 «Sinfonia robusta» (1987).
У наступні два десятиліття (від 1990-х до середини 2010-х) композитор відійшов від написання музично-драматичних і великоформатних симфонічних творів. Створення вокальної музики також відступило на другий план. Зубицький зосередив увагу на складанні інструментальних композицій різних за жанром і виконавським складом, у тому числі розважального характеру. Приміром – концерт (фантазія) «Россініана» на теми творів Дж. Россіні для баяна з оркестром (1995), концерт «Посвята А. П’яццоллі» для баяна, фортепіано і камерного оркестру (1999), концерт (фантазія) «Чао, мучачо!» для скрипки (баяна) і камерного оркестру на тему пісні мексиканської композиторки і піаністки Консуело Веласкес «Besame mucho» (2004) тощо.
Характерна риса інструментальної музики Зубицького – її театральний характер. Структурування й компонування музичного матеріалу оркестрових творів за принципом «етапів-актів» у загальному розвитку музичного тексту, персоніфікування тем-образів (тематично-інтонаційних моделей) та взаємодія між ними за принципом координації театральних персонажів — головні ознаки концепту музики Зубицького.
Театральність також оприявнюється в зосередженні уваги композитора на жанрі інструментального концерту і яскравих програмних назвах. Віртуозність як принцип динамічного розвитку музичного матеріалу, темброво-фактурні контрастні зіставлення і протиставлення між різними групами оркестру або між солістом та оркестром, загальна атмосфера агону – за такими «правилами» структурується композитором музичний матеріал інструментальних композицій (концертів), перетворюючи їх на інструментальні дійства.
Третій етап творчості композитора, що розпочався приблизно з середини 2010-х років, пов’язаний з поверненням до створення складних великоформатних симфонічних (оркестрово-хорових) творів з використанням різних літературних, а також канонічних і фольклорних текстів. У 2014 Зубицький замислив великий вокально-симфонічний цикл – «Народна симфонія єднання. Україна», що складатиметься з окремих масштабних симфоній (за замислом автора їх повинно бути 12). Створені – «Щедрик» (2014), «Червона калина» (2016), «Земле моя» (2018), «Пливе кача» (2019), «Покрова Богоматері», «Пам’яті М. Леонтовича» (обидві — 2021) для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру.
Крім монументального багатоскладного симфонічного циклу композитор написав ще низку розгорнутих оркестрово-хорових і хорових творів: ліричну сповідь «Моя Україна» для мішаного хору, фортепіано, баяну, камерного оркестру на слова Т. Шевченка, М. Ткача та канонічні тексти (2019), композицію «Діду мій, дударику» для мішаного та дитячого хорів і камерного оркестру на слова Т. Шевченка, В. Симоненка і тексти українських народних пісень (2021) – світові прем’єри обох творів відбулися у рамках «КиївМузФест'у 2021» у виконанні Національного ансамблю солістів «Київська камерата» та хорової капели імені П. Чубинського (диригент Д. Радик); кантату «Благодатная Марія» для мішаного хору, солістів, читця, органу та ударних інструментів на слова Т. Шевченка – світова прем’єра відбулася у листопаді 2022 в Колонній залі імені М. В. Лисенка Національної філармонії України у виконанні капели імені П. Чубинського (партія органа – Ірина Харечко, диригент – Дмитро Радик) тощо.
Музичний доробок
Практично всі оркестрові і камерні твори Зубицького мають програмні назви фабульного, концептуального характеру. Виняток становлять лише деякі твори камерного формату для різних виконавських складів: Струнні квартети (№1, 1978 і № 2, 1990), Концерт для скрипки і струнного оркестру № 1 (1989), «Сюїта» для фортепіано (1975–1978), «Камерна сюїта» для гітари (1988), «Соната пам’яті К. Мяскова» для бандури (2000), Концертні партити в стилі джазової імпровізації (№ 1,1978 і № 2, 1990), обидві — для баяна соло тощо.
За винятком симфонії № 1 (1977), всі інші симфонії мають програмну назву: для великого симфонічного оркестру — № 2 «Sinfonia concertante» (1979), № 3 «Drammatica» (1980), № 4 «Lacrimosa» (1989); для солістів, хору та симфонічного оркестру — «Чумацькі пісні» на тексти українських народних балад та історичних пісень для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1982), симфонія-реквієм «Океан доль» на вірші Ш. Бодлера для солістів, двох мішаних хорів, соліста-баяніста і симфонічного оркестру (1986), «Народна симфонія єднання. Україна» (великий вокально-симфонічний цикл) — «Щедрик» (2014), «Червона калина» (2016), «Земле моя» (2018), «Пливе кача» (2019), «Покрова Богоматері», «Пам’яті М. Леонтовича» (обидві — 2021) для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру; камерні — № 1 «Lugubre» (1983), № 2 «О, цей світ!» (1984) за поемою А. Рембо, № 3 «Пам’яті Лятошинського» (1985), № 4 «Sinfonia robusta» (1987).
Концертний жанр – один із домінуючих у творчості композитора. Митець писав концерти для різних виконавських складів: для симфонічного оркестру — №1 «Concerto rustico» (1978), № 2 «Запорожець і султан» (1987); для оркестру українських народних інструментів «Concerto festivo» (1982); камерні — для скрипки і струнного оркестру № 1 (1989), для баяна і струнного оркестру — «Дивертисмент» (1993), «Россініана» (1995; версія для баяна і великого симфонічного оркестру, 2000), для баяна, фортепіано і струнного оркестру — «Посвята А. П’яццоллі» (1999), для скрипки (баяна) і струнного оркестру — «Чао, мучачо!» (2004). Жанр концерту адаптований Зубицьким також в хоровій музиці. Композитором створені хорові концерти для мішаних хорів — № 1 «Гори мої» на тексти західноукраїнських народних пісень і балад (1986), № 2 «Ярмарок» на тексти східноукраїнських народних пісень і балад (1987), № 3 «Concerto strumentale» на тексти українських народних пісень і поезії В. Довжика (1993) тощо.
Вагомим складником творчого доробку Зубицького є вокальна музика: зосередження уваги на взаємодії музики і слова, музичного інтерпретування літературних першоджерел. Фольклорні літературні тексти українських народних пісень — одна з основних сфер інтересу і уваги композитора. Серед творів — «Співаночки» для жіночого хору на тексти українських народних пісень (1985), хорові концерти «Гори мої» (1986), Ярмарок» (1987), обробка української народної пісні «За нашим стодолом» (1977) тощо.
Творчу увагу композитора також привертають канонічні релігійні тексти та поезія українських класиків. Українська поезія відтворена в камерних кантатах — № 1 «Монологи сонця» для басу та камерного оркестру на вірші В. Довжика і М. Рильського (1985) та № 2 «Сім сльозин» (мініатюрний реквієм) для сопрано, дитячого хору, органа, ударних і струнного оркестру на вірші Б. Олійника і тексти українських народних пісень (1985), у триптиху «Три поезії» для жіночого хору на вірші Л. Костенко (1989), а також «В нашім краї на землі» для мішаного хору на вірші Т. Шевченка (1993), «Праведная душе» на вірші Т. Шевченка (1995). Канонічні тексти склали основу хорових творів: «Молитва» для басу та жіночого хору (1989), «Царю небесний» (1999), «Я люблю Господа» (2010), «Христос Воскрес» (2011) для мішаного хору.
Хорові твори Зубицького — у репертуарі Національної заслуженої академічної капели України «Думка», Академічного камерного хору «Хрещатик», муніципального академічного камерного хору «Київ» та інших колективів.
Співпрацював з багатьма музикантами світу. Серед солістів — скрипалі народні артисти України А. Баженов, Б. Півненко, а також M. Мішанья (Італія).
Творами В. Зубицького диригували Федір Глущенко, Валерій Матюхін, Вадим Гнєдаш, Вячеслав Редя, Володимир Сіренко, Оксана Линів тощо.
Першим виконавцем камерних симфоній № 1, 2, 3, фантазії «Чао, мучачо!» для скрипки (баяна) і камерного оркестру, концерту «Посвята А. П’яццоллі» для баяна, фортепіано і камерного оркестру, «Експрес-танго» для скрипки, віолончелі, баяна (кнопкового акордеону), фортепіано та оркестру та інших камерно-оркестрових творів був Національний ансамбль солістів «Київська камерата» (симфонії - диригент Ф. Глущенко; інші твори - диригент В. Матюхін).
Виконавська діяльність
Виступав як окремий соліст-баяніст і як соліст в різних ансамблевих складах, а також з оркестром. Серед баянних творів: «Дитяча сюїта № 1» (1972), «Карпатська сюїта» (1975), «Соната № 1», сюїта «Концертна партита № 1 у стилі джазової імпровізації» (обидві — 1978), Соната № 2 «Слав’янська» (1986), «Болгарський зошит», «Дитяча сюїта № 2 “Російська”», «Дитяча сюїта № 3 “Українська”» (усі — 1987), «Концертна партита №2 в стилі джазової імпровізації» (1990), «Impressions» (1992), джаз-вальс «Я люблю тебе, Пезаро», «Прелюдія і Токката» (обидва — 1998). З-поміж камерних ансамблів: сюїта для баяна і флейти «У горах» (1979), «Шість медітацій по Ш. Бодлеру» для баяна і флейти (1988), «Misterioso» для двох баянів, флейти й віолончелі, «Lacrimosa» для двох баянів і флейти (обидві — 1989), «Дивертисмент» для баяна (акордеона) і фортепіано (1993), «Сюїта в 3 частинах» для 2 баянів (1994), «Українські танці» для 2 баянів (1995), «Елегія» для флейти, віолончелі, фортепіано і баяна (1999), «Sunny day» для флейти, віолончелі, фортепіано і баяна (2000), «Від Фанчеллі до Гальяно» для баяна і фортепіано (1996) тощо.
Композитор зробив чимало транскрипцій зразків світової класики для баяна соло, а також для баяна й оркестру: П. Чайковський (фінал Концерту для скрипки з оркестром ре-мажор), І. Стравінський («Марш» і «Скрипка солдата» з балету «Історія солдата»), М. Римський-Корсаков («Політ джмеля» для баяна, флейти і контрабаса), А. Шнітке («Посвята І. Стравінському, С. Прокоф’єву, Д. Шостаковичу» для 3 баянів) тощо. Він також робив транскрипції творів Д. Лігеті, А. П’яццолли, С. Рахманінова, М. Скорика А. Хачатуряна та ін.
Зубицький збагатив національний репертуарний фонд баянної музики. Його твори виконують провідні баяністи в Україні та за рубежем. Він презентував баян як віртуозний інструмент, демонструючи його технічні і образно-виразні можливості, надав йому сучасного звучання за рахунок використання технічно-композиційних засобів, притаманних стилістиці новітньої сучасної музики.
Як баяніст записав 5 СD з фірмою «Аззура музик» («Azzurra musik»). Хорові, камерні та баянні твори митця записані на CD низкою зарубіжних фірм.
Зубицький веде активну творчу, концертну, викладацьку діяльність. Викладає на міжнародних курсах акордеоністів у Бельгії, Болгарії, Італії, Німеччині, Польщі, США, Чехії.
Як баяніст і диригент виступає з концертними програмами з провідними оркестрами України — Національним ансамблем солістів «Київська камерата», Національним президентським оркестром, Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова», а також з оркестрами інших країн.
Нагороди та визнання
Лауреат премій: Республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1986), імені М. В. Лисенка (1994), імені Б. Лятошинського, імені M. Чюрленіса (обидві — 2012), премії М. Леонтовича (2022).
Завоював «Кубок світу» (1975) на конкурсі Міжнародної конфедерації баяністів-акордеоністів у м. Гельсінкі (Фінляндія).
Лауреат 3-ї премії Міжнародного конкурсу композиторів у м. Білостоці (Польща; 1985) за маленький реквієм «Сім сльозин», 3-ї премії міжнародного конкурсу композиторів імені І. і М. Коців (1991) у рамках «Київ музик фесту» (Україна), лауреат Міжнародного конкурсу композиторів «Акко-2000» (Фінляндія) за «Фатум-сонату» для трьох баянів (2000).
Нагороджений орденом «Жива легенда» Всесвітньої асоціації акордеоністів (2013).
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Зубицький, Володимир Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Зубицький, Володимир Данилович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.05.2025
