FREEARTICLES

Давня архітектура Туреччини

Informaciya-pro-storinku.png
Стаття не входить до енциклопедії.

Загальні відомості

Тепер Туреччина посідає терени півострова Мала Азія, передгір’я Кавказу та маленький клаптик Балкан, прилеглий до Стамбула. Проте у добу найбільшого розширення турецької Османської імперії (або Високої Порти) в 16–17 ст. вона охоплювала, крім зазначених територій, ще й майже увесь Балканський півострів, Крим, Кавказ, Сирію, Палестину, Ірак, Єгипет, Аравійський півострів, Угорщину. З’явившись досить пізно на карті Євразії завдяки кочівникам, котрі не мали своїх архітектурно-будівельних традицій, ця ісламська держава успадкувала й розвинула архітектурні здобутки всіх підкорених країн і народів. В архітектурі Туреччини дуже своєрідно поєднано спадщину великої візантійської (в основі своїй — античної римської) архітектури, впливи зодчества християнської Вірменії, котра славилася своїми майстрами по всьому Середземномор’ю, а також ісламської архітектури Азербайджану й Персії (Ірану). Були запозичені типи будівель і споруд, прийоми будівельної техніки, конструкції, архітектурні форми, декоративні засоби.

Ми не торкатимемось доби античності, коли саме на півострові Мала Азія з’явилися найстародавніші осередки європейської цивілізації. Розглянемо тільки архітектуру середньовіччя й ранньомодерного часу й тільки у межах сучасних, міжнародно визнаних кордонів Туреччини.

Історія країни поділяється на дві великі епохи:

  1. Сельджуцька доба, назва якої походить від найменування турків-сельджуків, котрі створили 1077 Румський султанат в Малій Азії;
  2. Османська доба, назва якої походить від Османа І — першого султана турків-огузів, засновника нової держави й династії, яка правила імперією до її кінця 1918.

Відповідно до цього історія архітектури Туреччини має таку періодизацію:

  1. Сельджуцька доба: 12–13 ст.
  2. Рання Османська доба: 14–15 ст.
  3. Доба розквіту Османської архітектури: 16–17 ст.
  4. Перехідна доба: 18–19 ст.

Історичний огляд

За Сельджуцької доби інтенсивне будівництво на території Малої Азії розгорнулося у 13 ст. Найбільше зводили культових будівель різного призначення — мечетей, медресе, мавзолеїв. Мечеті будували у вигляді великого колонного залу прямокутного плану, з оточеним муром двором перед фасадом. Нерідко це були перебудовані християнські базиліки. Ранні мечеті мали дерев’яні колони і пласкі дахи. Проте від 12 ст. будівничі навчилися поєднувати арками кам’яні стовпи, колони. У центрі колонного залу чи ближче до входу влаштовували світловий ліхтар, а під ним — фонтан. Від 12 ст. у розпланувально-просторовій композиції починають підкреслювати орієнтацію мечетей на Мекку — розширенням двох середніх нав або куполом перед міхрабом (культова ніша, спрямована в бік Мекки). Тогочасні мечеті: Ала-ед-Діна у м. Коньї 1156–1220; Ала-ед-Діна в Нігде 1224; Улу-джамі в Дивриги 1229. Їхні міхраби, портали, тромпи, на які спиралися куполи, прикрашали різьбленням.

Медресе (духовні школи) були прямокутними у плані, двох типів:

  • з відкритим внутрішнім двором (Сирчали-медресе у Конья 1243);
  • із внутрішнім двором, перекритим куполом зі світловим ліхтарем (Каратай-медресе 1252 р. та Індже-мінар 1258 р. у Конья).

Звичайно з трьох боків внутрішнього двору містилися худжри (келії), а з четвертого боку, протилежного вхідному порталу, — мечеть і дарсхана (навчальна аудиторія). Інколи в комплекс медресе включали мавзолей його засновника. При цьому композиція вхідного порталу чи айвану, фланкованого двома мінаретами, як і медресе з чотирма айванами (на поздовжній і поперечній осях), характерні для сходу країни, де були тісні зв'язки з Персією (Іраном). А на вирішення усіх інтер’єрів, а також на композицію мавзолеїв справили вплив Вірменія та Азербайджан (півциркульні арки, хрестові склепіння на тонких стовпах).

Для своїх мавзолеїв сельджуки запозичили розпланувально-просторові композиції баштових мавзолеїв Азербайджану та Вірменії. Вони двоярусні, круглі або багатогранні, на квадратній у плані основі, накриті конічним куполом, який в інтер’єрі має сферичну форму (мавзолей Дьоньор у Кайсері 1276).

На караванних шляхах будували хани (караван-сараї, тобто постоялі двори). Вони були уфортифікованими, одноповерховими, трьох розпланувально-просторових типів:

  • із внутрішнім двором (Евдир-хан на шляху з Анталії в Коркуделі);
  • із внутрішнім двором і критою залою (Султан-хан на шляху з Коньї в Аксарай);
  • повнісю перекриті склепіннями, з куполом у центрі (Сусуз-хан на шляху з Анталії в Бурдур).

У їхньому устроєві важливу композиційну роль відігравали вхідні портали й наріжні башти.

Громадські лазні (хамам) складалися з двох однакових за разплануванням відділень — чоловічого й жіночого, і в кожному було по три обов’язкових приміщення з поступовим підвищенням температури в них.

Загалом в архітектурі сельджуків ще досить явно присутні традиції, запозичені у різних народів. Ось чому однотипні будівлі та споруди нерідко мають зовсім різний вигляд. Проте зодчі поступово уніфікували архітектурні прийоми й створювали власні традиції, на базі яких буде розвиватися архітектура Османської доби.

Рання Османська доба характеризується осмисленням і переопрацюванням спадщини сельджуків і Візантії, а також зародженням турецьких національних особливостей в архітектурі. Найінтенсивніше розвивалися міста, з яких найбільші мали населення до 100 тисяч осіб, і особливо м. Бурса — столиця держави від 1326. Великого значення надавали водопостачанню — для цього споруджували акведуки та водорозбірні фонтани в містах. Будували в основному мечеті, школи (медресе) та громадські будівлі, необхідні для торгівлі: хани, бедестани (криті ринки), араста (торговельні криті вулиці), а також лазні (хамам). Від цього часу в турецькій архітектурі дуже широко застосовують муровані купольні та склепінчасті конструкції.

Під час боротьби з Візантійською імперією активно будували укріплення в районі м. Константинополя (тепер Стамбула): наприкінці 14 ст. на азійському березі Босфора збудовано фортецю Анатолі-хісар, а 1452 навпроти — Румелі-хісар — з кам’яними мурами й баштами різних розмірів і типів (діаметри башт — до 26 м, висота — до 28 м). 1455 збудовано фортецю Єді-Куле на околиці Стамбула.

Після завоювання Константинополя султан Мехмед ІІ збудував 1458 дерев’яний Старий палац, який згорів у пожежі. 1475–1478 той самий султан збудував мурований Новий палац — комплекс павільйонного типу. Від нього збережено тільки двоповерховий Чінілі-Кьошк, названий «фаянсовим павільйоном» за полив’яне керамічне обличкування. Розпланування симетричне, з айванами і хрещатою купольною залою. Двоярусна галерея головного фасаду є пізнішою прибудовою.

На початку 14 ст. випрацювано новий тип мечеті квадратного плану, перекритої великим куполом, зі склепінчастим портиком головного фасаду. Це — прототип усіх мечетей Османської доби. На початку її мечеті зводили як багатостовпного типу, так і багатокупольні. Пізніше перший тип мечеті вийшов з ужитку. Одним із найперших зразків мечеті другого типу є мечеть Орхан-бея у Бурсі 1339, перебудована 1417. Вона симетрична, з чотирма куполами та купольною арковою галереєю на головному фасаді. Ця композиція відтворена і в Зеленій мечеті Бурси 1413–1421. Багатокупольну композицію, що генетично пов’язана з ранніми багатостовпними мечетями, представляє мечеть Улу-джамі в Бурсі 1394–1399, перекрита 20-ма куполами на світлових підбанниках. Мечеть Уч-Шерефелі в Едірне 1437–1447 має велику молитовну залу, центральна частина якої перекрита куполом на світловому підбаннику діаметром 24 м; перед молитовною залою — внутрішній двір з купольною аркадною галереєю по периметру. На кутах — чотириярусні мінарети заввишки 67 м. За цим зразком різніше збудовано мечеть Ескі Фатих у Стамбулі 1463–1471.

Мінарети в османській архітектурі вживали циліндричні або гранчасті, завжди набагато вищі за куполи мечетей.

Перші османські медресе, збудовані у містах Бурсі та Ізнику, повторюють тип сельджуцького одноповерхового медресе з відкритим внутрішнім двором (медресе у Бурсі). У медресе Челебі Мехмеда в Мерзифоні 1414 на осях квадратного в плані двору розташовано купольні айвани, які виступають ризалітами на зовнішніх фасадах. Прикладом комбінованого типу споруди є двоповерхова центрична медресе-мечеть султана Мурада І у Бурсі 1363, в якій на першому поверсі — мечеть, на другому — худжри. На головному фасаді — двоярусна купольна аркадна галерея та мінарет.

Мавзолеї, які турки називали тюрбе, будували у плані як гранчастими (за сельджуцькими традиціями — Зелений мавзолей у Бурсі 1421), так і квадратними (мавзолей султана Мурада ІІ у Бурсі 1451).

Продовжилося будівництво прямокутних у плані ханів (Коза-хан у Бурсі 1489) та бедестанів, в яких до центрального прямокутного у плані простору, перекритого системою куполів, по периметру прилягали лавки і коридори, перекриті склепіннями (бедестан у Бурсі 1405). Характерними для цієї епохи є купольні лазні в Бурсі — Орхан-бея 1330-х, Ескі Каплиджа 1389–1511.

Загалом ця доба ще позначена традиціями попереднього, сельджуцького часу, що проявилося в розпланувальних типах будівель і споруд. Сильним був вплив архітектури сусідніх Азербайджану та Вірменії, звідки набирали зодчих та майстрів кераміки для роботи на теренах Анатолії. Але саме в ранню османську добу архітектура Туреччини набула більшої своєрідності і самостійності, що дало небачений злет архітектурної творчості в наступну епоху.

У добу розквіту архітектура Туреччини досягла свого найвищого розвитку, сформувавши яскраву національну школу. Цьому сприяло розширення території, зростання військової та економічної могутності Османської імперії. Суттєво збільшено кількість і розміри громадських споруд. Особливо інтенсивно забудовують нову столицю — м. Істанбул (Стамбул, колишній Константинополь), де після пристосування у 15 ст. старих християнських храмів під мечеті від 16 ст. почали зводити нові великі мусульманські святині.

Найвидатнішим архітектором епохи став Ходжа Сінан (1489–1588), християнин за походженням і яничар за службою. Протягом свого майже 100-річного життя він створив понад 330 великих архітектурних споруд і комплексів: 81 соборну і 50 малих мечетей, 55 медресе, 19 мавзолеїв, 14 імаретів (притулків для бідних), 7 бібліотек, 3 шпиталі, 8 мостів, 5 акведуків, 17 ханів (караван-сараїв), 31 палац, 35 лазень (хамам), кілька бедестанів. Найвищими досягненнями не тільки його особистої творчості, а й усієї османської архітектури стали великі мечеті Шах-заде і Сулейманіє у Стамбулі та Селіміє в Едірне. Всі вони повторюють традиційний тип купольної мечеті з внутрішнім двором. Ходжа Сінан був сучасником великих архітекторів італійського Відродження, тож не випадково його називали «турецьким Мікеланджело».

Першу з великих мечетей Стамбула монументального (або класичного) османського стилю — мечеть Баязида — збудував 1505 зодчий Кемаль-ед-Дін. Вона має строго симетричну композицію, фланги якої акцентовано мінаретами, перистильний двір, оточений аркадно-купольною галереєю, тринавову молитовну залу, бічні нави якої перекрито малими куполами, а центр середньої нави — великим куполом на світловому підбаннику, діаметром 18 м, та двома напівкуполами (конхами). Така купольна композиція походить від собору Святої Софії в Константинополі. Основа декоративного вирішення — мурування зі смуг червоного та білого мармуру і сталактитові карнизи.

Ходжа Сінан замолоду багато працював над дослідженням і реконструкцією собору Святої Софії в Константинополі, перетвореного на мечеть. Ця пам’ятка справила на зодчого таке величезне враження, що під її впливом він перебував аж до 80-річного віку, намагаючись повторити і перевершити шедевр візантійської архітектури. Свідченням цього є стамбульська мечеть Шах-заде, завершена 1548, в якій купольну залу вінчає світлова баня діаметром 19 м і заввишки 37 м. У ній до підкупольного квадрата прилягають чотири напівкуполи з екседрами. Композицію доповнюють чотири малі наріжні куполи. Тут вперше було досягнуто тієї пірамідальної композиції із закономірним ступінчастим ритмом наростання архітектурних мас, яка була характерною для собору Святої Софії і стане визначальною рисою османського класичного або монументального стилю. У мечеті Сулейманіє (1550–1557) Ходжа Сінан повторив план мечеті Баязида, створивши, проте, значно грандіознішу композицію: центральний купол, діаметром 26,5 м, підноситься на 47,75 м. В інтер’єрі чотири стрілчасті підпружні арки спираються на масивні профільовані пілони. Оригінальністю відзначається декоративне вирішення дуже світлого (завдяки вікнам, влаштованим у кілька ярусів) інтер’єру, де арки викладено зі смуг білого й червоного мармуру, а колони — з рожевого граніту, білого мармуру й порфіру. Найвидатнішим твором Ходжа Сінана вважають мечеть Селіміє в Едірне (1569–1575), в якій 80-річний зодчий відмовився від конструкцій і форм візантійської архітектури, створивши оригінальну розпланувально-просторову композицію: квадратну у плані залу увінчано куполом, що має діаметр 31,28 м і спирається на вісім підпружних арок та вісім гранчастих стовпів зі сталактитовими капітелями. Невеликі напівкуполи влаштовані в наріжних частинах зали й над міхрабом. На наріжних кутах споруди — чотири 70-метрових мінарета. Загалом об’ємно-просторова композиція мечеті вирізняється небаченою доти висотною монументальністю, компактністю й центричністю. В історію світової архітектури мечеть Селіміє увійшла як найвизначніший витвір турецького зодчества, в якому найяскравіше виявився оригінальний національний стиль. Ця мечеть слугувала зразком для всіх мечетей 17–18 ст., серед яких найвизначнішими були мечеть Ахмедіє в Стамбулі, збудована 1609–1617 учнем Ходжа Сінана Мехмед-агою, та мечеть Єні (1597–1663). Проте ці споруди 17 ст. не внесли в архітектуру нічого нового щодо розпланування, конструкції та композиції. Мистецький же рівень архітектурного декору (поліхромна майоліка) є дуже високим.

Ходжа Сінан збудував у Стамбулі багато мавзолеїв, зразком для яких правив Зелений мавзолей у Бурсі: з них найвідоміший — восьмигранний, купольний з зовнішньою аркадною галереєю мавзолей султана Сулеймана Пишного 1560.

Медресе тоді будували за типом ранніх османських у Бурсі — з худжрами по периметру відкритого двору й дарсханою, що виступала за прямокутний обрис плану. Величезний навчальний комплекс виник протягом 16 ст. у Стамбулі навколо мечеті Фатих, до якого входили 16 медресе, бібліотека, шпиталь і ринок. За таким розпланувально-просторовим типом, як медресе, почали зводити лікарні, прикладом чого є психіатричний шпиталь біля мечеті Баязида ІІ в Едірне (16 ст.) з двома внутрішніми дворами й головною купольною залою з басейном.

Протягом 16 ст. тривало будівництво Нового палацу турецьких султанів у вигляді велетенського комплексу, територія якого прилягає до собору Святої Софії. За цим палацовим комплексом від 18 ст. закріпилася назва Топ-Капу. Він оточений по периметру мурами з брамами й розділений на декілька дворів, у яких містяться окремі будівлі: старого дивану (тронного залу), нового дивану, бібліотеки, скарбниці, гарему, кухні з галереєю (збудовано Ходжа Сінаном). 1635 тут збудовано Єреванський палац, 1638 — Багдадський павільйон; обидва — в ознаменування захоплення Османською імперією, відповідно, Єревана і Багдада. Двоповерховий Багдадський павільйон має складний план, оточений аркадною галереєю і увінчаний куполом.

Тепер караван-сараї та бедестани будують дуже значних розмірів, утворюючи великі комплекси, поєднані араста — торговельними рядами. Найбільший з таких торговельних комплексів, площею понад 30 тисяч кв. м, сформовано у Стамбулі протягом 16 ст. Дуже своєрідний бедестан Алі-паші, збудований Ходжа Сінаном 1560 в Едірне у вигляді критої торговельної вулиці завдовжки 300 м. Ходжа Сінан збудував у Стамбулі лазні Чинилі (1545), Хасекі (1556) та Михримах — усі з двома однаковими відділеннями (для чоловіків і жінок), симетричні, купольні.

16 ст. — час найвищого розквіту турецької архітектури, коли створено найвизначніші твори національної архітектурної школи, для якої характерні поєднання високої купольної зали з пониженими об’ємами переднього плану, багатоступінчасті центричні композиції, дуже добре освітлені інтер’єри з багатобарвними вітражними вікнами, поліхромним мармуровим та майоліковим декором інтер’єрів та дуже стримано вирішеними фасадами.

У перехідну добу внутрішня криза Османської імперії призвела до згортання будівництва, посилення європейського впливу й еклектичності архітектури. У першій половині 18 ст. ще зводили великі мечеті класичного стилю (Алі-паші та Касим-паші в Стамбулі). Проте в стамбульській мечеті Нур-Османіє 1755 вже з’явилися форми європейського бароко. Стамбульські мечеті Міхрімах (19 ст.) та Ортакой (1853) демонструють риси еклектики з застосуванням європейських форм: в мечеті Ортакой фасади мають ордерні членування, а мінарети — форму колон коринфського ордера.

Різко скорочено у цей час цивільне будівництво — воно звелося до створення окремих будівель в ансамблі султанського палацу Топ-Капу в Стамбулі, а також до спорудження громадських водорозбірних фонтанів у вигляді невеликих порталів чи напівротонд. В Топ-Капу 1719 збудували бібліотеку Ахмеда ІІІ — двоповерхову будівлю, увінчану куполом, з триарковим портиком на головному фасаді. Сам палац Топ-Капу в складі великого ансамблю султанських палаців збудовано з дерева 1709 на самому березі Босфора; 1817 його замінили мурованим палацом, назва якого перейшла на весь палацовий ансамбль. Павільйон Меджидіє в Топ-Капу збудовано 1840 взагалі без ознак національної стилістики, а палаци Долмабахче (1853) та Бейлербей (1865) у Стамбулі вирішені в стилістиці європейського пізнього класицизму (ампіру).

Підсумки розвитку архітектури

Загалом історія архітектури Туреччини є дуже складною, оскільки країна весь час була на перехресті культурних впливів і запозичень майже з усіх прилеглих регіонів та країн. Але ці впливи досить рано, ще у 13–15 ст., були переосмислені і пристосовані до місцевих умов, що підготувало ґрунт для вершинних архітектурних досягнень 16 ст., пов’язаних з іменами великого Ходжа Сінана та його численних учнів, завдяки котрим турецька архітектура має своє виразне національне обличчя серед країн і народів Євразії. Турецькій архітектурі в цілому властивий комплексний містобудівний підхід до вирішення проблем розвитку поселень, ансамблевість забудови за ретельно опрацьованими планами, схильність до грандіозних просторових композицій, а також високий інженерно-технічний рівень виконання будівель і споруд.

Найвизначніші досягнення архітектури Туреччини

Найвизначнішими досягненнями середньовічної і ранньомодерної архітектури Туреччини є пам’ятки, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі трьох визначних місць, двох архітектурних комплексів і одного серійного об’єкта:

  1. Стамбула історичні райони (англ. Historic Areas of Istanbul) — архітектурне середовище і пам’ятки старовинного міста (Туреччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1985 та 2017.
  2. Дивриги велика мечеть і шпиталь (англ. Great Mosque and Hospital of Divrigi) — архітектурний комплекс 11–13 ст. (Туреччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1985.
  3. Сафранболу, місто (англ. City of Safranbolu) — архітектурне середовище і пам’ятки міста 13–20 ст. (Туреччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1994.
  4. Селіміє, мечеть та її соціальний комплекс (англ. Selimiye Mosque and its Social Complex) — соборна мечеть із соціально-культурним комплексом (бібліотека, лазні, лікарня, крамниці, медресе) у м. Едірне (Туреччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2011.
  5. Бурса і Джумаликизик: народження Османської імперії (англ. Bursa and Cumalikizik: the Birth of the Ottoman Empire) — сукупність комплексів, зразок міської та сільської забудов у період зародження Османської імперії (Туреччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2014.
  6. Анатолійські середньовічні дерев’яні гіпостильні мечеті (англ. Wooden Hypostyle Mosques of Medieval Anatolia) — 5 мечетей 13–14 ст. (Туреччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2023.

Галерея

Джерело усіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007.

С. 70-77.

  • Туреччина. Колонна мечеть Ешрефоглу кінця 13 ст. у м. Бейшехір поблтзу м. Конья. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/include/tool_image_bootstrap.cfm?id=193110

  • Туреччина. Плани сельджуцьких медресе 13 ст. у м. Конья: 1-Каратай-медресе; 2-Індже-мінар; 3-Сирчали-медресе

  • Туреччина. Плани ханів сельджуцького періоду: 1-Султан-хан; 2-Сусуз-хан; 3-Евдир-хан

  • Туреччина. План фортеці Румелі-хісар

  • Туреччина Мечеть Орхан-бея у м. Бурсі: розріз, фасад і план

  • Туреччина. Мечеть Улу-джамі у м. Бурсі. План і розріз

  • Туреччина. Медресе Челебі Мехмеда у м. Мерзіфоні. Загальний вигляд і план

  • Туреччина. Мечеть-медресе султана Мурада І у м. Бурсі. Бічний фасад

  • Туреччина. План мечеті Шах-заде в Стамбулі

  • Туреччина. Мечеть Сулейманіє у Стамбулі. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/include/tool_image_bootstrap.cfm?id=110725&gallery=site&id_site=356

  • Туреччина. Поперечний розріз мечеті Сулейманіє в Стамбулі

  • Туреччина. Композиційна схема мечеті Селіміє у м. Едірне

  • Туреччина. Психіатричний шпиталь біля мечеті Баязида ІІ у м. Едірне

  • Туреччина. Мечеть Каздаглі 1779 р. у м. Сафранболу. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/include/tool_image_bootstrap.cfm?id=111685

Джерела

Література

  1. Goodwin G. A History of Ottoman Architecture. London : Thames & Hudson Ltd., 1971. 458 p.
  2. Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 136–137, 140.
  3. Goodwin G. Sinan: Ottoman Architecture & its Values Today. London : Saqi Books, 1993. 132 p.
  4. Necipoğlu G. The Age of Sinan: Architectural Culture in the Ottoman Empire. Princeton : Princeton University Press, 2005. 592 p.
  5. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 69–78.
  6. Burelli A. R., Gennaro P. S. Die Moscheen von Sinan. Tübingen-Berlin : Wasmuth, 2008. 116 p.
  7. Freely J. A History of Ottoman Architecture. Southampton : WIT Press, 2011. 438 p.
  8. Orlandi L. Il paesaggio delle architetture di Sinan. Istanbul : Ege Yayinlari, 2017. 324 p.
  9. Rüstem Ü. Ottoman Baroque: The Architectural Refashioning of Eighteenth-Century Istanbul. Princeton : Princeton University Press, 2019. 336 p.

Автор

В. В. Вечерський


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.10.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=FREEARTICLES:Давня_архітектура_Туреччини&oldid=427384
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶