Захаревич, Юліан Октавіан
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Захаре́вич, Юліа́н Октавіа́н (пол. Zachariewicz, Julian Oktawian; 17.07.1837, м. Львів, тепер Україна — 27.12.1897, там само) — архітектор, теоретик та історик архітектури, педагог, засновник архітектурної освіти Львівської архітектурної школи.
Батько архітектора А. Захаревича.
|
Захаревич, Юліан Октавіан (Zachariewicz, Julian Oktawian) | |
|---|---|
| Народження | 17.07.1837 |
| Місце народження | Львів, Львівська область, Україна |
| Смерть | 27.12.1897 |
| Місце смерті | Львів, Львівська область, Україна |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | Архітектура |
Зміст
Життєпис
Походив із родини львівських вірмен. Навчався у м. Львові у Реальній школі, Технічній академії (1852–1857; з 1877 Політехнічна школа, тепер Національний університет «Львівська політехніка») та у Віденському технічному університеті (закінчив 1858), відбував практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста у м. Відні (зокрема брав участь у реставрації собору Святого Стефана у Відні, 1859).
Працював інженером австрійських залізниць: 1860–1865 залізниці ім. Карла Людвіга, 1865–1871 — чернівецької. Був начальником залізничного руху австрійського та румунського напрямків з адміністрацією у м. Чернівцях. У липні 1871 отримав посаду звичайного професора кафедри будівництва львівської Технічної академії. Відтоді його педагогічна та наукова діяльність була пов’язана зі Львівською політехнікою: 1872–1881 — декан будівельного (архітектурного) факультету, 1877–1878 і 1881–1882 — ректор.
Похований на Личаківському цвинтарі у гробівці власного проєкту.
Творчість
Перший архітектурний твір — залізничний вокзал у м. Ясси (тепер Румунія, 1868–1869) в дусі романтичного історизму, з візантійськими, романськими й готичними мотивами. Прототипами слугували споруди венеційської готики 15 ст. — Палац дожів у Венеції і палаццо Ка’д’Оро.
1877 урочисто відкривав перший навчальний рік у спорудженому за його проєктом будинку львівської Політехнічної школи (див. Львівської політехніки будинок). Головний корпус (1873–1877) та будинок хімічного факультету (1876) виконані під впливом австрійського і німецького неоренесансу 1860-х. Данину ідеям неоренесансу Захаревич віддав також у Львові у власному житловому будинку на вул. Кляйна (тепер вул. Каменярів, 9), (1873–1874) і будинку банківських установ (тепер юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка), при перебудові палаців К. Лянцкоронського в с-щі Розділ Стрийського району (1874) і С. Потоцького в с. Рай Бережанського району (1878–1882). Водночас зацікавився неоромантичними напрямками історизму. 1873–1878 завершив будівництво синагоги «Темпель» у м. Чернівцях — споруди в мавританському стилі з елементами неоготики.
У подальшій творчості тяжів до архітектури середньовіччя. Перлиною галицького неоромантичного зодчества став запроєктований ним у 1876 львівський костел і монастир францисканок Ісусового Серця на вул. Курковій (Лисенка), 43 (тепер церква Cвятого Івана Золотоустого). Будівництво та оздоблення цієї святині, мурованої з червоної та жовтої цегли у комбінованому романсько-готичному стилі, з великими вітражами в апсиді і не збереженим дотепер скульптурним головним вівтарем, завершено 1888. У цьому стилізовано-середньовічному напрямку стали також його костели у с. Заріччя біля м. Ярослава (1879–1895, тепер Польща, Підкарпатське воєводство), с. Буцнів Тернопільської області (1890–1891), кафедральний собор у м. Тарнові (тепер Польща, ґрунтовна відбудова 1889–1891 і новий вівтар за проєктом Захаревича), неоготичний замок Ю. Тишкевича у Ландварові (1885. тепер м. Ландваріс, Литва;), замок Адама Ґолуховського в Гусятині (1889–1890, тепер Тернопільської області).
Прикладом неоготики був головний вівтар костела босих кармеліток у м. Львові на вул. Крижовій (генерала Чупринки), 70, запроєктований Захаревичем у 1895 (не збережено). Неоромантичні концепції реставрації застосував при відбудові львівських середньовічних костелів Святого Іоанна Хрестителя (1886–1889) і Марії Сніжної (1888–1892), парафіяльного костелу в м. Стрию (1886–1889, у співавторстві з І. Долинським), а також при створенні неорокайльних веж львівського костелу Святої Марії Маґдалини (1889).
Значну увагу приділяв проблемі синтезу мистецтв. Тісно взаємодіяв зі скульпторами (особливо з Л. Марконі) та живописцями, особисто проєктував інтер’єри, меблі, світильники, вівтарі, вітражі, майолікові плитки і панно, стінні розписи. За його ескізами стіни Палацу промисловості на львівській Загальній крайовій виставці 1894 брати Флек розписали орнаментами у дусі гуцульського гончара О. Бахматюка. 1892–1894 створив на Дослідній керамічній станції Львівської політехніки низку майолікових ваз, кахлів і облицювальних плиток, які можна віднести до перших творів сецесії (стилю модерн).
Часом успішно займався графікою, станковим живописом — малював краєвиди і портрети. 11.09.1880 під час візиту імператора Франца Йосифа І до м. Львова за проєктами Захаревича було здійснено живописно-скульптурне оздоблення ратуші й вечірню ілюмінацію міста — масштабне синтетичне мистецьке видовище. На Личаківському цвинтарі за його планами було поставлено надгробок власної родини з рельєфом «Ангельський хор» (1874) і подібної форми, увінчаний вазоном із зображенням метелика, пам’ятник родини Шпальке (близько 1877) та неоготична едикула на могилі Я. Чайковського (1897).
Одним із еталонів взаємодії просторових мистецтв у м. Львові кінця 19 ст. став будинок Галицької ощадної каси, споруджений за планами Захаревича 1888–1891 (тепер Львівський музей етнографії та художнього промислу). Неоромантичні фасади будинку, прикрашені рустом, нетинькованою поліхромною цеглою, майолікою, кованим металом, скульптурами, приховують внутрішні металеві конструкції; його вважають одним із зразків «стилю піттореск» — напрямку пізнього, мальовничого історизму. Звертаючи увагу на візуальну виразність формоутворення, Захаревич ініціював активне залучення до львівської архітектури кінця 19 ст. засобів декоративного мистецтва. До «стилю піттореск» слід віднести низку вілл, створених ним у Львові із кінця 1880-х спільно з І. Левинським (Захаревич займався проєктуванням, а Левинський — реалізацією). У 1889–1890 побудовано віллу з майстернею живописця Я. Стики (тепер Новаківського Олекси художньо-меморіальний музей). У 1891–1893 створив власну родинну віллу «Юлієтка» на дільниці Кастелівка (тепер вул. Метрологічна, 14а). Гармонійно узгоджений з природним оточенням будинок вимуровано з поливної червоної та жовтої цегли. Живописний вигляд його стін доповнили керамічні й металеві деталі, різнокольорова дахівка, сходову клітку прикрасив вітраж. Тут Захаревич тримав свій архів і велику колекцію гуцульської кераміки. Від 1888 він разом з І. Левинським забудував віллову дільницю Кастелівка. Її містобудівельна концепція була для Львова кінця 19 ст. новаторською, наближеною до ідей «міста-сада» Е. Говарда. У 1888–1898 тут постали десятки вілл, вдало вписаних у ландшафт, зокрема, особняки Павла та Йоанни Світальських на вулицях Ленартовича (Нечуя-Левицького, 18) і Марії Магдалини (Кольберга), 6 (1889–1890). У деталях деяких вілл Захаревич почав застосовувати, крім традиційних західноєвропейських взірців так званого швейцарського стилю і рис тирольських будинків, мотиви вернакуляризму (стилізації народної дерев’яної архітектури). Так, на вул. Ленартовича (Нечуя-Левицького, 20), у 1891 була споруджена вілла «Марія» родини Мадейських. Цегляні стіни тут було поєднано з дерев’яними частинами даху, кронштейнами і аркадною верандою з різьбленою балюстрадою. У 1891–1892 у подібному стилі Захаревич і Левинський поставили особняки на вул. Набеляка (Котляревського 29-31) та на вул. Крижовій (генерала Чупринки11; пізніше перебудовано).
Захаревич започаткував так званий карпатський стиль, з якого пізніше сформувались львівська версія закопанського стилю і сецесія гуцульська. На Виставці будівельного промислу у Львові 1892 експонував, зокрема, свої ескізи сільських церков і виготовлену на керамічній фабриці у Глинському (засновником якої він був) кахлеву піч у «коломийському» стилі. Для Загальної крайової виставки 1894 виконав проєкти польського етнографічного павільйону та павільйону українських товариств (споруджений І. Левинським), а також низку кахлів, тарілок і ваз у «гуцульському» стилі. Розробку естетики нового «карпатського» (українсько-польського) національного стилю продовжив у 1896–1898: видав перший зошит «Орнаментів для кераміки» (1897), після мандрувань Гуцульщиною на замовлення В. Дідушицького спорудив дерев’яну церкву у с. Звижень (тепер Бродівського району, розібрана у 1916) і незадовго до смерті почав роботу над українською частиною павільйону Галичини для Всесвітньої виставки у Парижі 1900 (завершив Е. Ковач).
Крім перших кроків на шляху створення українського та польського національного модерну Захаревич також дав поштовх формуванню ідей нового єврейського стилю на землях Галичини, опрацювавши у 1894–1896 проєкт реконструкції львівської Поступової синагоги (Темпель) на пл. Рибній (пл. Старий Ринок).
Портрет авторства Яна Стики. 1891–1894
Львівська політехніка. Головний корпус, фасад
Власна вілла Ю. Захаревича на вул. Кляйна (Каменярів). 1874. Архівне фото
Синагога у Чернівцях. 1873-1878. Архівне фото
Колишній костел францисканок у м. Львові. 1876–1888
Костел у Буцневі (Тернопільська область). 1890-1891
Вази 1893–1894. Львівський музей етнографії та художнього промислу
Будинок Галицької ощадної каси. 1888–1891
Вілла-Яна-Стики. 1889–1890
Вілла «Юлієтка». Головний фасад. 1891–1893
Вілла на вул. Крижовій (тепер генерала Чупринки), 11. 1891–1892. Архівне фото
Павільйон українських товариств на загальній крайовій виставці у Львові 1894. Архівне фото
Церква у селі Звижень Львівської області 1896. Архівне фото
Надгробок Ю. Захаревича на Личаківському цвинтарі
Діяльність в галузі теорії та історії архітектури
Своє захоплення європейською архітектурою 13-16 ст. Захаревич висловив у праці «Про архітектуру» («O architekturze»), теоретично-архітектурній лекції, виголошеній у Львові 19.03.1877 — в ній він назвав ідеальними конструкції, ансамблі архітектури та пластики часів готики та італійського Відродження. Своє розуміння принципів сучасної йому архітектури виявив на прикладі праці у доповіді «Про спорудження будинку для Технічної академії» ( «O budowie gmachu dla Akademii Technicznej»), прочитаній 11.05.1877 на засіданні львівського Товариства ім. Коперника. 15.11.1877 виступив на урочистому відкритті нового будинку Політехніки з лекцією «Мистецтво на службі техніки». Її назва була продиктована латинським написом лат. «Litteris et Artibus» («Наукам і Мистецтвам») на аттику головного корпусу. Захаревич так пояснив значення напису: обов’язком науки, знання є підтримка і розвиток мистецтва.
Вираз духу середньовічної епохи Захаревич вбачав, зокрема, у статтях 1879 «Про погляди Юліана Свєцяновського на гармонію в архітектурі» («O poglądach Jul. Świecianowskiego na harmonię w architekturze») і «Будівництво костела і монастиря сестер св. Франциска» («Budowa kościoła i klasztoru PP. S. Św. Franciszka i Przenajśw. Sakramentu») — у послідовних вирішеннях пропорцій споруд за принципами кристалографічних фігур. Таким чином він намагався розробити свій універсальний математичний алгоритм для зодчих.
Передові містобудівельні ідеї Захаревича 1870–1880-х вплинули на формування нового обличчя Львова. У доповіді в Політехнічному товаристві «Про львівські будівлі» («O budowlach lwowskich», 22.03.1879) підкреслював значення планового регулювання забудови міста, необхідність естетизації площ, скверів та парків, реставрації старовинних споруд, наголошував на проблемі водопостачання. У березні 1881 на засіданні Політехнічного товариства виголосив доповідь «Розвиток Львова» («Rozwój Lwowa»), в якій передбачив створення нового репрезентативного центру Львова, а у 1890 запропонував встановити у новому центрі пам’ятник А. Міцкевичу. Виступав ініціатором розробок і впровадження у львівську архітектурну практики нових естетичних теорій та технічних ідей, пов’язаних із великомасштабними залізними, сталевими і залізобетонними конструкціями.
Серед його історико-архітектурних праць виділяється стаття (видана окремою брошурою та проілюстрована власними рисунками) «Мандрівка до Сокальського повіту» («Wycieczka w powiat Sokalski», 1892). В ній крім реставраційних проблем Захаревич чимало уваги присвятив питанням композиції, стилістики, авторства й датування мистецьких пам’яток.
У 1881 у статті «Про національне мистецтво» («O sztuce narodowej») обґрунтував засади нових національних стилів у Галичині. У виданих польською мовою книгах «Археологічні знахідки у Залукві над Дністром» («Wykopaliska w Załukwi nad Dniestrem», 1882), «Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос» («Wycieczka do Załukwi, Halicza i na Kryłos», 1882) на основі археологічних розкопок дослідив пам’ятки давньої української архітектури Галицько-Волинського князівства. У 1885 в доповіді на Археологічному з’їзді у м. Львові підкреслив значення вивчення архітектури українських церков. Красу народної української архітектури розкрив в альбомах «Пам’ятки мистецтва в Польщі» («Zabytki sztuki w Polsce», 1885, 1887), що містили обмірні креслення церков 15–16 ст. у містах Дрогобичі, Роздолі та ін., виконані студентами під його керівництвом.
Педагогічна і громадська діяльність
Педагогічна діяльність Захаревича мала велике значення для формування окремої львівської архітектурної школи. Був активним членом Політехнічного товариства, виступав ініціатором заснування у м. Львові Художньо-промислового музею, розвитку керамічного та інших промислів. Був депутатом міської ради та віденського парламенту (обраний 1884), членом багатьох громадських комітетів і товариств.
Визнання
У 1877 отримав орден Залізної Корони і аристократичний титул «З Львівгроду».
Пам’ять про Захаревича була гідно вшанована у м. Львові від початку 20 ст. У 1902 на Ювілейній виставці львівського Політехнічного товариства відбулась перша посмертна експозиція його творів. У 1910 на Архітектурній виставці у м. Львові відбулась більш повна посмертна персональна виставка Захаревича, де були показані всі його проєкти та рисунки, велика кількість фото реалізованих будівель, їх інтер’єрів і деталей оформлення. У вестибюлі Політехніки тоді ж було встановлено пам’ятник авторства скульптора Ю. Белтовського. 1901–1946 іменем Юліана Захаревича називалась розташована поруч з Політехнікою вулиця (тепер Архітекторська). 1992 на його честь було названо вулицю у м. Львові.
1998 у Львівській політехніці відбулась міжнародна наукова конференція, присвячена його творчості. 2002 на пожертви політехніків реставровано надгробок архітектора на Личаківському цвинтарі. У листопаді 2009 у головному корпусі Львівської політехніки відкрито галерею портретів ректорів, в якій гідне місце зайняв портрет першого ректора — Ю. Захаревича (живописець В. Штець).
Додатково
Похорон Захаревича 29.12.1898 був одним з найбільш урочистих в історії Львова. Траурна процесія займала простір від його вілли «Юлієтка» до пл. Марійської (Міцкевича).
Література
- Сприса Т. В. Реставраційні проекти у професійній діяльності Юліана Захарієвича. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2000. № 410: Архітектура. С. 146–151.
- Черкес Б. С., Жук О. К. Юліан Захарєвич — основоположник львівської архітектурної школи. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2007. № 585: Архітектура. С. 163–167.
- Бірюльов Ю. Захаревич Юліан Октавіан // Енциклопедія Львова. Т. 2. Львів: «Літопис», 2008. С. 415–420.
- Жук О. К. Мистецтво дизайну у творчості Юліана Захарієвича. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2008. № 632: Архітектура. С. 216–218.
- Бірюльов Ю. Захаревичі: Творці столичного Львова. Львів: «Центр Європи», 2010. 336 с.
Автор ВУЕ
Ю. О. Бірюльов
Покликання на цю статтю: Захаревич, Юліан Октавіан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Захаревич, Юліан Октавіан (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.11.2024
