FREEARTICLES

Давня архітектура Центральної Азії

Informaciya-pro-storinku.png
Стаття не входить до енциклопедії.

Загальні відомості

Центральна Азія — це історичний Туркестан, тобто землі на схід від Каспійського моря, що з півдня межували з Персією (Іраном), Афганістаном, Індією і Китаєм. Це — єдиний в історико-культурному відношенні регіон, у 1920-х довільно поділений большевиками на республіки СРСР. Він включає території сучасних держав: Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й частково — південь Казахстану.

Архітектура цього регіону є однією з найстародавніших на континенті. Для формування її визначальними були, по-перше, належність до теренів із дуже сильними традиціями персидської архітектур, а по друге — належність від 705 до ісламського світу. Іслам — пізня релігія, найпізніша з великих світових релігій, що сформувалася на початку 7 ст. і наприкінці 7 — на початку 8 ст. була принесена арабськими завойовниками у Центральну Азію. Тут іслам увібрав здобутки у галузі архітектури різноманітних давніших культур, зокрема Персії та східних елліністичних монархій.

Ісламська архітектура має 3 джерела своїх форм:

  1. Ападана — колонна зала, що виникла і сформувалася у Персії в 3 ст. до н. е.
  2. Центричні купольні споруди — спадщина античного Риму, Візантії, Сирії 2–6 ст.
  3. Айван — винахід пізньоперсидської архітектури 2–5 ст.

На ранніх етапах розвитку регіону все, у т. ч. й архітектуру, визначали взаємини кочівників степів і пустель із землеробами, котрі жили в оазисах: у них були періоди мирних обмінів і періоди воєн. Тому оазиси відділяли укріпленнями від Степу. Матеріалом для будівництва були: на ранніх етапах — цегла-сирець (саман), згодом — обпалена цегла дуже високої якості.

Періодизація архітектури Центральної Азії є суто хронологічною, без виразних стильових визначень:

  1. 6–8 ст.
  2. 9–10 ст.
  3. 11–12 ст.
  4. 13–14 ст.
  5. кінець 14–15 ст.
  6. 16–17 ст.
  7. 18–19 ст.

Історичний огляд

6–8 ст. Для цього часу характерні сільські родові замки — аул-тепе (село-фортеця у перекладі): усе село мешкало в одній великій уфортифікованій споруді. Вона була квадратною або прямокутною у плані, мала симетричне розпланування з внутрішніми коридорами й приміщеннями.

Міста були тридільними і включали: диз+шахристан+рабад (тобто цитадель, власне місто і передмістя). Найдавніше місто — Пенджикент у Таджикистані, який існував протягом 6–8 ст. Доісламські храми збережено у вигляді археологічних залишків. Це храми вогнепоклонників та місцевих синкретичних культів, звичайно у вигляді айванів. Досліджено групу храмів у центрі Пенджикента: кожен із них — це айван у вигляді квадратного в плані чотиристовпного залу, що відкривався на схід, де перед фасадом був колонний портик. Своєрідністю відзначалися буддистські храмові комплекси, що включали вхідну групу з айваном, внутрішній двір і купольний храм, прикладом чого є храм у Ак-Бешимі 6–8 ст. Зороастрійські поховальні склепи — науси зі склепінчастими камерами мурували із саману. Поширеними були сільські феодальні замки (кьошки), розраховані на одну сім'ю. Зразком є замок Якке-Парсан 6–7 ст. у Хорезмі. Від 6 ст. з'явилися купольні конструкції та дерев'яний архітектурний ордер з підбалками. У цьому вбачається вплив персидської архітектури. Широко застосовували архітектурний орнамент у вигляді різьблення й розпису.

9–10 ст. Головне явище епохи — виникнення Саманідської держави зі столицею у м. Бухарі. Через державу Саманідів проходили караванні шляхи, тож була дуже розвинена міжнародна торгівля, контроль за якою забезпечував збагачення. Іншими важливими містами були Самарканд і Мерв. Стародавній Самарканд (тепер це — городище Афрасіаб) мав цитадель на березі річки і 4 смуги оборонних стін. Архітектурні матеріали й конструкції — це пересічно саман із поступовим переходом до будівництва з випаленої цегли. На цю добу припадає початок широкого застосування ганчу (алебастру), що мав багато переваг:

  • як в'яжучий будівельний розчин для мурування з випаленої цегли він дозволяв зводити куполи без дерев'яних кружал;
  • завдяки своїй пластичності добре витримував сейсмічні удари без руйнування конструкцій;
  • дозволяв виконувати різноманітний декор, оскільки легко піддавався обробці (різьблення по ганчу — один з найпоширеніших у Центральній Азії видів декору).

Феодальні замки на кшталт Харам-кьошка у Мерві продовжують будувати і в 9 ст. Проте, при збереженні традиційного розпланувального типу поступово нівелюють оборонні функції, про що свідчить палац Кирк-киз 9 ст. у Термезі з численними вікнами на зовнішніх фасадах. Він має квадратний план, симетричний щодо двох взаємно перпендикулярних осей, з чотирма круглими наріжними вежами; основою розпланувальної композиції є два центральні взаємно перпендикулярні коридори, що ведуть у внутрішній двір.

Ранні мечеті — айваного типу, на дерев'яних стовпах (це вплив спадщини персидської зороастрійської архітектури). Прикметне явище тієї доби — поява мурованих мечетей, що походять від 9-дільних хрещатих купольних храмів персидських вогнепоклонників. Прикладом є мечеть Деггарон початку 11 ст. у с. Хазара Бухарської області.

Розвиток архітектурного типу мавзолеїв у Центральній Азії розпочався під впливом арабських зразків — мавзолеїв, які у 9 ст. почали зводити для себе халіфи. Найвизначніша пам'ятка цього типу — мавзолей Саманідів у Бухарі зламу 9–10 ст. — мурований із жовтої випаленої цегли, викладений орнаментальним муруванням на ганчевому розчині. Квадратного плану, з периметральною галереєю у верхньому ярусі, увінчаний куполом. Це шедевр світової архітектури, включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На зламі 10–11 ст. місцеві зодчі почали застосовувати нову архітектурну концепцію, яка згодом стане панівною в архітектурі регіону. Це — портально-купольна композиція, в якій увінчаний куполом центральний об'єм втрачає центричність унаслідок перетворення головного фасаду на велетенський портал, що називається пештак.

11–12 ст. Для будівельної технології регіону у той час характерний перехід на більшу цеглу формату 24–28×24–28×5 см., з огляду на високу сейсмічність місцевості. Поява стрілчастої форми арок пояснюється тією ж причиною. Значного розвитку й ускладнення набули архітектурні конструкції (склепіння «балхі», аркові пандативи, тромпи, куполи).

Найпоширеніші типи будівель — замки (Кават-кала в Хорезмі), палаци з внутрішніми дворами (у Мерві й Термезі) відображають прагнення до регулярних розпланувальних композицій. У цей час завершено формування класичного типу караван-сарая — регулярного, квадратного або прямокутного в плані, з наріжними баштами і пештаками на осях, із внутрішнім двором і приміщеннями для купців по периметру. Приклади — караван-сараї у Мервському оазисі: Дая-хатин 11 ст., Рабат-і-Малик 11 ст. Останній є одним із найбільших за розмірами і має гофровані зовнішні мури, як у замках. На цей час припадає формування архітектурного типу сардоби — критого водосховища (кругла купольна сардоба в Рабат-і-Малик). Будують мавзолеї квадратного плану, перекриті куполами. З'являються подвійні куполи та конусоподібні вінчання [мавзолеї Фахр-ад-дин-Разі 12 ст., султана Текеша (засновника держави Хорезмшахів) початку 13 ст. — обидва в Ургенчі]. Ці мавзолеї споріднені зі схожими купольними мавзолеями Азербайджану. Більше будують купольних мечетей (Талхатан-баба в Туркменістані).

Характерними для ісламської архітектури є високі вежі культового призначення — мінарети, що надають східним містам своєрідних силуетів. У Центральній Азії вони були циліндричними, звужувалися догори й мали там легкий круговий балкон-ліхтар для муедзина, нерідко — дерев'яний. Усередині вежі були кручені сходи нагору. Найстародавніший, що зберігся без ремонту протягом 800 років, — мінарет Калян у Бухарі 1127, заввишки 45 м із орнаментальним цегляним муруванням на фасаді.

13–14 ст. Монголо-татарська навала 1220–1221, під час якої було зруйновано міста Бухару, Самарканд, Термез, Мерв, Ургенч, призвела до занепаду економіки й архітектури. У 14 ст. архітектура відродилася й відбулося становлення поліхромного стилю на основі полив'яної рельєфної поліхромної кераміки, якою обличковували споруди ззовні. Від тієї доби збережено мало пам'яток (переважно це мавзолеї).

Найважливішим за значенням було місто Ургенч — столиця держави Хорезм, яка пізніше була повністю знищена п'ятим походом Тимура (тепер — м. Куня-Ургенч). Збережено мінарет соборної мечеті в Куня-Ургенчі 14 ст. заввишки 62 м з дерев'яним двоярусним круговим балконом угорі (саму мечеть не збережено). Мавзолей Наджмеддін-Кубра в Куня-Ургенчі, 1330-х — це симетрична чотирикупольна композиція, в декорі якої застосовано поліхромну розписну майоліку. Визначної пам'яткою тієї епохи є мавзолей Тюрабек-ханим в Куня-Ургенчі 14 ст. із монументальним пештаком, центральним шестигранним купольним приміщенням ротондального характеру, глибокими нішами на фасадах і в інтер'єрах, що надають майже барокової розчленованості архітектурній формі, з широким застосуванням мозаїки в декорі.

Пам'ятки тогочасного Самарканда представлено ансамблем купольних мавзолеїв Шахі-Зінда 14 ст.: споруди зведено з обох боків уздовж вулиці. Характерним для них є застосування ребристих гофрованих куполів, а в декорі — поліхромної майоліки.

Кінець 14 — 15 ст. Це епоха держави еміра Тимура і його наступників. Тимур знищив Золоту Орду та державу Хорезм, здійснював численні завойовницькі походи, які давали йому ресурси для великого будівництва. Це зумовило розквіт архітектури й містобудування, у т. ч. значний розвиток м. Самарканда — столиці Тимура і його нащадків. Короткочасний розквіт спіткав і м. Шахрісябз — малу батьківщину Тимура. Там він 1380 збудував палац Ак-Сарай (збережено в руїнах), на порталі якого був хвалькуватий напис: «Якщо сумніваєшся в нашій силі і владі — поглянь на наші споруди». Там само наприкінці 14 ст. Тимур збудував ансамбль Дорусіадат, де поховано його сина Джехангіра і де було підготовлено гробницю для самого правителя. Мавзолей-мечеть Ходжа Ахмеда Ясеві, збудований Тимуром 1389–1399 для кочових узбеків у м. Туркестані — це строго симетрична багатокупольна композиція, центром якої є велика купольна зала — казанлик.

Ансамбль площі Регістан у Самарканді розпланувально сформовано у 1420-х, проте забудова його тривала до 17–18 ст. Серед інших визначних споруд Самарканда варто зазначити: обсерваторію Улугбека з секстантом, перша половина 15 ст. (збережено тільки нижню частину); мавзолей Ширін 1385 з подвійним куполом; серед мечетей і мавзолеїв — соборну мечеть Самарканда Бібі-ханим 1404. Її збудовано після походу Тимура в Індію, за рахунок великої воєнної здобичі; в основі композиції — прямокутний двір 83×62 м із вхідним порталом, великою купольною залою та купольними галереями по периметру. Мавзолей Тимура Гур-Емір 1404 — регулярна композиція з двома внутрішніми дворами, галереями по периметру їх, порталами й мінаретами. Сам восьмигранний іззовні й хрещатий усередині мавзолей, який первісно призначався для внука Тимура, але в якому поховано самого правителя, увінчано високим ребристим стрілчастим куполом. Усі фасади мають яскраву поліхромну майолікову декорацію. Цю традицію продовжив купольний мавзолей Ішратхана у Самарканді 1464, який має ускладнені розпланування і систему перекриттів окремих приміщень.

На цю епоху припадає формування центральноазійського типу медресе з великим прямокутним двором, по периметру якого у два яруси розташовані худжри (келії), а на осях — склепінчасті айвани; вхід акцентує пештак, а зовнішні кути — мінарети. Характерними прикладами цього типу є 3 медресе Улугбека у різних містах— Бухарі (1418), Самарканді (1420), Гіждувані (1437).

Загалом, протягом 15 ст. у Центральній Азії сформувався монументальний архітектурний стиль, для якого характерні грандіозні масштаби, перетворення вхідного порталу — пештака на величний склепінчастий айван, високі підбанники з витягнутими угору куполами.

16–17 ст. Ця епоха ознаменована появою на історичній арені нового тюркського народу — кочових узбеків. На той час у регіоні існувала єдина держава зі столицею в Бухарі. Місто мало муровані укріплення з брамами, а центр був ансамблем щільно розташованих великих багаточарункових споруд — мечетей, медресе, токів (крита торговельна багатокупольна споруда на перехресті вулиць), тимів (критий ринок, пасаж), караван-сараїв, лазень-хамам тощо. Головним у Бухарі є архітектурний ансамбль Лябі-хауз 16–17 ст. (хауз — відкрите водосховище, басейн; назва ансамблю перекладається як «навколо басейну»). До його складу, крім хауза, також входять медресе Кукельдаш (1568–1569; найбільше медресе у Центральній Азії на 130 худжр), медресе Диван-Бегі та ханака (монастир містиків-суфіїв) Диван-Бегі. Регулярна розпланувальна композиція довкола прямокутного курдонера вказує на вплив аналогічної розпланувальної композиції площі Регістан у Самарканді.

Медресе Мірі-араб на 111 худжр у Бухарі 1535–1536 — одне з найкращих медресе Центральної Азії. Аналогічними є типологічно схожі пізніші медресе регіону, зокрема медресе Абдулазіс-хана у Бухарі 1651–1652.

Ансамбль площі Регістан у Самарканді 1417–1660, остаточно завершений аж у 18 ст. — головний у центрі міста. Він включає медресе Улугбека, медресе Шир-Дор та медресе Тілля-Карі з міською мечеттю, а також Чарсу 18 ст. (купольна споруда для зберігання води). Ансамблю властивий надзвичайно високий ступінь художньої єдності з орієнтацією на композицію найдавнішої споруди — медресе Улугбека. Головний композиційний засіб об'єднання ансамблю — симетричність споруд, монументальні айвани-пештаки на головних осях, куполи й наріжні мінарети, дрібночарункове членування фасадів. Висоту будівель гармонійно пов'язано з габаритами площі. Усі частини ансамблю узгоджені за масами й пропорціями. Незважаючи на різночасовість зведення окремих споруд, ансамбль Регістану відзначається винятковою цілісністю.

18–19 ст. Цей час характеризується відмиранням караванних шляхів, занепадом економіки регіону та як наслідок — його архітектури. У 1840-х ці терени намагалася захопити Персія (Іран). Під кінець доби, у середині 19 ст. регіон під назвою Туркестан анексувала Російська імперія. Після цього у зодчестві спостерігається стагнація з використанням раніше сформованих типів споруд, без створення принципово нових типів, розпланувально-просторових композицій, архітектурних конструкцій.

Головне місто цієї доби — Хіва, центр ханства. Центральна частина міста забудована великими комплексами мечетей, медресе, караван-сараїв і ринків. Соборна мечеть у Хіві колонного типу 18 ст. — прямокутна в плані, з одним високим мінаретом і дерев’яними колонами у молитовній залі, яка нагадує прадавню персидську ападану. Палац Алла-Кулі-хана Таш-хаулі у Хіві 1830-1838 — композиція, побудована на мотивах айвана, довкола трьох внутрішніх дворів. Усі будівлі двоповерхові. У декорі характерне поєднання дерев’яного різьблення колон і балок із поліхромною майолікою. Багатокупольний ринок Алла-Кулі-хана в Хіві 1835 та Медресе Мухамед-Амін-хана 1851–1852 там само — цілком традиційної композиції.

Найвизначніші досягнення архітектури Центральної Азії

Найвизначнішими досягненнями давньої архітектури регіону є пам’ятки, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі однієї споруди і семи визначних місць, розташованих у трьох країнах:

  1. Ходжа Ахмеда Ясаві мавзолей (англ. Mausoleum of Khoja Ahmed Yasawi) — архітектурна пам’ятка 14–15 ст. у м. Туркестані (Казахстан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2003.
  2. Мерв стародавній, державний історико-культурний парк (англ. State Historical and Cultural Park «Ancient Merv») — архітектурно-археологічні пам’ятки стародавнього міста (Туркменістан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1999.
  3. Куня-Ургенч (англ. Kunya-Urgench) — архітектурно-археологічні пам’ятки 11–16 ст. стародавнього міста, столиці Хорезма (Туркменістан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2005.
  4. Ніси, парфянські фортеці (англ. Parthian Fortresses of Nisa) — археологічний комплекс пам’яток античного міста-фортеці Парфянської імперії (Туркменістан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2007.
  5. Ічан-Кала (англ. Itchan Kala) — архітектурне середовище інкастельованого історичного центру м. Хіва (Узбекистан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1990.
  6. Бухари історичний центр (англ. Historic Centre of Bukhara) — архітектурне середовище інкастельованого історичного центру середньовічного міста (Узбекистан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1993 та 2016.
  7. Шахрисабза історичний центр (англ. Historic Centre of Shakhrisyabz) — архітектурне середовище і пам’ятки середньовічного міста 14–15 ст. (Узбекистан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2000.
  8. Самарканд — перехрестя культур (англ. Samarkand — Crossroad of Cultures) — історико-архітектурний комплекс 14–17 ст. (Узбекистан); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2001.

Галерея

Джерело усіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 79–88.

  • Центральна Азія. План храмів у центрі Пенджикента

  • Центральна Азія. Буддійський храм в Ак-Бешимі

  • Центральна Азія. Замок Якке-Парсан у Стародавньому Хорезмі

  • Центральна Азія. Мавзолей Саманідів у Бухарі

  • Центральна Азія. Аксонометричний розріз мавзолею Текеша в Куня-Ургенчі

  • Центральна Азія. Мавзолей Тимура Гур-Емір у Самарканді. Джерело ілюстрації: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/d/d1/Gur_Emir_2006-2.png

  • Центральна Азія. План мавзолея Ішратхана у Самарканді

  • Центральна Азія. Гофрований (складчастий) купол медресе Шир-Дор у Самарканді

  • Центральна Азія. Бухара. Історичний центр міста. Джерело ілюстрації: https://talaba.su/chandrasona/2023/07/buxoro-arki-1024x616.jpg

  • Центральна Азія. План історичного центру Бухари: 1 — мечеть Калян; 2 — медресе Мірі-Араб; 3 — токи Заргарон; 4 — тим Абдулла-хана; 5 — токи Тельпак Фурашон; 6 — лазня Мисгарон; 7 — караван-сарай; 8 — медресе Улугбека; 9 — медресе Абдулазис-хана

  • Центральна Азія. План ансамблю Лябі-хауз у Бухарі: 1 — медресе Кукельдаш; 2 — медресе Диван-Бегі; 3 — ханака Диван-Бегі; 4 — хауз (басейн)

  • Центральна Азія. Розріз і фасад медресе Мірі-араб у Бухарі

  • Центральна Азія. План ансамблю Регістан у Самарканді

  • Центральна Азія. Поперечний і поздовжній розрізи ансамблю Регістан у Самарканді

  • Центральна Азія. Фасади медресе Шир-Дор і Чарсу ансамблю Регістан у Самарканді

  • Центральна Азія. Ансамбль Регістан у Самарканді. Джерело ілюстрації: особиста збірка Вечерського В. В.

  • Центральна Азія. Медресе Улугбека на площі Регістан у Самарканді. Джерело ілюстрації: особиста збірка Вечерського В. В.

  • Центральна Азія. План і розріз соборної мечеті в Хіві

  • Центральна Азія. Інтер’єр соборної мечеті в Хіві. Джерело ілюстрації: https://en.wikipedia.org/wiki/Juma_Mosque_%28Khiva%29#/media/File:Juma_Mosque_20140927_Uzbekistan_0284_Khiva_(15638472913).jpg

Джерела

Література

  1. Ставиский Б. Искусство Средней Азии. Древний период. Москва : Искусство, 1974. 253 с.
  2. Прибыткова А. Архитектурные школы Средней Азии // Архитектурное наследство. Вып. 30. Москва : Стройиздат, 1982. С. 103–119.
  3. Воронина В. Тектоника в зодчестве Средней Азии // Архитектурное наследство. Вып. 30. Москва : Стройиздат, 1982. С. 147–155.
  4. Воронина В. Ислам и архитектура (на примере Средней Азии) // Архитектурное наследство. Вып. 32. Москва : Стройиздат, 1984. С. 157–163.
  5. Бородина И. Типология среднеазиатских мавзолеев XI–XV вв. // Архитектурное наследство. Вып. 33. Москва : Стройиздат, 1985. С. 157–164.
  6. Воронина В. Средняя Азия и Закавказье в архитектуре (опыт сопоставления) // Архитектурное наследство. Вып. 34. Москва : Стройиздат, 1986. С. 75–86.
  7. Смолина Н. Строительный канон и традиции культуры Средней Азии XV–XVII вв. // Архитектурное наследство. Вып. 34. Москва : Стройиздат, 1986. С. 97–104.
  8. Смолина Н. О некоторых особенностях симметрии в зодчестве Средней Азии // Архитектурное наследство. Вып. 34. Москва : Стройиздат, 1986. С. 105–112.
  9. Воронина В. Свет и тени в архитектуре Средней Азии // Архитектурное наследство. Вып. 37. Москва : Стройиздат, 1990. С. 185–198.
  10. Воронина В. Архитектурный орнамент Средней Азии (рисунок и материал) // Архитектурное наследство. Вып. 37. Москва : Стройиздат, 1990. С. 199–208.
  11. Воронина В. Бухарские купола XVI в. // Архитектурное наследство. — Вып. 39. Москва : Architectura, 1992. С. 116–123.
  12. Воронина В. Цвет в архитектуре Средней Азии // Архитектурное наследство. Вып. 39. Москва : Architectura, 1992. С. 124–129.
  13. Ettinghausen R.; Grabar O.; Jenkins-Madina M. Islamic Art and Architecture: 650–1250 (2nd ed.). Yale University Press, 2001. 344 p.
  14. Knobloch E. Monuments of Central Asia : a guide to the archaeology, art and architecture of Turkestan. London : I.B. Tauris, 2001. 246 p.
  15. Chahryar A.; Habib I.; Baipakov K. M. History of civilizations of Central Asia. Volume 5: Development in contrast, from the sixteenth to the mid-nineteenth century. Paris : UNESCO, 2003. P. 482–554.
  16. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 79–88.
  17. McClary R. P. Medieval Monuments of Central Asia: Qarakhanid Architecture of the 11th and 12th Centuries. Edinburgh ; Edinburgh University Press, 2020. 320 p.

Автор

В. В. Вечерський


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.11.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=FREEARTICLES:Давня_архітектура_Центральної_Азії&oldid=427510
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶