Захаревич, Альфред Владислав

Захаревич Альфред. Портрет. Фото 1908 р.

Захаре́вич, А́льфред Влади́слав (пол. Zachariewicz, Alfred Wladyslaw Krystian Robert; 26.08.1871, м. Львів, тепер Україна —11. 07. 1937, м. Варшава. Польща) — архітектор.

Син архітектора Ю. О. Захаревича.

Захаревич, Альфред Владислав (Zachariewicz, Alfred Wladyslaw Krystian Robert)
Народження	26.08.1871
Місце народження	Львів, Львівська область
Смерть	11.07.1937
Місце смерті	Варшава, Польща
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	Архітектура

Життєпис

Навчався у м. Львові в гімназії ім. Франца-Йосифа І, Вищій реальній школі (1887–1890) і Вищій технічній школі (тепер Національний університет «Львівська політехніка; 1890–1895), Віденському технічному університеті (1895–1896). 1897–1900 — асистент кафедри будівництва Львівської політехніки. 1897–1901 працював у Львові у будівельній фірмі і проєктному бюро І. Левинського.

У 1902, не залишаючи зв’язків з фірмою Левинського, відкрив (у спілці з Ю. Сосновським і за участі інженера М.-М. Фінкельштейна) власне архітектурне бюро (в якому виконував більшість проєктів) і будівельне підприємство. У 1903, після здачі другого державного іспиту, отримав концесію на будівництво у м. Львові. Заснована ним у 1903 найбільша у Галичині фабрика залізобетонних виробів розгорнула активну діяльність, особливо в промисловому будівництві.

У 1915–1918 перебував у Росії і повернувся до Львова у кінці 1918. Після Першої світової війни створив нову будівельну спілку з архітектором Є. Червінським (1887–1930; тепер Україна). У 1934 переїхав зі Львова до Варшави.

1908–1914 виконував обов’язки почесного консула Данії у Львові. Помер у Варшаві і похований там на євангелістсько-ауґсбурзькому цвинтарі.

Творчість

Ще під час навчання виконав проєкти вілли на вул. Крижовій, 23 (тепер вул. Генерала Чупринки; 1892–1893, не збережено), вхідної брами з боку вул. Пуласького (тепер вул. Паркова, не збережено) і гуцульської церкви на Загальній крайовій виставці у Львові 1894. У 1897 отримав першу премію за конкурсний проєкт нової львівської ратуші у стилі необароко (не реалізовано). Був автором споруджених фірмою І. Левинського перших львівських будівель у стилі сецесії (модерн): вілли Яна Дашека на вул. Л. Набеляка, 41 (тепер вул. І. Котляревського) (1897–1898), чиншових кам’яниць на вул. Сикстуській, 9 (тепер вул. П. Дорошенка) і вул. К. Танської, 3 (тепер вул. С. Руданського) (обидві 1899–1900). Зведений для власників готелю «Жорж» Маврикія та Марії Гофманів будинок № 3 на вул. К. Танської (Руданського) з асиметрично вирішеним ступінчастим аттиком, ліпниною й секційним плануванням внутрішніх приміщень став одним із перших прикладів сецесійної прибуткової кам’яниці. У той же час Захаревич проєктує і будує разом з І. Левинським пасаж Г. Міколяша між вул. Коперника і Г. Сенкевича (тепер вул. М. Вороного) (1899–1900), житловий будинок на вул. Ю. Дверницького, 12 (тепер вул. І. Свєнціцького, 1901). У 1901–1903 брав участь у спорудженні нового головного залізничного вокзалу, для якого запроєктував оформлення інтер’єрів у сецесійному стилі — вестибюлю, зал очікування пасажирів І і ІІ класів, перону, а також конструктивне вирішення із залізобетону склепіння головного куполу, понад 20 пішохідних тунелів і окремих кіосків. Отримав за це в 1904 титул «цісарсько-королівського радника будівництва».

1903–1914, застосовуючи нові залізобетонні конструкції системи Ф. Геннебіка, фірма А. Захаревича і Ю. Сосновського спорудила понад 200 мостів і віадуків по всій Галичині, львівські будинки власної фабрики на вул. На Блонє (Оболоння), 3 (тепер вул. Залізнична, 1904), пекарні «Меркурій» на Богданівці (1908–1909, тепер хлібозавод № 1), фабрики консерв Яна Рукера на вул. Жовківській (тепер вул. Б. Хмельницького), 221–225 (1911) і фабрики взуття «Ґафота» на вул. Жовківській, 136 (тепер вул. Б. Хмельницького, 188) (1913), виразну за пластичними формами водогінну вежу Кульпарківської лікарні (1905–1906). Як у промисловому, так і в житловому й громадському будівництві 1902–1908 Захаревич застосовував стиль орнаментальної сецесії, обшиваючи внутрішній залізобетонний каркас мурами з глазурованої цегли, декоруючи фасади майолікою, ліпниною, художнім металом рослиноподібних обрисів: чиншові кам’яниці на вул. Ю. Захаревича, 3–5–7 (тепер вул. Архітекторська, 1905–1908), вул. Яблоновських, 18–20–22 (тепер вул. Ш. Руставелі, 1905–1907), вул. Т. Романовича, 1 (тепер вул. П. Саксаганського), вул. Театинській, 7 (тепер вул. М. Кривоноса), вул. Т. Ленартовича, 15 (тепер вул. І. Нечуя-Левицького) (всі — 1906–1907), вільні за плануванням вілли на вул. Собещизна, 10 (тепер вул. Барвінських) (1904), вул. Стшала (Стріла), 2–4 (вул. Метрологічна, 1904–1905), вул. Л. Набеляка, 47 (вул. І. Котляревського, 1904–1906). Вілла на вул. Метрологічній, 2 була збудована для Людвіка Вежбицького з виразною стилізацією карпатського (гуцульського і закопанського) зодчества у дерев’яних деталях (нині не збережених). Дім, який Захаревич поставив у 1907 для Марії Щепанської на вул. Романовича, 1 відзначається цікаво закомпонованими балконами, металевими кронштейнами сильно розвинених карнизів і піддашків, а також під’їздом, прикрашеним сецесійними кахлями. Віллу по вул. Набеляка (Котляревського), 47, що має вигляд мальовничого палацику з вежею, архітектор збудував на асиметричному плані для Карла Дзєлінського. У цей час Захаревич також вів характерні для сецесії пошуки нових національних стилів на основі стилізації народного мистецтва: виконав проєкт української церкви на конкурс, оголошений митрополитом А. Шептицьким (1902), конкурсний проєкт будинку кредитного товариства «Дністер» (1903–1904, не реалізований), збудував польський Академічний дім (студентський гуртожиток) у закопанському стилі на розі вул. Сенаторської, 1 (тепер вул. Я. Стецька) і вул. В. Лозинського, 7 (тепер вул. І. Білозіра, 1906–1907), єврейський Академічний дім на вул. Я. Строха, 28 (тепер вул. митрополита Ангеловича) (1908–1909); у дусі сецесійної стилізації середньовічних взірців — будинок Бромільських, пізніше Українського товариства допомоги інвалідам на вул. Крижовій (А. Потоцького), 48 (тепер вул. Генерала Чупринки, 1905).

Після 1908 Захаревич перейшов до раціональної сецесії, а після 1910 також до модернізації історичних стилів та неокласицизму, поступово відмовляючись від вигадливих оздоб, більше приділяючи увагу пластиці геометричних архітектурних форм та внутрішній конструкції. Скульптурні оздоби гармонійно узгоджував з тектонікою фасадів (співробітничав у 1908–1914 переважно із скульптором З. Курчинським). Сучасники виділяли його роботи як взірець взаємодії просторових мистецтв, «визначальної особливості нової львівської архітектури — співпраці архітектора, живописця і скульптора». У стилі раціональної сецесії (часом з елементами модернізованого класицизму та раннього функціоналізму) збудував споруди громадського призначення: Торгово-промислову палату (тепер Львівська обласна прокуратура) на вул. Академічній, 17/19 (тепер просп. Шевченка, 1907–1910), банк «Львівський» (тепер ощадбанк та житловий будинок) на вул. Валовій, 9 (1909–1911), Страхове товариство Трієста (тепер факультет управління фінансами та бізнесу Львівського національного університету) на вул. Коперника, 3 (1908–1909), театр на вул. Оссолінських, 10 (тепер вул. В. Стефаника, 1911), гімназію З. Стшалковської (тепер СШ № 6) на вул. Зеленій, 22 (1911–1913), будинок Галицького купецького банку на вул. Галицькій, 19 (1913–1916). Торгово-промислова палата стала однією з кращих тогочасних львівських споруд. Завершений у 1908 її фасад вирішено у своєрідній іронічній грі неокласичних та сецесійних форм. Крізь портал з вітражем над входом відвідувач потрапляє до холу й сходової клітки, оформлення яких демонструє досягнення мистецтва модерну і становить психологічно розрахований процес сприйняття синтетичних образів. Органічними елементами цього ансамблю є вітраж та світильники, зроблені за ескізами А. Захаревича, мозаїчні вставки на балюстраді зі зображеннями стилізованих квітів авторства К. Фрича. Простір сходової клітки природно переходить в приміщення другого поверху, головне з яких — зал засідань — є ідейним осереддям всього ансамблю. В композиції цього інтер’єру з розписами Ф. Виґживальського і скульптурами З. Курчинського А. Захаревич дав сецесійну парафразу актового залу Політехніки, твору свого батька.

Крім монументальних громадських та фінансових споруд у 1908–1910 А. Захаревич створив декілька новаторськи вирішених прибуткових кам’яниць та особняків.

Найкращим його досягненням у пошуках нового типу житлово-офісної споруди став будинок Теодора Балабана, розташований на розі вулиць Галицької, 21 та Валової, 7. Разом із суміжним домом давнього Львівського банку вони складають ансамбль у стилі раціонального модерну, активно формують простір Галицької площі ї є важливим містобудівельним вузлом. Будинок з квартирами високого, на той час, комфорту, а також зі страховою фірмою та крамницями Т. Балабана, з високою наріжною вежею й хвилястими аттиками, був закінчений у 1909–1910. Він є вдалим прикладом взаємодії архітектури та образотворчого мистецтва — автором барельєфів на фасадах та композицій «Танець» у під’їзді був З. Курчинський. Засоби сполучення скульптури з будівлею були ретельно продумані. В інтер’єрі будинку заслуговує на увагу сходова клітка на залізобетонному фундаменті, з прогоном у формі трапеції. Разом із З. Курчинським Захаревич також створив у 1910 житловий будинок Озіаша Вассера на вул. Костюшка, 6, на фасаді якого класичні ордерні елементи поєднуються із сецесійними скульптурами та орнаментикою балконних парапетів.

Захаревич Альфред. Будинки на вул. Руставелі, 18–20–22. 1905–1907
Захаревич Альфред. Вілла на вул. Метрологічній, 2. 1904–1905
Захаревич Альфред. Будинок на вул. Саксаганського, 1. 1906–1907
Захаревич Альфред. Будинок Торгово-промислової палати (тепер Обласна прокуратура). Фасад. 1907–1910
Захаревич Альфред. Інтер’єр Торгово-промислової палати: головна зала засідань. 1908–1910
Захаревич Альфред. Будинки на вул. Валовій, 7, 9. 1908–1911
Захаревич Альфред. Будинок Кредитного товариства землевласників (тепер Обласне відділення Національного банку України). 1912–1914
Захаревич Альфред. Будинок Кредитного товариства землевласників: операційна зала. 1913
Захаревич Альфред. Вілла на вул. Горбачевського, 19. 1929–1930

Після 1910 Захаревичем були збудовані житлові (прибуткові) кам’яниці на вул. Мурарській, 6/8 (тепер вул. С. Єфремова, 1911), власні будинки на вул. А. Потоцького, 63–65 (тепер вул. генерала Чупринки, 1911–1913), вілла Тадеуша Жебровського на вул. Застінок, 11а (тепер вул. Кубанська, 1910–1911). У будинках Акціонерного кооперативного банку на пл. Ф. Смольки (тепер пл. Генерала Григоренка), 3 (1909–1911, тепер Обласне управління МВС) і Кредитного товариства землевласників на вул. Коперника, 2/4 (1912–1914, тепер Обласне відділення Національного банку України) Захаревич застосував стилістику неокласицизму, а у спорудах Ґрюнвальдської бурси (нині професійне училище) на вул. Королівській, 33 (тепер вул. Й. Сліпого, 1910), ХІ-ї гімназії (нині СШ № 17) на вул. Шимоновичів, 1/3 (тепер вул. А. Мельника, 1913–1914) і у житловому будинку на вул. Т. Романовича, 9 (тепер вул. П. Саксаганського, 1911) — модерністичну ретроспективну інтерпретацію мотивів галицького ренесансу. Особливо видатною спорудою став будинок Кредитного товариства землевласників. Головний та бічний фасади, розчленовані іонійськими пілястрами, архітектор вирішив у гротескно громіздких формах, прикрашаючи їх у верхніх частинах скульптурами З. Курчинського. Сходи з поручнями балюстради у вигляді зміїних голів ведуть у найцікавіше приміщення будинку — головний операційний зал, що нагадує зал Поштової ощадкаси Отто Ваґнера у Відні (1908). Операційний зал має викладену зі скляних плит підлогу й велике засклене склепіння, змонтоване на металевій конструкції.

Після Першої світової війни А. Захаревич продовжував будувати у Львові (часом у співавторстві з Є. Червінським), зокрема, в стилях неокласицизму і арт-деко: реконструкція Головної пошти на вул. Ю. Словацького, 1/3 (1922), вілла на вул. Рацлавицькій, 17 (тепер вул. У. Самчука, 1922), павільйон нафтової промисловості на Східних Торгах (1923), будинок адміністрації ходорівського цукрового комбінату на вул. Б. Зіморовича, 19 (тепер вул. Д. Дудаєва, 1924), Другий Дім політехніків (студентський гуртожиток) на вул. Абрагамовичів, 14 (тепер вул. Т. Бой-Желенського, 1921–1927). У співавторстві із зятем Захаревича, архітектором Карлом-Ольґердом Юрашем були збудовані вілла К.-О. Юраша і доньки А. Захаревича Ольги на вул. Іссаковича, 19 (тепер вул. Горбачевського, 1929–1930) і залізобетонний корпус морозильних камер міської скотобійні (1928–1929). Однак 1920–1930–і стали значно менш активним періодом його творчості у порівнянні з довоєнним часом.

Крім будинків та інженерних споруд А. Захаревич також (особливо на початку 20 ст.) проєктував вітражі, меблі, ужиткові предмети, займався прикладною графікою.

Література

Бірюльов Ю. Захаревичі: Творці столичного Львова. Львів: «Центр Європи», 2010. 336 с.
Бірюльов Ю. Захаревич Альфред-Владислав. Енциклопедія Сучасної України. Т. 10. Київ, 2010. С. 365–366.
Żuk I. Julian Zachariewicz 1837–1898, Alfred Zachariewicz 1871–1937: Wystawa twórczości. Katalog. Warszawa, 1996.

Автор ВУЕ

Ю. О. Бірюльов

Покликання на цю статтю: Захаревич, Альфред Владислав // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Захаревич, Альфред Владислав (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.11.2024